Хельґ махнув рукою, вказуючи на зручне для стоянки плесо. Та в його наступних словах пролунало неприховане знущання:
Хоча там, на березі, ба навіть біля самого берега нас можуть підслухати, а потім розповісти про почуте іншим. А тому краще залишимося тут, на річковій бистрині.
Так, так, твоя правда, загомоніли веслярі.
Радий вашому розумінню, кивнув ярл, а тому продовжимо. Отже, спочатку всі роззброяться, не залишивши при собі нічого, окрім довгих ножів. Решту зброї потрібно сховати, але таким чином, щоб до неї легко було дістатися у потрібну мить. Далі, хто з вас має якісь прикраси, той нехай віддасть їх мені. Як-от я зараз
Хельґ зняв із середнього пальця правої руки золотий перстень, поклав собі на ліву долоню і додав:
Нехай те саме зробить кожен з вас. З одягом вчинимо так само: у кого є нове, красиве віддасте мені, натомість одягнете щось інше. До речі, зброю також можна переглянути, а не просто сховати: що є найкращого, віддасте мені. Зрозуміло?
Ярл оглянув принишклих вікінгів. Схоже, вони почули ватажка лише наполовину: зрозуміли, що від них вимагають усі найкращі речі, які тільки можна відшукати на обох лодіях але навіщо це?! Ніхто не зрозумів навіть Алберт Валссунґ. Хоча бодай він один мав би допетрати!..
Вирішивши, що тримати надалі сво'іх вояків у невідомості не варто (бо горлянки ворогам різати це одне, а вигадувати хитромудрий план підкорення великого укріпленого міста малими силами геть інше), ярл коротко зітхнув і пояснив:
Ми вдамо із себе купців, що прямують із новгородської землі до ромеїв. Купці повинні мати при собі товари на продаж от для цього мені й потрібні найкращі та найновіші речі, які у кого з вас тільки є! Скажемо склавинам, що веземо у далекі південні землі одяг, коштовності та зброю. Але не переймайтеся цим: коли захопимо Київ-місто, кожен отримає назад не тільки позичене, але й щедру нагороду. Це кажу вам я ярл Хельґ Орвард!..
Обличчя вікінгів прояснилися. Вони закивали головами і врізнобій загомоніли, що так, тепер вимога зрозуміла, й вони плани ватажка підтримують. Тільки командир другої лодії несміливо заговорив:
Ти все добре придумав, ярле, нема чого заперечити. Звісно ж, ці дурні-склавини мали би злякатися самих лише звісток про появу під стінами Києва-міста нашого загону і стати в глуху оборону, натомість заморських купців вони не лякатимуться. Більш того, нас навіть можуть зустріти з розкритими обіймами, сподіваючись почути найсвіжіші відомості про конунга Рюрика. Адже якщо поміж склавинів осіло багато втікачів із наших земель, вони завжди боятимуться, що з півночі з'являться
Що іще тобі незрозуміло? перервав Хельґ його слововиливи. Адже в іншому разі ти б не заводив такої розмови.
Я справді не розумію, ярле Ну, нехай вдамо ми купців але яким чином уведення дурнів-склавинів в оману допоможе підкорити Київ-місто?! Так, згоден, купців боятимуться менше, ніж вояків, але чому ти вирішив, що сотня чоловіків лише з жалюгідними довгими ножами в руках краще впорається із захопленням
Стривай-но!
Алберт одразу замовк, і Хельґ пояснив:
Справді, юрба купців із довгими ножами не впорається із захопленням влади краще за сотню вояків, озброєних як треба. Але не забувай, що я наказав лише сховати зайву зброю, а не тримати її на видноті: просто у потрібний момент ми вихопимо мечі, ото й усе! До того ж
Тут ярл зробив багатозначну паузу, перш ніж завершити думку задоволеним шепотом:
До того ж, я дуже сподіваюся, що виконати останню волю конунга Рюрика нам допоможе дехто з мешканців Києва-міста.
Хоча Хельґ стишив голос, нібито його міг підслухати хтось сторонній навіть на середині Данапра, сказане ним добре почули всі вояки-горлорізи.
Хто ж візьметься допомагати нам? так само тихо спитав украй здивований Алберт. На що Хельґ відповів:
Якщо ти досі не здогадався, то й не треба воно тобі! Поясню, коли досягнемо мети нашого походу.
І додав, озирнувшись на темну річкову воду:
Судячи зі швидкості течії, якщо навіть ми й надалі підемо на веслах, до Києва-міста лишилося дні три, не більше. Отже, чекати вже недовго.
3Троє людей увійшли до Волосового[21] капища мовчки, уважно і водночас обережно озираючись на всі боки, немовби очікували якогось невідомого підступу. Така поведінка недвозначно виказувала іноземців утім, як і непоказний, зношений у тривалих мандрах одяг явно нетутешнього покрою. Дрожко мовчки очікував, доки прибульці заговорять, щоб визначитися з мовою подальшого спілкування.