Коли пробуджуюся, я ще в ящику, але в ньому є дірки, і я можу оглядати місце праці Наталі. Світла поменшало, отже, день добігає кінця. Бачу крізь один з отворів, як вона знімає свою жовту каску.
Це означає, що невдовзі я буду вдома, на канапі коло розпаленого каміна, і позбудуся цієї огидної субстанціїводи. Навіть їжа здається мені другорядною справою порівняно з цим.
І чого мені раптом закортіло побачити, що люди роблять упродовж дня? Сидячи в ящику, я зрозуміла, що ми знову повертаємося в черево підземного чудовиська.
Вилизуючи шерсть, відчуваю прикрий запах мила, післясмак чорної оливи, в яку я впала, присмак води, а щоб остаточно мене добити, щойно ми повертаємося додому, Наталі запалює цигарку!
Потім вона вмикає телевізор, і там зявляються зображення людей, що розмовляють, людей, що вмирають посеред калюж крові, людей, що біжать, лютують і вимахують чорними прапорами
Наталі, здається, була нервовіша, ніж звичайно, однак аби відплатити за те, що вона змусила мене пережити (приниження всього мого життя!), я не пішла муркотіти у неї на грудях, щоб заспокоїти її.
Моя служниця, ймовірно, помітила мою образу, тож, наче перепрошуючи, вхопила фен і спрямувала теплий струмінь повітря на мене. Волію втекти на холодильник. Крізь вікно кухні помічаю, що сонце сіло і незабаром настане ніч, але я надто соромилася своєї мокрої шерсті, щоб піти до Піфагора.
Ну й нехай. Спускаюся повечеряти.
Фелікс вітається і питає, куди я ходила. Я так хочу розказати йому свою історію, але тієї ж миті усвідомлюю, що чистокровний ангорець нічого не зрозуміє у таких витончених поняттях, як праця, війна, динозаври, єгиптяни, сміх чи Бог. Його світ обмежується мискою, кухнею, вітальнею, нашою служницею. Куций світ для розуму без крил і без розмаху.
Він не знає навіть, що Бастетце імя єгипетської богині з жіночим тілом і головою кішки.
Чи маю я його просвітити? Зараз пріоритетом є продовження моєї власної освіти, тож не бачу причини хвилюватися через поняття, які перевершують його розуміння.
Що я могла б йому сказати?
Зрештою, Феліксщасливий, бо нічого не знає.
Мені було його шкода і, водночас, я йому заздрила.
Він бачив, як я на нього дивлюся і киваю головою.
Хибний погляд на світ змушує його думати, що я дорікаю йому за те, що він зі мною вже не кохається, тому він застрибує на книжкову полицю, де стоїть банка з його втраченими яєчками, і показує мені їх з ностальгією.
Ох уже ці самці, чому в них все зводиться до цього?
Я обертаюсь до нього спиною, опустивши хвоста, щоби показати свою незацікавленість, і повертаюся до Наталі. Вона телефонує у вітальні, йде до кухні, їсть жовту паруючу їжу. Потім повертається до спальні, роздягається, йде до ванної кімнати. Я йду за нею на відстані. Вона миється (милом і водою, але здається, що їй неймовірно приємно бути мокрою), потім стає перед умивальником, знімає макіяж, накладає на обличчя крем, що пахне травами, йде спати.
Вона кличе мене, але я вдаю, що не чую. Не піду мурчати біля її ніг, навіть не вмощуся коло неї, щоб допомогти їй заснути.
Натомість іду до балкона спальні й помічаю свого сіамського колегу. Видаю коротке тужливе няв, яке привертає його увагу.
Я так хочу тебе побачити, Піфагоре, але я така неприваблива. Я пережила купіль.
Я тут не для того, щоби тебе критикувати, Бастет. Ходімо, прогуляймося разом вулицями Монмартру, це допоможе тобі висохнути.
Коли ми опиняємося внизу, він пригортає мене, і ми багато разів торкаємося носами. Від дотику його вологого рожевого носа відчуваю короткі електричні розряди на обличчі. Я таки маю до нього сильне почуття! І що більше він мені опирається, то сильнішим воно стає.
Це зустріч наших двох умів. Його розум мене заворожує.
Ковтаю слину і стримуюсь, щоб не виявити йому свою прихильність.
Ми йдемо, а вітер куйовдить мою вогку шерсть і пробирає до кісток Я тремчу.
Ми виходимо на вершину вежі Сакре-Кор, і я ділюся з ним своїм спостереженням за людською роботою і тим, до чого все це призвело.
І вони сміялися!
А я б так хотів уміти сміятися, коментує Піфагор.
Зате ми вміємо муркотіти.
Таке враження, що від сміху вони отримують надзвичайну насолоду, майже сексуальну. Моя служниця, коли сміється, видає такі самі звуки, як і тоді, коли кохається.
Зненацька вдалиніякийсь вибух.
Я бачила таке сьогодні на будівництві, але не знала, що вони працюють і вночі.
Ні, якщо вибух трапляється вночі, то він не повязаний з «роботою». Цетерористичний акт. Судячи з місця розташування, мені здається, що постраждала велика бібліотека. З того часу, як війна розповзлася світом, терористи намагаються дестабілізувати наше місто масовими вбивствами. Таких терористичних актів останнім часом стається чимало. Іноді, як ти бачила, й посеред натовпу, переважно в культурних місцях.
Нащо вони так роблять?
Вони виконують накази.
Далекий вибух переростає в пожежу.
Хто їм наказує так поводитися?
Піфагор не відповідає. Я потягуюся в різні боки, щоб опанувати себе, потім змінюю тему.
Мене дратує, що наші людські слуги приймають якісь рішення, не зважаючи на нашу думку. Пригадую свою зустріч з Наталі. Я була тоді малим кошеням і жила за містом. Гасала у траві. Гострила нігті до дерев. Я жила поруч з равликами, їжаками, ящірками. А потім мене з мамою завезли у місце, повне кліток і розмаїтих тварин, балакливих птахів, строкатих риб, собак, котів, білок, кроликів.
Ймовірно, «зоомагазин»
Минуло багато днів, і мене розлучили з мамою, помістивши з іншими кошенятами за прозорою вітриною, що виходила на вулицю.
Вони виставляють наймиліших наперед, щоби привернути увагу покупців.
Якось уранці зявилась Наталі. Вона оглянула всіх кошенят, врешті показала пальцем на мене і щось промовила.
Мабуть, вона сказала: «Я хочу ось цього».
Чиясь рука мене схопила і передала їй, так я опинилася в Наталі.
Нормальна доля для кота.
Потім вона глянула на мене і почала повторювати це слово: «Бастет»
Багато хто хотів би опинитися на твоєму місці. Кошенята, яких не взяли, ймовірно, були знищені. Це називають «нереалізований товар».
Піфагор далі стежив за світляною точкою, де стався вибух і розбушувалася пожежа.
Не знаю, чи ти це відчуваєш, Бастет, дивлячись новини по телевізору твоєї служниці, але стає все гірше й гірше. Все більше смертей, і все більше людей, які зазіхають на життя своїх одноплемінників.
Думаю, релігія може їх врятувати
Релігія? Наразі саме вона штовхає людство до самознищення.
Бо вони вшановують не те божество. Я за повернення культу Бастет.
Він киває головою, і я помічаю, наскільки пожежа у великій бібліотеці його приголомшила.
Хочеш почути третій урок з історії людей і котів? питає він.
Якнайзручніше вмощуюся на камяній опорі й нашорошую вуха. Це мій улюблений момент.
Єгиптяни, отже, створили цивілізацію, яка досягла блискучого розвитку, перш ніж її знищила війна.
Жахітливого Камбіса II, вбивці котів.
Гебреї, колишні раби у Єгипті, звільнилися з-під їхньої влади і втекли на північний схід, на територію Юдеї, де заснували міста, розвинули торгівлю у портах.
Що таке торгівля?
Це одна з найдавніших форм праці, яка полягає в обміні їжею чи речами з одного місця на товар з іншого. Гебреї три тисячі років тому під егідою своїх царів Давида і Соломона збудували флотилію торгових кораблів, але вони помітили, що щури й миші часто пошкоджують запаси харчів під час морських мандрів. Царі наказали, щоби їх систематично супроводжували коти.
То так кішки почали подорожувати на великі відстані?
Спочатку на Середземноморї, а потім на суші з караванами верблюдів.
Нас використовували тільки для того, щоб захищати людську провізію від гризунів? Це якось мене розчаровує.
Всюди, де торговці висаджувалися на берег, вони залишали кошенят, що народилися на кораблях. Це викликало справжній фурор у тих людських поселеннях, де їх до того ніколи не бачили. Проте поступово розповсюдження котів призвело до поділу людей на тих, хто любить котів, і тих, хто надає перевагу собакам.