Передній хід!.. Задній хід!.. хрипким голосом кричав капітан Барбасу.
А трохи згодом:
Стоп машина!..
Зупинка, сильний поштовх Тиша «Зуав» поволі хитався, мовби привязаний аеростат.
Несподівана тиша вжахнула Тартарена.
Рятуйте! Потопаємо! зарепетував він на все горло і, надлюдським зусиллям зірвавшись на ноги, в усій своїй амуніції метнувся на палубу.
II. До зброї!.. До зброї!
Вони не потопали вони просто причалювали.
«Зуав» став на рейді. Вода була глибока й чорна; рейд, гарний, але пустельний, похмурий і мовчазний. На пагорбі білів Алжир; його тьмяно-білі будиночки, ліплячись один до одного, спускалися до моря. Достоту виставка білизни на Медонському узвишші! А над будиночками сяяло блакитне безкрає небо. О, яка блакить!..
Великий Тартарен, уже трохи оговтавшись, роззирався навколо й шанобливо слухав, як чорногорський князь, стоячи поряд, називав квартали міста: Касба, Горішнє місто, Бабассунська вулиця.
Цей чорногорський князь був дуже чемний і вихований, до того ж вій чудово знав Алжир і вільно розмовляв арабською мовою. Тож Тартарен вирішив продовжити з ним знайомство Він стояв, прихилившись до борту пакетбота, коли раптом побачив ряд здоровезних чорних рук, які вчепилися в борт з того боку. За мить вигулькнула кучерява голова негра, і не встиг наш герой і оком змигнути, як на палубу сипнули корсари: чорні, жовті, напівголі, бридкі, страхітливі їх було не менше, ніж сто душ.
Тартарен упізнав їх То були вони, ті самі горезвісні вони, зустрічі з якими він так довго чекав ночами на вулицях Тараскона! Нарешті! Нарешті вони наважились постати перед ним!..
Заскочений зненацька, наш герой укляк на місці. Та коли корсари підскочили до багажу, зірвали з нього брезент, а потім заходилися грабувати пакетбот, у Тартарені пробудився герой: він вихопив мисливський ніж і, гукнувши пасажирам: «До зброї!.. До зброї!», перший кинувся на харцизяк.
Що це з вами? Що сталося? Що ви робите? спитав капітан Барбасу, виходячи з рубки.
А, це ви, капітане! Мерщій, мерщій озброюйте екіпаж!
Схаменіться! Навіщо?
Хіба ж ви не бачите?
Чого?
Та ось же вони пірати! Перед вами!..
Капітан Барбасу витріщив на Тартарена очі.
Тут повз них пробіг велетень-негр з аптечкою нашого героя на спині.
Стій, розбійнику! заволав тарасконець і, змахнувши кинджалом, помчав за негром.
Барбасу кинувся за ним і схопив за пояс. Тартарен зупинився.
Спокійно, хай вам біс! гаркнув капітан. Це не пірати! Піратів давно вже нема й сліду Це носії.
Носії?!
Авжеж, носії! Вони переносять багаж пасажирів на берег Отож сховайте свій ніж, дайте мені ваш квиток і йдіть слідом он за тим негром Він славний хлопець І на берег вас доставить, і до готелю, коли схочете, проведе!..
Тартарен, зніяковівши, віддав квиток і слідом за негром спустився по мотузяному трапу у великий човен, який витанцьовував на хвилях попід бортом «Зуава». Весь його багаж скрині, ящики зі зброєю, консерви лежав уже там. Багаж зайняв увесь човен, тож чекати інших пасажирів не було чого.
Негр, наче мавпа, видерся на купу речей і сів навпочіпки, обхопивши руками коліна. Другий негр узявся за весла. Вони дивилися на Тартарена і всміхалися, блискаючи своїми білими зубами.
Стоячи на кормі, великий тарасконець міцно стискав у руках руківя ножа, і на обличчі його був той лютий вираз, якого так боялися тарасконці: хай там що каже Барбасу, а він, Тартарен, не дуже вірить у добромисність цих носіїв, чорних, як ебенове дерево, адже вони й трохи не скидаються на мирних тарасконських вантажників
Через кілька хвилин човен пристав до берега, і Тартарен ступив па вузьку берберійську набережну, де триста років тому каторжник-іспанець на імя Мігель Сервантес під киями алжирських наглядачів подумки писав прегарний роман, якому згодом дав назву «Дон Кіхот».
III. Звернення до Сервантеса. Висадка. Де ж терки? Терків нема. Розчарування
О Мігелю Сервантесе Сааведра! Кажуть, що там, де жили колись великі люди, довіку лине й ширяє в повітрі часточка їхньої душі. В такому разі те, що лишилося від тебе на берберійському березі, певне, затремтіло від захвату, дивлячись, як висідає на берег Тартарен Тарасконський, цей чудовий тип француза-південця, Тартарен, у якому втілилися обидва герої твого роману Дон Кіхот і Санчо Панса