Жодного слова.
Доріан мовчки кивнув, не в змозі відірвати очі від незнайомки з обличчям Ірен, яка розмовляла її голосом. Вираз його обличчя так розвеселив Симону, що вона ледве стримала усмішку. Посерйознішавши, жінка поклала руку хлопчикові на плече й присіла перед ним, щоб поправити фіолетову краватку-метелик, успадковану від батька.
Синку, тебе оточують жінки. Доведеться звикнути.
Доріан удруге кивнув, виражаючи покірність і здивування. Коли настінний годинник пробив восьму вечора, вся родина вже одягла свої найкращі вбрання і приготувалася до урочистої події. Щоправда, в глибині душі вони помирали від страху.
Із моря дув легкий бриз, розхитуючи віти дерев у лісовій гущавині, що оточувала Кравенмор. Шарудіння листя доповнювалося відлунням кроків Симони та її дітей. Вони простували стежкою, що нагадувала справжній тунель, прорубаний у чорних непрохідних хащах. Блідий серп місяця марно намагався прорватися крізь щільну запону темряви, яка окутала увесь ліс. Щебетання невидимих пташок, що гніздилися у кронах гігантських вікових дерев, зливалося у тривожну літанію.
Мені моторошно від цього місця, зізналася Ірен.
Дурниці, поспішила перебити її мати. Звичайний ліс. Ходімо.
Доріан мовчки крокував позаду, роздивляючись химерні тіні. Йому ввижалися зловісні силуети. Розбурхана уява малювала десятки демонічних істот, що зачаїлися поблизу.
При денному світлі тут немає нічого цікавого лише чагарники й дерева, зауважила Симона, розвіявши мимолітні чари, якими насолоджувався Доріан.
Після кількахвилинної нічної прогулянки, що видалася Ірен нескінченною, перед ними постав масивний кутастий силует Кравенмору, наче огорнений туманом замок із якоїсь легенди. У широких вікнах величезного дому Лазаруса Жана миготіли золотаві вогні. Вервечка гаргуйль чітко вирізнялася на тлі неба. Трохи далі виднілася фабрика іграшок прибудова до основного будинку.
Вибравшись із лісових хащ, Симона та її діти зупинилися, роздивляючись монументальний маєток власника фабрики. Тієї миті з кущів випурхнув схожий на крука птах і, залопотівши крилами, окреслив вигадливу траєкторію над садом, що оточував Кравенмор. Потім він кілька разів облетів один із камяних фонтанів і приземлився біля ніг Доріана. Тріпотіння крил припинилося. Перевернувшись на бік, крук якийсь час ритмічно похитувався туди-сюди, але зрештою заціпенів. Хлопчик став навколішки й повільно простяг праву руку до птаха.
Обережно, попередила його Ірен.
Не зважаючи на її пораду, Доріан погладив крукове піря. Птах не подавав ознак життя. Хлопчик узяв його на руки й розправив крила. На обличчі промайнув розгублений вираз. Кілька секунд по тому він розвернувся до Ірен і Симони.
Він деревяний, пробурмотів Доріан. Це машина.
Усі троє мовчки перезирнулися. Симона Совель зітхнула й попросила дітей:
Я хочу, щоб ми справили гарне враження. Домовилися?
Вони ствердно кивнули. Доріан поклав деревяного птаха на землю. Симона злегка усміхнулася і жестом заохотила їх іти вперед. Вони почали підніматися біломармуровими гвинтовими сходами, що вели до великого бронзового порталу, за яким ховався потаємний світ Лазаруса Жана.
Двері Кравенмору розчахнулися перед ними, тож їм не довелось скористатися дивним бронзовим клепалом у формі голови янгола. Зсередини будинку линуло яскраве золоте сяйво. На освітленому порозі завмерла темна постать. Силует ожив і раптово нахилив голову. Почувся тихий механічний тріск, і стало видно обличчя. На них витріщалися мертві очі звичайні скляні кульки, вставлені в очниці маски, позбавленої будь-якого виразу. Губи кривилися у моторошній посмішці.
Доріан знервовано сковтнув слину. Ірен і Симона більш полохливі за своєю натурою відступили на крок. Фігура простягла до них руку і знову заклякла.
Сподіваюся, що Крістіан не налякав вас. Це старе дурне створіння.
Совелі одночасно розвернулися до підніжжя сходів, звідки лунав голос. Вони побачили приємного чоловіка, який явно насолоджувався періодом щасливої зрілості. В його усмішці відчувалося певне лукавство. Блакитні очі виблискували під густою гривою сивого, ретельно розчесаного волосся. Господар будинку був бездоганно одягнений і тримав у руці різнобарвну палицю з чорного дерева. Наблизившись до гостей, він шанобливо вклонився їм.
Мене звуть Лазарус Жан. Гадаю, я маю вибачитися перед вами, мовив чоловік.
Його голос був теплим, мяким, одним із тих, що вміють заспокоювати й викликати довіру. Великі блакитні очі пильно оглянули кожного гостя і зрештою зупинилися на обличчі Симони.
Я здійснював мою звичну вечірню прогулянку лісом і трохи запізнився. Мадам Совель, якщо не помиляюсь
Приємно познайомитися, мсьє.
Будь ласка, зовіть мене Лазарус.
Симона кивнула.
Моя донька Ірен. А це Доріан, молодший син.
Лазарус Жан обережно потиснув дітям руки. Дотик його долоні був приємним і впевненим, а заразлива усмішка викликала симпатію.
Чудово. Що стосується Крістіана, вам не варто його боятися. Я зберіг його як спогад про мої перші експерименти. Він тупуватий і має не надто приязний вигляд. Я знаю.
Невже це машина? захоплено скрикнув Доріан.
Симона не встигла зупинити його докірливим поглядом. Лазарус усміхнувся хлопчикові.
Можна і так сказати. З технічного погляду Крістіан є тим, що ми називаємо роботами.
Ви самі його виготовили, мсьє?
Доріане, втрутилася мати.
Лазарус знов усміхнувся. Цікавість хлопчика вочевидь не дратувала його.
Так. Я виготовив його й багатьох інших. У цьому полягає точніше полягала моя робота. Втім, вечеря зачекалася нас. Може, ми обговоримо всі ці теми й краще познайомимося за столом, поки куштуватимемо смачні страви?
Чудові пахощі печені вабили їх, мов чарівний еліксир.
Ні зустріч із дивним роботом, ні чудернацький фасад Кравенмору не підготували відвідувачів до сюрпризів, що чекали на них усередині маєтку Лазаруса Жана. Переступивши поріг, вони опинилися у фантастичному світі, який перевершував усі їхні фантазії.
Розкішні сходи спіраллю злітали у безмежжя. Піднявши очі, Совелі побачили проліт, який вів до центральної вежі Кравенмору, увінчаної чарівним ліхтарем, що випромінював примарне, невловиме світло. Під пеленою цього ірреального сяйва виднілася нескінченна галерея механічних істот. Гостям усміхався великий настінний годинник із живими очима й карикатурною гримасою. Балерина у прозорій фаті крутилася навколо власної осі в центрі овальної зали. Кожен предмет, кожна дрібничка були частиною магічного всесвіту, створеного Лазарусом.
Ручки дверей були виготовлені у вигляді усміхнених облич, які підморгували, коли хтось повертав їх. Окутаний туманом великий пугач із прекрасним оперенням витріщав очі з розширеними зіницями й повільно змахував крилами. Десятки чи навіть сотні мініатюрних фігурок та іграшок займали всі стіни й вітрини знадобилося б ціле життя, аби роздивитися це немислиме розмаїття. Маленький грайливий механічний цуцик метляв хвостом і гавкав на металеве мишенятко. З невидимої стелі звисала карусель із феями, драконами, зірками, які танцювали під акомпанемент далекої мелодії музичної скриньки й ширяли в повітрі, оточивши хороводом замок, що ледь виднівся серед ватяних хмар.
Куди б Совелі не спрямовували погляд, їм відкривалися нові дива, нові чудернацькі винаходи, геть не схожі на те, до чого вони звикли. Лазарус весело спостерігав за завороженими гостями, які на кілька хвилин скамяніли на місці.
Це неймовірно! скрикнула Ірен, не вірячи власним очам.
Ви побачили лише вестибюль. Але я дуже радий, що вам подобається, мовив Лазарус, церемонно кивнувши. Потім він повів їх до просторої їдальні Кравенмору.
Онімілий від подиву Доріан роздивлявся всі ці дивовижі широкими, як блюдця, очима. Симона й Ірен були вражені не менше; вони докладали неабияких зусиль, щоб не піддатися магії цього будинку і не впасти у стан трансу.
Як і передбачалося, зала, де подавали вечерю, перевершила те, що вони побачили у вестибюлі. Всі предмети келихи, столове приладдя, тарілки, розкішні килими несли на собі відбиток особистості Лазаруса Жана. Жодна річ не належала до реального світу буденного, сірого й відразливо нормального, що простирався за межами маєтку. Особливу увагу Ірен привернув величезний портрет над каміном із вирізьбленими драконами, з чиїх пащ вивергалося полумя. На полотні була зображена сліпучої краси пані в білій сукні. Магія її очей стерла межу між реальністю і творінням художника. На кілька секунд Ірен потонула в цьому чарівному, гіпнотичному погляді.