Тільки хоча твій Волос і є заступником усіх скотарів і торговців, тим не менш, це не наш бог, цілком справедливо зауважив третій гість. Отже, ми лише заплатимо за жертву, але не станемо її приносити.
Ти приносить жертва, носій плаща доволі безцеремонно тицьнув пальцем у груди волхву. Ти сам, без ми. Ні?
Як забажаєте, так і вчиню, кивнув Дрожко. Можу й сам принести жертву Волосові, одразу як ви полишите капище.
Третій гість кивнув і передав божому служникові невеличкий шкіряний мішечок. Там лежало щось тверде мабуть, кілька монет і, здається, два чи три персні.
Нехай Волос благословить ваш шлях, зробить його легким, а справи ваші вигідними.
Волхв хотів відійти у віддалену затемнену частину святилища, щоб сховати пожертви варязьких гостей, проте носій плаща зупинив його:
Ні-ні, дравід, ти не йти. Ми ще хотіть говоріть ти. Важливо говоріть.
Дрожко здивовано озирнувся:
Чого ще вам треба, варяги? Пожертву ви оплатили Може, якісь амулети або?
Йдеться про інше, мовив другий гість. Коли саме у вас почали віддавати найбільшу шану ромейському богові? І як при цьому почуваєтесь ви дравіди, які служать іншим богам?
Навіщо тобі це знати? проскреготав Дрожко таким голосом, щоб безцеремонний варяг одразу зрозумів усю недоречність свого запитання.
Не ображайся, дравіде! Ми купці, ми багато різних земель об'їздили і скрізь спостерігали одне й те саме: варто було в якомусь місті завестися цій пошесті ромейському божкові, прибитому за руки й ноги до схрещених дощок, як решта богів зазнавала принижень і навіть гонінь, нечуваних для вільного світу.
Тому й запитуємо тебе, коли це ромейське лихо спіткало Київ-місто. Бо нам цікаво вислуховувати людські розповіді, додав третій гість.
Цікаво, цікаво, енергійно закивав носій плаща. Говори, говори, дравід!
Та вже третє десятиліття пішло відтоді, як князь наш Осколд перейняв кляту віру грецьку.[24]
Сказавши це, волхв кинув короткий погляд на гостей з-під мимоволі наморщених брів, щоб перевірити, чи не глузують прибульці. Втім, здавалося, вони цілком щирі у своїй допитливості
А як таке сталося, дравіде?
Пішов наш князь війною на греків, обложив добірним військом Царгород їхнє найбільше місто. Не знаю, що там сталося
Чому не знаєш?
Бо я тут лишався. Моє діло волхвувати, а не у походи з княжою дружиною ходити.
Гаразд, дравіде, ми зрозуміли. А що ж далі сталося?
Коли добірне Осколдове військо оточило Царгород, грецького володаря вдома не було. Він примчав до обложеного міста лише згодом і почав умовляти князя нашого Осколда, щоб той відвів військо додому. Заприсягнувся, що жоден грек ніколи більше не зачепить жодного нашого гостя Я забув сказати, що наш князь привів під стіни Царгорода триста шістдесят лодій з вошами саме тому, що греки дозволяли собі час від часу утискати, ба навіть грабувати гостей з руських земель. Осколд не схотів терпіти такої неповаги і
Я понять, кивнув носій плаща.
Ми здогадалися, що без вагомої причини склавини на Константинополь не нападали б, підтвердив другий варяг. Але як щодо ромейського божка?
Медоточивими речами володар імперії приспав пильність князя Осколда, відкупився великими грішми і безліччю товарів, якими наші воїни навантажили лодії. А на додачу до всього запропонував прийняти віру грецьку віру в того самого божка, якого прибито до схрещених дощок.
Чому ж ваш князь на таке погодився?!
Не знаю, знизав плечима Дрожко, мене під Царго-родом не було.
А що про це казали ті, хто був там?
Подейкували, буцімто грецький володар стверджував, що це саме нікчема-божок, прибитий до схрещених дощок, напоумив його повернути військо до обложеного Царгорода.
Як це?!
А отак! Буцімто божок спрямував уві сні до грецького володаря посланця у сяючих шатах таких греки називають «янголами». Отой посланець і повідомив володаря, що Царгород обложено хоробрими русами. І напоумив терміново повернутися.
Неймовірно третій гість замислено почухав потилицю.
Не знаю, варяги, не знаю. Що мені розповіли, те саме я вам переказую Отже, князь наш Осколд побачив, що то раніше його восьмитисячне військо оточувало Царгород, тепер же руські воїни опинилися нібито затиснутими між обложеним містом і вояками, яких привів додому грецький імператор. Якби наші воїни спробували підняти на списи місто, їм у спину вдарили б греки зі своїм володарем на чолі. І навпаки.