Всего за 75 руб. Купить полную версию
Бе-е-е передражнив його Дроник, і бубонці на його ковпаку знову дзвякнули, але вже начебто глумливо.
Дроник оглянув кімнату Сергійка, гмикнув, підійшов до вікна й скептично оцінив краєвид.
Авжеж, тепер я зрозумів, у кого ти вчився! Це ж треба! Сміттєві баки поставити просто під вікнами! Я не кажу про протокол, але ж смердить! Якби таке її Величність Маплата побачила, ой, перепало б комусь! Дроник навіть похитав головою, уявляючи, як перепало б тому придворному, який додумався б поставити сміттєві баки під вікном палацу. А Великий Процесор, той узагалі на цифру розклав би!
Сергійко підійшов до вікна й подивився на сміттєві баки. Скільки себе пам'ятав, вони стояли на крихітній асфальтовій площадці, метрів за десять від під'їзду. Хлопчик навіть не замислювався, красиво це чи ні. Він звик до поганого запаху, який досить відчутно піднімався до вікон у спекотні літні дні, і тому подумки погодився, що Дроник має рацію: який дурень їх отут поставив? Але вголос сказав зовсім інше.
Ти не дуже задавайся! Подумаєш, сміттєві баки в нас не там стоять Зате у вас немає Він на секунду запнувся, міркуючи, чого ж може не бути в Заекранні. Погляд його впав на комп'ютер. І справді, які в комп'ютері можуть бути комп'ютери?
Комп'ютерів! закінчивши, він переможно подивився на Дроника.
Дроник навіть захлинувся від сміху, схопившись руками за живіт.
Ну ти сказонув І відсміявшись, додав: Слухай, а ти не хочеш побувати в Заекранні? Подивитися, як ми живемо?
А можна? із подивом і сумнівом запитав Сергійко.
Щиро кажучи, не дуже, але я тебе запрошую.
Звісно, хочу! Тільки що я мамі скажу? Раптом вона не пустить? Хоча зараз канікули А ми Новий рік не пропустимо?
Ну, цього ти не бійся! У нас час тече зовсім по-іншому. Ось ти можеш пробути у нас цілий місяць, а у вас мине одна секунда.
Як це? здивувався Сергійко.
Дроник труснув головою, і бубонці знову мелодійно дзвякнули.
А я й сам до пуття не розумію. Це Великого Процесора треба запитати. Він мені якось пояснював, та я не все зрозумів.
У нас за секунду мільйон операцій відбувається, а у вас усе повільніше Чи операцій менше Коротше, захочеш сам у нього спитаєш. Ось. Ну то що? Ідеш?
Сергійко замислився тільки на одну мить. Побувати в Заекранні? Про таке він не чув і не мріяв! Хіба можна було не скористатися з такої нагоди? Правда, треба було б, як годиться, спитати дозволу у батьків, але вдома нікого не було, а Дроник він чекати не стане. І Сергійко зважився.
Гаразд, я тільки мамі записку напишу.
Сергійко знайшов на столі половинку чистого аркуша й великими літерами написав:
«Мамо, ти не хвилюйся. Я пішов у гості в одне місце. Незабаром повернуся. Сергійко».
Записку він поклав на кухонний стіл, притиснувши чашкою з холодним чаєм. Окинувши прощальним поглядом свою невелику, але дуже затишну кімнату, Сергійко коротко сказав незвичайному гостеві:
Я готовий!
Дроник мовчки міцно взяв хлопця за руку. Обидві фігури огорнув легкий блакитний серпанок. Спочатку він був прозорим, майже непомітним, потім згустився так, що контури тіл у ньому розчинилися й перестали проглядатися. Серпанок стиснувся у дві маленькі хмаринки, які одна за одною пропливли над підлогою до системного блоку і всмокталися в незайнятий порт (саме туди, звідки трохи раніше у фізичний світ потрапив королівський блазень Дроник)
Так Сергійко познайомився з блазнем Великого Процесора, Хазяїна й Володаря Заекрання, Жорстких Дисків, Чипів і Числень і вирушив у найнеймовірнішу у своєму житті подорож.
Розділ 2
Великий Процесор, хазяїн і володар Заекрання, жорстких дисків, чипів і числень
У великому кабінеті за округлим столом, над яким на спеціальних підставках стояло штук вісім моніторів, у дорогому кріслі-вертушці з чорної шкіри сидів чоловік років п'ятдесяти. Його обличчя прикрашала коротко підстрижена сивувата борідка. На самісінькому кінчику носа незрозуміло яким чином тримались окуляри у важкій роговій оправі. Густе русяве, трохи посивіле волосся було коротко підстрижене. Одягнений чоловік був дещо несподівано для свого віку й солідності кабінету: легковажна жовта шапочка з довгим блакитним козирком, на якому жовтою в'яззю було вишито «А я такий!», легка футболка жовтого кольору з короткими рукавами й написом на грудях «Ну треба ж!», сині спортивні штани й зеленувато-жовті кросівки. Товсті короткі пальці впевнено й легко пурхали над клавіатурою з неймовірною швидкістю. Це був Великий Процесор, Хазяїн і Володар Заекрання, Жорстких Дисків, Чипів і Числень. Він захоплено працював відразу на всіх комп'ютерах, переїжджаючи на кріслі від одного монітора до іншого, неголосно наспівуючи при цьому щось легковажне: