Вдалині пожежа у великій бібліотеці поволі пригасає.
Шанувальники котів любили їхній розум, а прихильники собаксилу. Перші любили свободу, другі жпослух. Одні любили ніч, іншідень.
Ті й ті взаємодоповнювали одні одних.
Але вони вважали інакше. Вже тоді ті, хто любив собак, нерідко наказували їм переслідувати котів. У деяких селах робили облави, щоби спіймати і вбити якомога більшу кількість котів.
Ти казав, що наших предків брали на борт, але вони не вміли плавати, так?
В тому то й річ, люди на кораблях знали, що коти зроблять усе, аби судно не пішло на дно. І коти ставали все розумнішими: треба було допомогти людям відвернути випадки, коли доводилось би змагатися з водною стихією. Коти провіщали наближення бурі.
Слухай, якщо ти вже все знаєш, то скажи, чому собаки вміють плавати, а мині?
Наскільки мені відомо, це тому, що шкіра і шерсть у нас відрізняються. Але, здається, деякі коти люблять воду. Я такий самий, як ти, мені неприємна сама лише думка про те, щоби бути мокрим. Завжди здригаюся, згадуючи недавнє купання. Ми обоє пережили важкі моменти в ці дні. Отже, коти розійшлися світом з Юдеї. Тексти з-перед 1020 року до Різдва Христового згадують прибуття перших кішок до Індії.
Індія? Що це? Де це?
Велика країна на Сході. Торговці взялися нас вимінювати на приправи. Тільки-но вони з нами познайомилисяпочали нас обожнювати. Перейняли культ богині з людським тілом і головою кішки, але дали їй інше імя: Саті. Її також вважали богинею родючості.
Ці людські індуси мусили бути дуже витонченими, щоб так відновити «мій» культ.
Скульптури Саті були порожнисті, а очіпідсвічені олійними лампадами, встановленими всередині, щоб відлякувати гризунів і відганяти злих духів.
Уявляю, як це гарно.
Індуси вважали, що саме коти навчили людей йоги (гімнастики на основі потягувань, подібних до наших) і медитації (що походить від наших глибоких сієст).
Ця остання фраза заохотила мене до нових потягувань, а тоді я закинула праву лапу за голову, щоб вилизати собі живіт.
За 1000 років перед Різдвом Христовим коти дісталися до Китаю: ще більшої країни ще далі на схід. Торговці вимінювали наших пращурів на тонкий шовк, прянощі, олію, вино і чай. Династія Чжоу, яка панувала у цей час, зробила котів символом миру, безтурботності та удачі. Вони теж створили на нашу честь богиню Лі-Шу, яка мала вигляд кішки.
Отже, культ Бастет продовжився.
Коти завойовували не лише території Сходу, а й Півночі. За 900 років перед Христом згадується про прибуття наших предків до Данії. Вони започаткували культ богині родючості Фреї, колісницю якої тягнуть дві священні кішки. Одна називається «Любов», інша«Ласка».
Я не знаю, що таке Данія, Китай чи Індія, тим паче Юдея, але з розповіді Піфагора розумію, що коти, які доти жили тільки в Єгипті, в якийсь період використали мандрівних людей для розповсюдження свого впливу на все більші території.
Вперше прошу Піфагора повернутися до своєї розповіді й пояснити мені кожне незрозуміле слово. Прошу описати прикраси, одяг, вигляд і їжу згаданих людських народів. Він не відмовляється задовольнити мою цікавість. Тепер я не хочу, щоб хоч слово, вимовлене ним, залишалось для мене незрозумілим. Піфагора, здається, не дивує моє прохання. Він терпляче повторює кожен вислів і пояснює людський світогляд, який створив це поняття, і так розширює межі мого розуміння.
Знову питаю, звідки він все це знає. Він хитає головою, наче вагається, чи готовий відкрити мені те, що приховує з часу нашої першої зустрічі.
Зненацька зовсім близько пролунав вибух.
Він зробив мені знак йти слідом. Скотився сходами вежі й рушив у напрямку, звідки, здається, донісся цей тривожний звук. Ми побігли і потрапили на яскраво освітлений широкий проспект. Тисячі людей зібралися там у дві групи, що стояли одна навпроти одної. Піфагор показує, що нам краще буде видно зверху крізь гілки дерева. Ми видерлися на дерево.
То це і є війна?
Піфагор не відповідає, а заохочує спостерігати за тим, як поводяться ці люди.
Ті, що стоять праворуч, махають чорними прапорами і раз по раз викрикують одну й ту саму фразу. Навпротигрупа людей, вбраних у синє, в касках з жовтими смужками. Вони тримають щити і палиці. Без прапорів, стоять і мовчать. Обидві групи наче чогось чекають. Над юрбою витає гострий дух чоловічих гормонів, а вусами я вловлюю хвилю чистої екзальтації. У бік синьої групи летить запалена пляшка, але тут вчасно розступаються. «Коктейль» вибухає на землі і розтікається блискучою калабанею. Незабаром люди кидають щось у відповідь, якісь штуки, за якими тягнуться довгі хвости диму.
Ні, це ще не війна. Те, що ти бачиш, це якраз провісники конфронтації. Ті, хто у формі,захисники правлячої системи. Проти нихті, хто хоче її знищити.
А правда на чиєму боці?
Хіба це справді має значення?
Зненацька чорні прапори атакують сині уніформи. Обидві групи зійшлися в сутичці і тепер бються мало не впритул.
Горять смітники. Дим не дає дихати. Люди кричать, волають, біжать, штовхаються, бють одне одного руками і ногами, дехто навіть кусається. Вони кривлять обличчя, лаються, рвуть на собі одяг.
Повітря обпікає, мене нудить. Блюю.
То, кажеш, «це» ще не зовсім війна?
Це вже не терористичний напад, але ще не громадянська війна. Це лише «маніфестація, що вийшла з-під контролю». Наразі вони використовують тільки «коктейлі Молотова» (оті пляшки, що горять) і сльозогінні гранати (оті снаряди, що димлять). Ти зрозумієш, що це війна, коли замість синіх мундирів чи звичайного одягу всі люди, обидва табори, будуть вбрані в зелену уніформу.
Я здивована тим, з якою люттю ці люди готові нищити одні одних.
Нічим дихати. Цей дим ще гірший, ніж цигарковий дим моєї служниці,нявкаю я. Нащо ти мене сюди привів?
Хотів, щоб ти побачила це зблизька. Маєш також знати: те, що діється тут, відбувається й в інших великих містах Франції, Європи, світу. Це наче якась істерична лихоманка жорстокості, яка охопила всіх. Деякі люди думають, що це може бути повязане з сонячними затемненнями, котрі збурюють їхні відчуття і штовхають вбивати одне одного. Схоже, це відбувається кожні одинадцять років. Хай там як, а те, що ти побачила, доводить: вони перебувають у фазі саморуйнування. І цього разу вона набула дивовижного розмаху. У мене складається враження, що вони дійшли до останнього епізоду своєї еволюції
Я струснула вухами: час повертатися.
Ми залишаємо цих людей з їхньою «маніфестацією» і повертаємося до наших безпечних респектабельних осель. Я пробираюся крізь котячий хід і витягуюся у своєму кошику. Тепер у моєму житті є амбітна мета: встановити тут і тепер, у цій країні та в усіх решта культ богині-кішки.
І тоді люди знову житимуть у мирі, обєднавшись у поклонінні мені.
10. Події в Парижі
Я сплю багато і довго.
Часом цілий день, часом два. Вже було, що проспала три дні поспіль непомітно для себе самої.
Хай там як, я прокидаюся ще завидна геть виснажена. Принюхуюся. Шерсть досі відгонить смородом диму з маніфестації. Вилизую себе там, де запахи вїлись найдужче. Потім зригую клубки шерстіпросто перед собою.
Знову міркую над тим, що сказав Піфагор останнього разу, коли ми бачилися. Треба було б знайти спосіб надійно запамятовувати інформацію, щоби мати змогу колись самій навчати моїх одноплемінників.
Якщо добре подумати, то коли б Піфагор відкрив свої знання іншим котам, не таким розумним, вони не тільки вважали б його дурнем, а й намагалися б його знищити.
Я ж, все-таки, кмітлива і здатна все зрозуміти, але для інших те, що він розповідає, безперечно, може видатись дивним занадто абстрактним і навіть божевільним.
Коли звикаєш до брехні, правда виглядає підозрілою.
Фелікс тим часом їв зі своєї миски: ну що хтось такий, як він, міг би зрозуміти з цих неймовірних відкриттів, у які мене втаємничили?
Знання змушує змінити стан розуму, а ніхто не хоче сумніватися у своєму обмеженому баченні світу. Я зригую знову щось їдке з дна горла (чорт забирай! війнатаки шкідлива для здоровя річ, якщо її згубні наслідки відчутні навіть наступного дня. Думаю, я її не перетравлю).