День видався спекотний. На залитій сонцем набережній кілька митників, алжирці, що чекають новин із Франції, маври, що сидять навпочіпки й попахкують своїми довгими люльками, матроси-мальтійці, що тягнуть величезні сіті, в яких мерехтять і сяють, наче срібняки, тисячі сардинок
Тільки-но на цю набережну ступив Тартарен, уся вона завирувала. З каменюк посхоплювалися дикуни (їх була ціла зграя), ще огидніші, ніж корсари на «Зуаві», і кинулись до прибульця. Довготелесі араби в білих вовняних бурнусах, надітих на голе тіло, низенькі маври в лахмітті, негри, тунісці, маонці, мзабіти, готельні слуги в білих фартухах усе це галасувало, репетувало, хапало Тартарена за поли, виривало одне в одного з рук його багаж. Цей тяг кудись його консерви, той аптечку І всі вигукували й джерґотіли якісь химерні, ні на що не схожі назви готелів, так що в Тартарена аж очі лізли рогом.
Бідолашний тарасконець, очманілий від цього шарварку, метався то туди, то сюди, лаявся, сипав прокльонами, кидався навздогін за своїм багажем Він звертався до варварів по-французькому й по-провансальському, навіть латиною латиною Пурсоньяка: rosa, bonus, bona, bonum[2]. Це були єдині слова, що застрягли в його памяті Марні зусилля! Ніхто його не слухав На щастя, якийсь низенький чоловічок у мундирі з жовтим коміром втрутився в суперечку, наче гомерівський бог, і палицею розігнав увесь цей набрід. То був алжирський поліцай. Він дуже любязно порадив Тартаренові оселитися в готелі «Європа», підкликав слуг цього готелю, і ті, повантаживши пожитки нашого героя на кілька візків, повели його в готель.
Тартарен ішов і дивом дивувався. Він гадав, що Алжир це казкове, дивовижне східне місто, щось середнє між Константинополем і Занзібаром А опинився він у справжнісінькому Тарасконі!.. Кавярні, ресторани, широкі вулиці, чотириповерхові будинки, невеличкий майдан з макадамовою бруківкою, де духовий оркестр грав польки Оффенбаха, а за столиками сиділи чоловіки, пили пиво і їли пампушки, де гуляли дами, лоретки, офіцери, солдати, знову офіцери леле, скільки їх тут! і жодного тобі терка Єдиний терок це він, Тартарен Проминаючи майдан, наш тарасконець навіть зніяковів адже всі звернули на нього погляди. Оркестр замовк, і оффенбахівська полька зависла в повітрі.
З двома рушницями за плечима, з револьвером при боці, суворий і величний, як Робінзон Крузо, Тартарен простував повз увесь цей люд; проте коли він увійшов у готель, сили покинули його. Голова йому запаморочилася; відїзд із Тараскона, марсельський порт, плавання, чорногорський князь, пірати усе змішалося
В номер його внесли на руках, зняли зброю, роздягли Навіть хотіли послати по лікаря, та герой наш, ледве торкнувшись головою подушки, захропів так гучно й лунко, що господар готелю вирішив не вдаватися до послуг медицини, і всі тихенько вийшли з кімнати.
IV. Перша засідка
Коли Тартарен прокинувся, годинник на міській ратуші вибив третю годину. Він проспав вечір, ніч, ранок і добру половину дня. Та що в тім дивного: за три доби шешья його стільки натерпілася!..
«Я у країні левів!» ось яка думка сяйнула Тартаренові, коли він розплющив очі. І ніде правди діти згадавши, що леви так близько, буквально за кілька кроків, сказати б, під рукою, і що незабаром він зустрінеться з ними віч-на-віч, брр! тарасконець зацокотів зубами й сміливо пірнув під ковдру.
Проте незабаром веселий вуличний гомін, шовкова синява неба, сонячні промені, що пестили кімнату, смачне снідання, подане в ліжко, розчинене вікно, що виходило просто на море, усе це, ще й скроплене пляшкою чудового критського вина, навернуло Тартарена на його звичайний героїчний дух.
Скинувши із себе ковдру, він вигукнув: «На левів! На левів!» і хутко вдягнувся.
Він надумав ось що: тихцем податися з міста в пустелю, дочекатися ночі, сісти в засідку і пах-пах! у першого-ліпшого лева А вранці повернутися в готель, поснідати, прийняти привітання від алжирців і послати візок по вбитого звіра. Наш герой швиденько озброївся, завдав собі на спину похідний намет довга жердина стриміла в нього над головою і вийшов на вулицю, хоч-не-хоч випростаний, мовби проковтнувши кілок. Не питаючи, кудою йти, щоб нікого не втаємничувати у свій план, він повернув праворуч, дійшов до Бабассунських аркад, алжирські євреї-крамарі, що, мов павуки, сиділи по кутках своїх брудних крамничок, так і впялися в нього очима, перетнув Театральний майдан і, проминувши передмістя, вийшов на Мустафський шлях.