Всего за 149 руб. Купить полную версию
Я підійшов ближче. Поза сумнівом, на світлині була вона. Гарненька, майже красуня у весільній білій сукні. Поруч із нею високий плечистий молодий. Його усміхнене, але непроникне обличчя якимсь чином змусило мене пригадати чоловіка, якого я нещодавно побачив мигцем у чужому вікні.
Ульфе, іди сюди!
Я рушив коридором на її голос і увійшов у щось на кшталт майстерні. Його майстерні. Верстак з іржавими автомобільними запчастинами, поламані дитячі іграшки, що, схоже, віддавна тут лежали, так само як інші незавершені проекти.
Вона витягла коробку із набоями і показала на дробовик, що висів поруч із гвинтівкою на кілочках так високо на стіні, що жінка сама не дотяглась би. Я подумав, що вона спершу завела мене у вітальню, щоби трохи прибрати в цьому приміщенні. Я мимоволі роззирнувся, шукаючи поглядом порожні пляшки, бо відчув виразний дух сивухи і тютюну.
А до гвинтівки набої маєш? запитав я.
Звісна річ, відповіла вона. Одначе ти ніби куріпок думав стріляти?
З гвинтівкою полювати цікавіше, відказав я, тягнучись по зброю.
Я націлив гвинтівку на вікно. Фіранки в сусідньому будинку ворухнулися.
До того ж не хочеться гарну дичину дробом нашпиговувати. Як вона заряджається?
Перш ніж показати, вона уважно подивилася на мене, явно зважуючи, чи я серйозно кажу, чи жартую. З огляду на мій фах можна припустити, що я неабияк знаюся на зброї, а насправді я знайомий заледве з двома-трьома моделями пістолетів. Вона вклала магазин, показала, як він заряджається, і пояснила, що гвинтівка напівавтоматична, тому, згідно з законом, на полюванні в магазині має бути не більше трьох набоїв, плюс один у патроннику.
Безперечно, погодився я, заряджаючи, як вона показала.
У зброї мені подобається звук гарно змащеного металевого механізму, точність інженерного мистецтва. Тільки це.
Ось іще може стати у пригоді, сказала вона.
Я обернувся. Вона простягла мені військовий бінокль. Радянська модель Б-8. Мій дід свого часу роздобув собі такий, щоби вивчати деталі церковних фасадів. Він розповідав мені, що до війни найкращу оптику виробляли у Німеччині, тож росіяни, окупувавши східну частину Німеччини, насамперед викрали німецькі промислові таємниці та обладнання і почали робити дешеві, але збіса якісні копії німецької оптики. Господь знає, як Б-8 опинився у цьому закутні. Я поклав гвинтівку і подивився в бінокль на будинок, де вигулькувало обличчя. Зараз там нікого не було.
Я, звісно, сплачу за оренду.
Дай спокій! пирхнула вона, прибравши набої до дробовика і ставлячи переді мною короб набоїв до гвинтівки. Але, гадаю, Уго не заперечуватиме, щоби ти сплатив за вистріляні набої.
Де він зараз?
Моє запитання виявилось недоречним, судячи з того, як жінка насупилася.
Рибалить, лаконічно відказала вона. Ти маєш якусь їжу та питво?
Я похитав головою. Я про це навіть не подумав. Чи я взагалі щось їв од самісінького відїзду з Осло?
Я можу загорнути тобі з собою сандвічів, а решту докупиш у крамничці Пірйо. Кнут тобі покаже.
Ми вийшли на ґанок. Вона подивилася на годинник. Ймовірно, хотіла переконатися, що я пробув у неї недовго і сусіди не матимуть підстав пліткувати. Кнут гасав по двору, наче щеня в очікуванні прогулянки.
До мисливської хатини йти з півгодини, чи пак до години, сказала вона, залежно від того, який ти швидкий.
Гм. Я не знаю точно, коли прибуде моє рушниця.
Я не поспішаю. Уго на полювання вибирається не часто.
Я кивнув, відрегулював ремінь на гвинтівці й повісив її на плече. На здорове плече. Скинув оком на село. Треба було вигадати, що сказати на прощання. Вона схилила голову набік, точнісінько як її син, і прибрала пасмо волосся з чола.
Не надто гарна, як на твій смак, га?
Я напевне збентежився, бо вона засміялась, і на її високі вилиці набіг румянець.
Наша місцина, я маю на увазі, Косунд. Це через будинки. Колись вони були гарні. До війни. Та коли у тисяча девятсот сорок пятому прийшли росіяни, то німці, тікаючи, геть усе попалили. Усе, крім церкви.
Тактика випаленої землі.
Людям треба десь мешкати. Тому будували наспіх. Про зовнішній вигляд ніхто не дбав.
Нормальний вигляд, збрехав я.
Облиш, розсміялася вона. Будинки потворні, але не люди, які в них мешкають.
Я подивився на її шрам.
Вірю. Та нам час іти. Дякую тобі.