Всего за 79.9 руб. Купить полную версию
Олександр Есаулов
Канікули для Інформи
Розділ 1
Не може бути!
Костик лазив Інтернетом, заглядаючи в чужі комп’ютери, стрибаючи з сайту в сайт, зламуючи паролі, розкидаючи підслушки й підглядки, підкидаючи кому вірус, кому черв’ячка. Костик був хакером і пишався цим.
– Я – комп’ютерний романтик! – казав він друзям. – Від мене нічого не сховаєш! Чому? А тому, що я у сто разів розумніший та хитріший за всіх цих бельбасів юзерів! Тому, що мені подобається залазити туди, де мене ніхто й ніколи не чекає. І якщо хтось ловить кайф від крутого бойовика або від дівочого поцілунку в щічку, то я – від зламаного паролю або класно написаного вірусу. Ось так-то, добродії юзери, – говорив він і розвертався в обертовому кріслі обличчям до екрана, і пальці його починали пурхати над клавіатурою із завидною спритністю.
В один з таких вечорів, коли Костикові ніхто не заважав і він з насолодою займався своєю улюбленою справою – підгляданням та підслуховуванням по чужих комп’ютерах, – до нього прийшло повідомлення від однієї підслушки, що була встановлена на чиємусь комп’ютері; він навіть до ладу не пам’ятав, а якщо точніше, то й не знав, на чиєму. Підслушка переслала йому кілька листів.
Лист 1
Привіт, Сергійку!
А може, краще називати тебе «Ваша Величносте Серж Перший»? Адже корону з тебе ніхто не знімав, чи не так? У мене зараз відпустка. Ну, нехай не відпустка, у принцес відпусток не буває. Назвемо цей час канікулами. Тато дозволив мені відпочивати цілих два тижні! Адже принцеси теж мають потребу у відпочинку, як ти вважаєш? Він дав мені слово честі, що відправить на будь-який курорт, який я тільки захочу. Коли я сказала, що хочу відпочити у фізичному світі, то мені довелося ловити його щелепу – вона мало не впала на підлогу. Тоді я нагадала йому про слово честі, і він замислився. Надовго. Думає і дотепер. А я хочу подивитися ваш світ, а якщо чесно, то й не проти побачитись з тобою. Скучила. Яка у вас погода? Що в цьому сезоні вдягають?
До зустрічі.
Принцеса Інформа.Лист 2
Привіт, Інформо!
Погода в нас гарна, а до того ж – канікули. Якщо бажаєш побачитися, то не тягни з від’їздом: за два тижні я їду з батьками на море. Чи бачила ти коли-небудь море? Воно класне. Велике та блакитне. А коли сонце, то воно іскриться, наче новорічна ялинка. Я теж за тобою скучив. Передай Великому Процесору, Хазяїнові та Володареві Заекрання, Жорстких Дисків, Чипів та Числень, щоб тебе відпустив. А носять у нас, як і торік, джинси та футболки різних кольорів з англій ськими написами. Правда, бувають написи українською та російською теж.
Моя величність Сергійко.Лист 3
Ура! Тато мене відпустив! Правда, він поставив умову, щоб зі мною були Чипсет та Дроник. У якості охоронців. Чи не можеш ти порадити який-небудь готель, щоб ми могли дотриматися протоколу? Бажано, не дуже далеко від тебе. А яких кольорів футболки?
Принцеса Інформа.Лист 4
Це здорово, що Великий Процесор відпустив тебе до нас. Я подивився довідник, а потім прогулявся по Києву. Мені сподобався готель «Діряве небо». Це на Подолі, неподалік від центра міста. Тобі сподобається. Я живу в іншому районі, але їхати до мене зручно, хвилин двадцять на метро. Готель невеликий, але гарний. Що правда, до самого готелю мене не пустили, сказали: гуляй, хлопчик. Це означає, що охорона там на висоті.
Скажи, коли і де тебе зустрічати? Футболки носять різні, але ти не переймайся, одягай що є.
Моя величність Серж Перший.Лист 5
Сергійку, можна ми вікно переходу зробимо у тебе на компі? Більше ніде. Зупинимося в «Дірявому небі».
Принцеса Інформа.Лист 6
Звісно.
Сергійко.Прочитавши ці не зовсім звичайні листи, Костик замислився. Що за принцеса з таким дивним ім’ям? І що за Великий Процесор? Десь він це вже зустрічав… Тільки де? І Процесор там був, і Чипсет, і навіть Сергійко. Костя потер потилицю. Пішов на кухню, взяв з холодильника пляшку холодної мінералки, налив склянку. Вода приємно остудила. І тут він згадав! Ну звичайно ж! Ця книжка… Як же вона?.. Ось! «Антивірус»! Тиждень тому він відібрав її у дітлахів на пляжі, а потім і сам зачитався – прикольна така історія… Там це все було. Але це ж дитяча книжка, вигадка, одним словом – казка… А тут реальна пошта. Щось тут не стикується, слово честі!
Отже, це була не вигадка? Отже, хтось написав під виглядом вигадки чисту правду? Але ж це справжня маячня…
Костик знову вп’явся в екран. Готель «Діряве небо» він чудово знав, тут ніякою вигадкою навіть і не пахло: його колишній однокласник, з яким він дотепер приятелював, працював у цьому готелі помічником адміністратора, допомагав тягати багаж клієнтам, викликав таксі, проводжав у номери, словом, був старшим серед молодших. Звали колишнього однокласника Георгієм, а Костя кликав його Герич. Готель був не з дешевих, це Костя знав точно. Простим людям туди не поткнутися! На зарплатню столяра або муляра в такому готелі не пошикуєш… Найдешевший номер за добу, певно, коштує стільки, скільки цей муляр заробляє за місяць, а може, і ще більше!
Костик витяг з барсетки мобільник та набрав телефон приятеля.
– Геричу, привіт! Ти сьогодні працюєш? Ага… Слухай, старий, треба погомоніти. Ну… А зараз і під’їду… Пиво холодне знайдеться? За кермом? Та ж я не за кермом… Жартую… Ні – значить ні. Гаразд, я виїжджаю.
Костик швиденько зібрався та вискочив на вулицю. Вечоріло. Денна спека вже попустила, але вечірня прохолода ще не настала. Так, щось середнє… З розгону ускочивши в маршрутку, Костик поїхав убік метро «Нивки», там притьмом угвинтився в натовп, що рухалася до входу в метро. На поверхню виринув лише на Подолі, перебіг площу і зайшов до прохолодного сутінкового холу готелю.
– Куди? – на зустріч Кості вийшов рослий вибивала-охоронець з голеною головою.
– Це до мене! – здаля привітально замахав Костику Герич. – Зачекай трохи, я зараз.
Охоронець одразу перестав звертати на Костю увагу, а той сів у глибокий м’який фотель та з цікавістю почав вивчати хол, розм’якнув від приємної прохолоди кондиційованого повітря. Герич звільнився хвилин за десять, підбіг до друга та присів поруч на краєчок крісла.
– Вибач, старий, давай швиденько. Сам розумієш, робота…
– Герич, я тобі розповім одну неймовірну історію. Тільки ти не пихкай, а уважно вислухай. А пихкати будеш потім, добре?
Костик дістав з барсетки роздруковані на принтері аркуші і дав їх Геричу, а потім доповнив прочитане розповіддю про книжку «Антивірус».
– Книжку я знайду на Петрівці. Треба перечитати, хоч я і вийшов з цього віку, але ти бачиш, яка придибенція виходить…
– Слухай, Костю, ти, раптом, у дитинство не впав? – Герич дивився на друга з неприкритою іронією.
– А це тобі не докази? – Костик струснув у повітрі роздрукованими сторінками.
– Та я тобі таких понавигадую цілу купу!
– Не заперечую, але навіщо? Поясни, навіщо мені влаштовувати тобі такий розіграш? Чи сьогодні перше квітня?
Герич замовк, обмірковуючи слова Кості.
– Ну, припустимо, що це все правда, але ти тут яким боком?
– Та ти що, Геричу, і справді не в’їжджаєш? Та якщо цю Інформу умикнути й надавити на батечка, тобто Великого Процесора, уявляєш, які це бабки? З ним можна взяти будь-який банк, та що там банк… Мінфін за зябра взяти й півбюджету країни витрусити! Він же в будь-який комп’ютер, будь-який пароль, будь-який код… як додому… Одномоментно! Це ж повний атас!
– Так ти що, пропонуєш вкрасти принцесу?
– Ну!.. Вона поселиться у вашому «Дірявому небі», а ми її отут і злапаємо… А потім батечкові на відому адресу мило: вельмишановний Великий Процесоре, ви вже будьте люб’язні, зорганізуйте перерахування з банку «Безрозмірний кредит» до банку «Вічні борги» грошей не міряно, не лічено… А з того банку в інший банк, а по-тім ще пару перерахувань, щоб кінці заплутати, та й усе… А як що батечко відмовиться, то ми його доцю де-небудь біля магніту потримаємо.