Всего за 75 руб. Купить полную версию
З миттєвою швидкістю? Це як?
Це просто, Ваша Величносте, і потягнув за важіль.
За вікнами автомобіля на мить впала темрява, щось свиснуло, і Сергійка вдавило в мяке сидіння. А коли знову посвітлішало, машина вже стояла на великій площі, зовсім близько до сходів, які вели до дверей великого гарного палацу.
На площі вирував величезний натовп. Транспаранти, прапори, плакати, радісні люди. Кожен намагався підступитися до машини, доторкнутися, потиснути руку, щось сказати, побажати, попросити. Співали пісні, скандували гасла. Прислухавшись, Сергійко не повірив своїм вухам. Це зустрічали його! Він зовсім виразно почув: «Наш улюблений король Серж Перший!», «Ура Сержу Першому!», «Ми вас любимо, дорогий Серж Перший!», «Хейя, хейя, наш король!» Охорона ледве стримувала юрбу. Поліцейські, взявшись за руки, утворили живе кільце, яке загрозливо прогнулося під тиском людей. Таке Сергій бачив лише одного разу, коли до Київа приїздив хтось із знаменитих артистів. Тоді фанати влаштували приблизно те саме, тільки їх було значно менше.
Зовсім приголомшений, Сергійко закидав Чипсета купою запитань:
Як вони довідалися, що мене призначено королем? Коли вони встигли зібратися й приготуватися? Звідки вони дізналися, що я приїду саме зараз?
Проте замість відповіді на питання Чипсет заходився швидко пояснювати, що королю належить зробити після виходу з машини. А належало багато чого. Треба почекати, поки водій відчинить дверцята, не кваплячись, із почуттям королівської гідності вийти, так само, не кваплячись, піднятися сходами, привітати підданих підняттям руки, зупинитися біля мікрофона й виголосити промову з нагоди сходження на престол. Потім знову привітати народ підняттям руки, попозувати королівським рисувальникам, при цьому посмішка має бути милостивою, простою, але й величною, і, нарешті, піти у власні апартаменти. А вже потім Чипсет відповість на всі інші королівські питання.
Мені? Промову? А розгубився Сергійко, який у своєму житті ніколи не проголошував промов, тим більше перед такою кількістю народу. Чипсет відразу дістав із нагрудної кишені аркушик, на якому великими літерами була надрукована тронна промова Його Величності Сержа Першого.
Від хвилювання ноги тремтіли так, що Сергійко ледве здолав десяток сходинок, які вели до невеликої площадки з самотньою стійкою. Він став біля мікрофона й подивився перед собою. Від побаченого затряслися не тільки ноги, а й руки. Величезна площа була повністю загачена народом. Хлопчаки гронами висли на ліхтарних стовпах, розмахуючи прапорцями з Сергійковими портретами. На будинках, які оточували площу, красувалися великі портрети нового короля. Сергійко не припиняв дивуватися: коли й де його встигли сфотографувати? Звідки взялася ця строга зачіска й промениста, сповнена розуміння, посмішка? На дахах будинків, де були розвішені портрети, самотніми стовпчиками стояли охоронці з величезними луками, що здалеку нагадували тонкі довгі тростинки. Лучники уважно слідкували за площею, вишукуючи терористів.
Сергійко підніс до очей аркушик (руки дрижали, аркуш стрибав так, що текст було ледь розібрати) і подумки подякував Чипсетові, що той надрукував промову великими літерами.
Дорогі мої піддані! високим хлопячим голосом почав король. Сьогодні в мене радісний і бентежний день!
Натовп відповів глухим радісним подихом, хлопці на ліхтарних стовпах щось закричали, але що саме, новоспечений монарх не розчув. Гамір перекочувався площею величезними хвилями.
Говорив Сергійко затинаючись, бекаючи і мекаючи, але над площею розносилася бездоганна промова впевненої в собі людини:
Я віддам усі сили, щоб домогтися процвітання Глюкландії й адекватного росту вашого добробуту.
Сергійко не знав, що означає слово «адекватного», і спочатку сказав «адвокатного», потім «авокадного», потім ще якось, зрештою зовсім заплутався й замовк але над площею продовжував гриміти його голос, і Сергійкові нічого не залишалося, як відкривати рота, намагаючись хоча б потрапляти в такт. Він зблід, потім почервонів, по обличчю й за комір покотилися великі краплини поту.
«То ось, значить, як це бути королем, подумав Сергійко. Ну його в баню, більше ніколи не погоджусь! Це жахливо»
Нарешті врочиста процедура закінчилася, Сергійко помахав підданим рукою й полегшено зітхнув. Народ радісно закричав, у повітря полетіли різнобарвні кулі й білі голуби.