«Сірко був неправий!»
«А мені байдуже! Най ганяє татар по Дикому Полю, упивається самогоном і розказує онукам побрехеньки про характерників! Літ так через десять Якшо доживе Сірко сліпий, глухий і дурний, якшо не баче правди. Якшо не хоче продерти свої пяні очиці і вгледіти розрухи та безчинства козацької старшини сотників і полковників! Чим були хужі ляхи від цих хрещених бусурманів?! Та яка до чорта різниця?!! Ні я, ні Сірко вже їм ладу не дасть, а надто його прокурене та пропите зборисько волоцюг під пишною назвою «Запорозька Січ»!!! А ХРІН ТОБІ, А НЕ ДУШУ!!!»
Сплюнув і вдарив по стременах. Він наче тікав, і наче за спиною була ціла орда татар чи вся польська армія з королем на чолі. Коло обочини ледь-ледь не скотився в яр розбитий чумацький віз чоловік із пять у зашморганих сорочинах розвантажували з нього майно і намагалися підняти.
Аллах акбар!!!
Максим на ходу, не спиняючи коня, із силою потягнув за вуздечку і не те що перескочив перелетів над юрбою людей.
Ззаду почувся якийсь скрик і брудна мужицька лайка.
«Бісові діти Я б вам голови на оці шаблі посадив! НА ОЦІ!!! Стали серед дороги» то подумки, не вголос. Максиму не до цього. Він роздратований.
«Сірко був неправий»
«Сірко був неправий»
Ну а в тої дівчиноньки біле-біле личко,
Зростом лиш вона не дуже зовсім невеличка
Затягнув голосніше він завжди особливо натхненно співав у задумі. Дивно навіть зазвичай люди, співаючи, входять у якийсь особливий стан наче порожнеча в голові, ні думки, нічого тобі. Але ж не в Максима у нього все не як у людей. Взагалі дивний він якийсь
Ой калина віття ламле падає у воду
Не знайти у тім проваллі ні моста, ні броду..
Ви думаєте, тому таємничому запорожцю не однаково, що робиться зараз на Україні? Я так не думаю. Йому чхати хотілося на все це вже багато-багато років: «Сірко? Пішов к бісу! Товариство-добродійство? Ок лихій матері! А ХРІН ТОБІ, А НЕ ДУШУ!!!»
Сильно струснув головою Схоже відігнав якусь думку
Ой калино-калинонько, сохнеш над водою.
Сядем поруч я посохну разом із тобою
Смиконув коня вправо, погнав у чистий степ
Бє висока-висока ковила по обличчю
До обрію червоні маки
Ввижається кров
То кров.
* * *То кров, курінний, КРОВ!!!
Не кров, Максиме, не кров! То маки
Татари! Татари! чути десь іздалеку. Просвистіла стріла над вухом
То КРОВ!!!
Удар по обличчю
Та схаменися ж, хлопче! То не кров!
Справа і зліва шумів бій. Лінію оборони прорвано.
Максим підіймає шаблю.
А а а!
Вершники на низеньких конячках летять у траву. Кров бризкає по обличчю, сорочці Стікає з шабель
А а а!
Кров бусурманська нехрещена кров, нічим не різна нашій, квартами вливається в бездонний океан під ногами. Ось він уже по пояс. По шию. Хлопець падає і захлинається, тоне в ньому у тій безмірній людській крові
Дим над Диким Полем, дим
А а а!
* * *І тільки люди на шляху швидше й швидше підганяють волів, коли бачать невисокого козака, що жмуттям січе двома шаблями дикий мак серед степу
Дим над Диким Полем, дим
А хрін тобі, а не душу
А не душу
ІІІ
Чогось та могила Нехрещеною звалась. Чого хтозна. Так ото повелось із діда-прадіда. Спитай у кого з тутешніх: «Що ото там чорніє?», кажуть: могила, що Нехрещеною зветься». Усе. Ні відняти, ні додати. А так усе як деінде. Хіба що дівчата з вечорниць ітимуть «Бр-р Нехрещена! Тьху!» під ноги Або який кум від куми пяненький плестиметься, гляне перехреститься. Ото хіба А так чи знатиме подорожній, що там спочинок знайде у годину пізню, ніби то Нехрещена могила?
Максим не знав.
Він взагалі за своє хоч, здавалось, і недовге життя навчився не набивати голову різними нехристами. Та і хтозна чи сам То зайве. Треба гасити ватру та влягатись, бо час пізній
Погасив Накрився жупаном Не спиться.
Не спиться, чорт забирай. А як і засне Максим, то прокинеться від жахіть.
І подумає, що краще б не спав
* * *Узимку намело багацько снігу, і в невеличкому наддніпрянському хуторі люди вибирались із хат через димарі. Двері та шибки замело повністю. Не видно було ні світа білого, ні степу, що нагадував у той час суцільне замерзле море, ні дзвіниці церкви за хурделицею. Позамітало навіть псів у будах.