Цікаво, чи так це є?
Носій плаща нарешті пригладив пишну бороду і, звертаючись до Дрожка, заговорив незнайомою мовою, що здавалася уривчастою й якоюсь холодною.
Я не розумію твоєї говірки, варяже, відповів волхв впевнено, бо вже не сумнівався, хто саме завітав до святилища Волоса у передвечірній час. Тоді заговорив інший гість можливо, теж купець, а може, і слуга носія плаща:
Ми мирні торгові люди, ми тільки-но сьогодні припливли сюди з далекої землі Новгородської від тамтешнього конунга Рюрика і ярла Хельґа.
Цей був не тільки явно молодшим на вигляд, але тримався трохи позаду ватажка і визирав з-за його плеча. Його вимова була хоча і не зовсім ідеальною, проте цілком зрозумілою. Оце вже інша річ!..
Слухаю тебе, варяже, звернувся Дрожко тепер вже до молодого купця.
Звідки ти знаєш, що ми є варяги варязькі гості? почув у відповідь.
Боги підказали, волхв не втримався від самовдоволеної посмішки. Слухаю тебе, мирний торговий чоловіче. Чого ти хочеш? Чого хочете ви усі?
Хочемо принести гідні пожертви богам, щоб вони змилостивилися, послали нам попутний вітер, тиху воду і легку вдачу. І щоб похід наш у землі ромейські завершився вдало. Але припливши сюди по Данапруріці, ми не знайшли, де можна помолитися нашим богам. Більш того
Варязький гість замовк, нерішуче перезирнувся з товаришами, потім втупився собі під ноги й почав роздивлятися глинобитну підлогу капища, немовби підшукуючи гідні слова. Дрожко дуже добре зрозумів причину такої поведінки, бо і його самого невпинно, рік за роком гризли ті самі думки, що, мабуть, роїлися зараз у головах купців.
Ми бачимо, що у вашому місті що у Києві-місті велика честь робиться тільки одному ромейському божкові, тоді як решті богів необхідної належної честі немає. Не мають Ми не розуміємо, чому так є.
Це сказав третій гість, і заперечити на такі слова Дрожкові не було чого. Проте навіщо обговорювати настільки болісні речі з іноземцями, яких він бачить уперше в житті?! Намагаючись здолати роздратування, волхв із надією подивився у великі зелені очі Волоса (а вони мали яскраво-зелений колір, бо в очниці ідола були вставлені два величезні смарагди), подумки благаючи про допомогу, і мовив якомога стриманіше:
Нехай це тебе не обходить, варяже. Якщо встановлені у Києві-місті порядки тобі не подобаються, це ще не означає
Ми хотіть приносить жертва боги, помітно перекручуючи слова, повільно мовив носій плаща. Давай приносить жертва, дравід,[23] давай! Ми хотіть, ти допомогать.
Але ми досі не впевнилися, чи вірно обрали святилище, поквапився уточнити з-за його плеча другий гість.
Ну що ж, варяги, ви не помилилися, тепер вже цілком миролюбно, навіть по-діловому заговорив Дрожко, я служу богові Волосу, який є заступником усіх скотарів, а отже, і тих, хто худобою торгує.
Він кивнув на середніх розмірів вівтар у формі рівностороннього кам'яного хреста, посеред якого горів невгасимий священний вогонь, а біля віддаленого кінця височів ідол Волоса великий, суворий, зі смарагдовими очима, з білявою бородою, вусами і кошлатими бровами зі справжнього кінського волосу та з довжелезним пастушачим посохом у правій руці.
Ми не худобу веземо до ромеїв продавати, ми торгуємо одягом, коштовностями і зовсім трохи зброєю, заперечив третій гість.
Не має значення, чим саме ви торгуєте, знизав плечима волхв, тим паче, що кушніри шиють теплий зимовий одяг саме зі шкури худоби Втім, якщо хочете, можете піти до святилища Дажбога.
А Дажбог ваш?
Дажбог це сонце і статок. І заступник усієї нашої землі.
Усієї вашої землі?
Варяги обмінялися напруженими поглядами, тоді їхній ватажок (хоч як важко було йому розмовляти чужою мовою) заперечив:
Ні Дажбог, не хотіть Дажбог, давай твой Волос.
Дрожко кивнув, знов не втримавшись від самовдоволеної посмішки.
Тільки хоча твій Волос і є заступником усіх скотарів і торговців, тим не менш, це не наш бог, цілком справедливо зауважив третій гість. Отже, ми лише заплатимо за жертву, але не станемо її приносити.
Ти приносить жертва, носій плаща доволі безцеремонно тицьнув пальцем у груди волхву. Ти сам, без ми. Ні?
Як забажаєте, так і вчиню, кивнув Дрожко. Можу й сам принести жертву Волосові, одразу як ви полишите капище.
Третій гість кивнув і передав божому служникові невеличкий шкіряний мішечок. Там лежало щось тверде мабуть, кілька монет і, здається, два чи три персні.