Всего за 149 руб. Купить полную версию
Тепло зникло. На сонце набігла хмара.
Це бабуся.
Я розплющив очі. То не хмара була. Сонце створювало ореол навколо рудої голови Кнута. Невже та чорнявка справді його бабуся?
Перепрошую?
Він показав рукою:
У могилі, в яку ти стрельнув недопалком.
Я подивився в той бік, куди він показував. З прогалини між чорними каменями насправді невеличкого квітника піднімався тоненький синій димок.
Вибач. Я цілився на стежку.
Він схрестив руки на грудях:
Он як? То як ти поцілиш куріпку, якщо мимо стежки у метрі від себе промахуєшся?
Влучне запитання.
А згадав який-небудь анекдот?
Ні, я ж тобі казав, на це може знадобитися час.
То вже минуло... він глянув на годинник, якого не мав, двадцять пять хвилин.
Стільки ще й близько не минуло. Мені спало на думку, що шлях до мисливської хатини може виявитись довгеньким.
Кнуте! Дай людині спокій, озвалась до нього мати.
Вона вийшла з церкви і прямувала до воріт.
Я підвівся і рушив за нею. Вона швидко переступала ногами, і її хода нагадала мені лебедя. Гравійна доріжка, що бігла повз церкву, вела до скупчення будиночків, яке, власне, й утворювало Косунд. Тиша видавалася майже тривожною. Крім цих двох і вчорашнього саама, я досі не бачив інших людей.
Чому майже ні в кого на вікнах немає фіранок? запитав я.
Тому що Лестадіус учить нас впускати світло Боже у свої оселі, відповіла вона.
Лестадіус?
Ларс Леві Лестадіус. Ти не знайомий з його вченням?
Я заперечно похитав головою. Здається, я щось читав про шведського священика минулого століття, який боровся з розпустою серед місцевих мешканців, але я ніяк не міг претендувати на знайомство з його вченням. До того ж, я гадав, ті старомодні вчення давно пішли за водою.
Ти не лестадіанець? здивувався хлопчик. Тоді ти горітимеш у пеклі.
Кнуте!
Але ж так дідусь каже! А він знає, він мандрував із проповідями по всьому Фіннмарку і Північному Тромсе!
Дідусь іще каже, що не слід кричати про свою віру на кожному розі, дорікнула йому мати, кинувши на мене співчутливий погляд. Кнут буває надміру ревним. Ти сам звідки, з Осло?
Від народження там мешкаю.
Родина?
Я заперечливо похитав головою.
Точно?
Що?
Вона посміхнулася:
Ти вагаєшся. Либонь, розлучений?
Тоді неодмінно горітимеш! вигукнув Кнут і поворушив пальцями, зображуючи, як я зрозумів, пекельне полумя.
Не розлучений, сказав я.
Я помітив, як вона знову глянула на мене краєм ока.
Самотній мисливець далеко від дому, он воно як. А чим на життя заробляєш?
Я експедитор[4], відповів я і, відчувши якийсь рух над головою, зиркнув угору і встиг помітити у вікні якогось чоловіка, перш ніж той запнув фіранку. Але саме пішов з роботи. Шукатиму що-небудь нове.
Що-небудь нове, повторила вона голосом, у якому мені вчулося зітхання.
А ти, значить, прибиральниця? запитав я, здебільшого, аби щось сказати.
Мама також дзвонар і церковний служка, втрутився Кнут. Дідусь каже, вона могла би також стати вікарієм. Якби була чоловіком, ясна річ.
То хіба не ухвалили закон про жінок-священиків?
Вона розсміялася:
Жінка-священик у Косунді?
Кнут знову показав пальцями пекельне полумя.
Ми прийшли.
Вона повернула до будиночка з голими без фіранок вікнами.
У підїзній алеї, на бетонних хвилерізах стояв легковик «вольво» без коліс, а поруч із ним візок, у якому лежали два іржавих колісних диски.
Це татова машина, пояснив Кнут. А онде мамина, показав він на «фольксваген-жучок» у напівмороці відчиненого гаража.
Ми увійшли в незамкнений будинок, і вона провела мене у вітальню, а сама пішла по обіцяний дробовик. Ми з Кнутом лишилися стояти. Вбого обставлена кімната була чисто прибрана й охайна. Міцні присадкуваті меблі. Ні телевізора, ні програвача, жодних кімнатних рослин. На стіні лише Ісус з ягням на руках і весільна світлина.
Я підійшов ближче. Поза сумнівом, на світлині була вона. Гарненька, майже красуня у весільній білій сукні. Поруч із нею високий плечистий молодий. Його усміхнене, але непроникне обличчя якимсь чином змусило мене пригадати чоловіка, якого я нещодавно побачив мигцем у чужому вікні.
Ульфе, іди сюди!