Моя дружина Олександра Тоді вона ще була при доброму здоровї. Щасливі часи, пролунав за її спиною голос Лазаруса, сповнений меланхолії і смирення.
Вечеря в осяяній свічками залі протікала приємно. Лазарус Жан виявився чудовим господарем і швидко завоював прихильність дітей своїми жартами й захопливими оповідками. Крім усього іншого, він повідомив їм, що дивовижні наїдки, які вони куштували, приготувала дівчинка Хана ровесниця Ірен, що працювала у нього куховаркою і покоївкою. За кілька хвилин початкова напруженість зникла, і всі заглибилися у невимушену розмову, яку лялькар уміло й непомітно скеровував у потрібне русло.
Коли принесли смаженого індика, коронну страву Хани, родина Совелів почувалася так, наче вони завітали до давнього знайомого. Симона помітила, що між її дітьми й Лазарусом виникла взаємна симпатія. Це заспокоїло її, тим паче що вона теж не залишилася байдужою до привітного господаря.
Підтримуючи цікаву бесіду, Лазарус детальніше розказав їм про все, що стосувалося маєтку й обовязків, передбачених новою посадою Симони. Щопятниці Хана брала вихідний і проводила увесь день зі своєю родиною простими собі людьми, що мешкали у Блакитній Бухті. Лазарус запевнив їх, що вони ще матимуть нагоду познайомитися з нею, щойно вона повернеться на роботу. Крім господаря та його дружини, Хана була єдиною особою, що проживала у Кравенморі. Вона мала допомогти їм адаптуватися до нового місця і розвязати всі питання, повязані з переїздом.
Щойно подали десерт напрочуд смачний малиновий торт, Лазарус пояснив, чого очікував від новоприбульців. Попри те що власник фабрики відійшов від справ, час від часу він працював в іграшковій майстерні, розташованій у додатковому крилі на прибудинковій території Кравенмору. Совелям заборонялося навідуватись як на фабрику, так і до кімнат на горішніх поверхах. Вони не повинні були заходити туди за жодних обставин. Особливо це стосувалося західної частини маєтку, де були покої Лазарусової дружини.
Понад двадцять років Олександра Жан страждала від дивної невиліковної хвороби, що прикувала її до ліжка. Дружина Лазаруса усамітнено жила в своїй кімнаті на третьому поверсі західного крила. Ніхто, крім чоловіка, не переступав поріг її спальні. Він доглядав її й робив усе необхідне, щоб полегшити її муки. Лялькар розповів їм страшну історію про те, як його дружина за тих часів вродлива життєрадісна жінка заразилася загадковою хворобою, коли вони подорожували країнами Центральної Європи.
Вірус, від якого вочевидь не існувало ліків, поступово заволодів її тілом. Невдовзі вона вже не могла ходити й тримати в руках навіть найлегші предмети. Упродовж наступних шести місяців її стан так погіршився, що вона перетворилася на інваліда, бліду тінь тієї красуні, з якою Лазарус побрався за кілька років до трагедії. Коли минув рік, її память почала слабшати, і за кілька тижнів жінка насилу впізнавала власного чоловіка. Вона припинила розмовляти, а її очі стали схожими на бездонні колодязі. Їй було двадцять шість років. Відтоді Олександра Жан ніколи не виходила за межі Кравенмору.
Совелі слухали печальну оповідь Лазаруса, зберігаючи шанобливу мовчанку. Було очевидно, що лялькар дуже настраждався за двадцять років відлюдницького життя. Засмучений спогадами, він спробував розрядити атмосферу і змінив тему, заходившись нахвалювати надзвичайний торт Хани. Проте Ірен не могла не звернути увагу на його скорботний погляд.
Їй неважко було уявити безрадісне життя Лазаруса Жана. Втративши все, що любив, він сховався у світі власних фантазій, створив сотні предметів, прагнучи втекти від цілковитої самотності, що оточувала його.
Вислухавши оповідь лялькаря, Ірен зрозуміла, що віднині не зможе сприймати фантазійний всесвіт Кравенмору як неймовірний, приголомшливий витвір генія. Вона на власному досвіді знала, яку порожнечу залишає в душі втрата близької людини, тож здогадалася, що Кравенмор ніщо інше, як темне відображення лабіринту самоти, де Лазарус Жан блукав останні двадцять років. Кожен мешканець цього магічного світу, кожне фантастичне творіння були мовчазною сльозою нещасної людини.
Наприкінці вечері Симона Совель склала чітке уявлення про свої майбутні обовязки в цьому будинку. Вона виконуватиме приблизно ті ж функції, що й економка. Така діяльність не мала стосунку до основної професії Симони, яка раніше працювала вчителькою, але вона прагнула докласти всіх зусиль, щоб виправдати сподівання мсьє Жана й забезпечити перспективне майбутнє дітям. Мадам Совель мала контролювати роботу Хани та погодинних слуг, взяти на себе управління й утримання маєтку, спілкуватися з постачальниками й місцевими торговцями, вести кореспонденцію, закупати необхідні харчі, а також гарантувати, що ніхто і ніщо не турбуватиме лялькаря в його добровільному відлюдництві. Крім того, її посада передбачала придбання книг для бібліотеки Лазаруса. Покровитель прозоро натякнув, що вчительське минуле Симони відіграло вирішальну роль, коли він обрав її, знехтувавши іншими, більш досвідченими претендентками. Лазарус підкреслив, що ця місія найважливіша з-поміж усіх доручених їй завдань.
За свої зусилля Симона могла розраховувати на гідну зарплату й отримувала право проживати в Будиночку-на-мисі разом зі своєю родиною. Лазарус зобовязався покрити витрати на навчання Ірен та Доріана в новому шкільному році, після літніх канікул. Також він зголосився оплатити університетський курс, якщо діти цього забажають і виявлять відповідні здібності. Зі свого боку Ірен і Доріан могли допомагати матері по господарству й виконувати будь-які її обовязки за умови, що вони поважатимуть золоте правило: не порушувати межі, встановлені господарем будинку.
Згадуючи останні місяці й постійні хвилювання через борги та бідність, Симона Совель вирішила, що пропозиція Лазаруса справжній дарунок небес. Блакитна Бухта була райським куточком, де вона воліла розпочати нове життя зі своїми дітьми. Робота була чудовою, а Лазарус справляв враження доброї, великодушної людини. Рано чи пізно фортуна мала усміхнутися їм. Так склалося, що вони потрапили у ці далекі краї, але вперше за довгий час Симона радо сприймала життєві зміни. Ба більше: якщо інтуїція не підводила її (а вона обманювала дуже рідко), жінка передбачала, що їхні стосунки з Лазарусом будуть щирими й теплими. Вона не виключала, що товариство й присутність її родини у Кравенморі можуть виявитися ліками від безмежної самотності, що оточувала цього чоловіка.
Вечеря завершилася кавою. Наостанок Лазарус пообіцяв Доріанові, що одного дня розкриє йому деякі секрети виготовлення роботів. Це остаточно підкорило хлопчика. Його очі радісно заблищали у передчутті нових несподіванок. На якусь секунду погляди Симони й Лазаруса схрестилися у тьмяному сяйві свічок. У його очах жінка розгледіла тінь багаторічної ізоляції, добре знайому їй печаль. Кораблі у дрейфі, що перетнулися у нічному морі. Лялькар відвернувся і мовчки звівся на ноги, даючи зрозуміти, що вечір добіг кінця.
Проводжаючи гостей до парадного входу, господар час від часу зупинявся і докладно розповідав про ті чи ті чудесні винаходи, що траплялися на їхньому шляху. Доріан та Ірен слухали його пояснення, роззявивши рота від зачудування. У Кравенморі було безліч усіляких див не вистачило би й ста років, аби роздивитися все. Наблизившись до вестибюлю, Лазарус зупинився перед якимось складним механізмом, виготовленим із лінз і дзеркал. Він загадково позирнув на Доріана й, не кажучи ні слова, сунув руку у дзеркальний прохід. Відбиток руки повільно розчинявся, аж доки не пропав повністю. Лазарус усміхнувся.
Не варто вірити всьому, що бачиш. Образ реальності, запропонований нашими очима, є лише ілюзією, оптичною облудою. Світло неперевершений брехун. Дай мені руку.
Доріан підкорився, дозволивши лялькарю спрямувати його руку до дзеркального коридору. На його очах відображення поступово зникло. Хлопчик розвернувся до Лазаруса з німим питанням.
Чи знаєш ти закони оптики й переломлення світла? поцікавився той.
Доріан заперечно хитнув головою. Тієї миті він навіть не знав, куди поділася його права рука.
Магія це лише продовження фізики. Як тобі даються математичні науки?