Одяг може загорітися навіть без впливу відкритого полумя. Наприклад, температура самозаймання бавовниблизько 700 градусів за Фаренгейтом. Ключовий час впливу. Тепловий імпульс ядерного вибуху має дуже високу температуру, але він рухається зі швидкістю світла. Може, він проскочить так швидко, що одяг на людині не займеться? Це питання досліджувала рання попередниця Натіку, Дослідницька лабораторія постачання корпусу квартирмейстерів (Quartermaster Research and Development).
У 50-х роках ХХ століття на полігоні в Неваді проводили операцію «Апшот-Нотгол» (Upshot-Knothole) серію з одинадцяти ядерних вибухів. Науковців найбільше цікавила спроможність різних будівельних матеріалів, танків, протибомбових сховищ протистояти ядерному вибуху. Вони дозволили хлопцям в уніформі завезти певну кількість свиней. Сто одинадцять анестезованих свиней породи честерська біла спорядили в спеціально розроблені для тварин «ансамблі», пошиті з різних комбінацій тканиндеякі були вогнетривкі, деякі ні, і помістили на різних відстанях від вибуху.
Зразки вогнетривкої уніформи для холодних погодних умов з прошарком шерсті показали кращі результати, ніж зразки тоншої вогнетривкої уніформи для спекотної погоди. Немає сумніву, що розробники останньої не думали, що «спека» може означати екстремальний жар ядерного вибуху. Дослідники здивовано констатували: «Немає ознак будь-яких якісних доказів теплових ушкоджень на захищеній тканиною шкірі тварин, знайдених мертвими на позначці 1850 футів». Але чому хтось звертає увагу на опіки обєктів, які були так близько до вибуху, що їх, згідно зі стислим описом у рапорті, «розірвало на шматки»? Попри цілковиту абсурдність це незабутня ілюстрація важливості часу впливу. Коли йдеться про тепловий спалах від бомбизокрема вибух чогось менш смертельного, наприклад саморобного фугасу, кілька секунд вогнетривкості можуть бути вирішальні.
Вовна також допомогла, адже волосся має природну вогнетривкість. Тепер у Натіку розглядають можливість повернення до натуральних матеріалів, таких як шовк і вовна. Вовна не тільки вогнетривка та неплавка, вона добре вбирає вологу. Ауербах каже, що бачила дуже приємну вогнетривку спідню білизну для холодних погодних умов, зроблену з овечої вовни. Щоб вовна не кололась, її треба ретельно вичистити, а щоб речі не збігалися, їх треба спеціальним чином обробляти. І перше, і друге збільшує вартість. А ще є поправка Беррі, згідно з якою при постачанні військового спорядження перевагу треба віддавати внутрішньому виробникові. Проблема з цією поправкою в тому, що, попри палкі запевнення Американської асоціації вівчарів, у всій Америці може не знайтися стільки овець, що відповідають усім вимогам.
Тож, скажімо, нова тканина зручна і має прийнятну ціну. Вогнетривкість добре поєднується з обробкою репелентом проти комах і антимікробним захистом проти поганого запаху. Що тепер? Певну кількість тканини треба віддати на випробовування властивостей. Щоб зрозуміти, скільки часу захисна обробка протримається проти солдатських знущань, тканину проганяють крізь випробну машину на стирання і звалювання Ну-Мартіндейла, виконують кілька десятків циклів прання-висушування. Під час прання не тільки видаляється бруд, а й потроху вимиваються речовини, якими тканину чи волокно було оброблено. Коли я завітала в приміщення випробовування тканин, чоловік на імя Стів чекав, поки завершиться пришвидшене прання кількох пар штанів. Він сказав мені, що одне прання в лаундерометрі дорівнює пятьом нормальним.
Оце так! вигукнула я.
Ага. Стів замислено випнув нижню губу. Там же об тканину бються сталеві кульки.
От якби ж розумники з Натіку могли винайти тканину, яку не треба було б прати! Так, аби все, що капнуло, намазалося чи хлюпнуло на уніформу, просто збиралось у краплини і стікало з неї. Якби ж то уніформу можна було почистити, просто швиденько побризкавши на неї водою. Уявляєте, як довго вона служила б? І якою вона була б безпечнішою в разі потрапляння на неї отруйних речовин?
Загалом розумники з Натіку над цим працюють. У лабораторії з оцінювання рідиновідштовхувальної здатності випробовують нову технологію просочування «супервідштовхувальної» тканини. На демонстрації мене супроводжуватиме спокійний симпатичний офіцер з громадських питань Натіку, Дейвід Аччетта. Ми зустрічаємось у його кабінеті, у якому після недавнього переїзду повно коробок. На стіні висить календар з породами собак. Вересень представлено великим білим пуделем. Аччетта нещодавно перебував на аеродромі в Баграмі, Афганістан, там він писав прес-релізи, щодо гуманітарної діяльності армії. Начальство запитувало, чому ці прес-релізи рідко мають відгук. «Вони їх не розуміли. Це ж не новини». Аччетта розповідає без жодної ознаки гніву. У його роботі багато що може дратувати, але він не дратується. Усе сприймає спокійно і, здається, ніколи не квапиться. У нього довгі вії, і він якось повільно моргає. Я майже написала «як лялька», але таке означення до його лиця не пасує, бо воно перекреслене тонким ошатним шрамом, що починається на скроні та вигинається вниз по щоці. Я нічого не питаю про шрам, мені більше подобається самій вигадати історію зі спалахами світла на шаблях і фехтуванням на сходах.
Ми прийшли зарано, отже, маємо час прогулятися вздовж озера Кочітуате, що межує з частиною Натіцького полігону. На низьких брижах грає сонце. Воду з озерасьогодні у сонячному світлі вона має глибокий синьо-зелений колірколись брали для виготовлення пива «Блек Лейбел». Та, відколи тут зявився полігон, припинили. Як для полігону з надвеликим бюджетом, місцина досить красиваальтанки, звивисті стежки. Сіро-білий послід канадських гусей додає паркової атмосфери. Щоб зрозуміти, що бачу, мені знадобилося трохи часу, бо гусей не видно. Уже осінь, може, вони відлетіли на південь.
Ми з Аччетта зупиняємося, аби подивитись, як офіцер щось говорить групі добровольців-випробовувачів. Це на їхні руки, ноги, голови надягають парки, черевики та шоломи. Вонисолдати, яких сюди направили скуштувати нових пайків, поспати в нових спальних мішках: виконати випробовування, написати звіт, перейти до наступного випробовування. Відрядження до Натікуце не завжди легка прогулянка. Я бачила фото 1960-х років, на якому група солдатів у дощовиках і водонепроникних штанах, похиливши голови, з каптурів стікає вода, ходить по колу під симульованою зливою. Вочевидь, це тривало не одну годину.
Десь десяток добровольців вишикувалися на автостоянці біля казарми. Зі стоянки задом виїжджає автівка. Солдати строєм ступають три кроки вперед, потім ще один крок угору, на бордюр. Коли автівка їде, вони ступають крок униз і назад. Аччетта каже, що коли солдатів понад чотири, вони мусять пересуватися строєм. Як гуси, що летять на південь.
* * *
Демонстрація починається з непристойного звуку, який виник від стискання мякої пляшки з гірчицею. На квадраті камуфльованої тканини до власне маскувальних плям сірувато-коричневого, жовто-брунатного та оливкового кольорів додається яскраво-жовта смуга. Тканину закріплено на похилій дошці. Це і є тест на стікання. Під наглядом камери та невеличкої юрби спостерігачів смуга гірчиці сповзає вниз, не змінюючи форми. Молода інженер-хімік Нетелі Померанц привертає увагу присутніх до місця на тканині, де щойно була приправа.
Нема сліду!
Потім настає черга кетчупу, кави, молока, ніби власник уніформи вступив з ворогом у «харчову сутичку». Усе начисто змивається водою. Нетелі запрошує мене торкнутися зворотного боку тканини, що я й роблю. Тканина абсолютно суха.
Нетелі починала з простого. Рідини, що складаються переважно з води, мають сильний поверхневий натяг. Тобто їхні молекули більше тяжіють до утворення міцніших звязків між собою, ніж з молекулами більшості речей, на які потрапляє рідина. Рідина, що має слабкий поверхневий натяг, наприклад алкоголь, замість зібратись у краплину на поверхні тканини, як це стається з водою, проникає всередину. Краплина ж водице така юрба молекул, що направлена всередину і не хоче торкатися сторонніх. Зіткнувшись із повітрям, поверхня води стягується досить сильно, щоб утворити слабку плівку. (У світі комах є водомірки, а от горілкомірок немає.) У верхній частині спектра поверхневого натягу міститься ртуть. Вона збирається в краплини та стікає майже з будь-якої поверхні, не залишаючи сліду. Однією з причин, за яких саме ртуть обрали для використання в старомодних термометрах, разом з її властивістю залишатись у рідкому стані як за екстремально низьких, так і за екстремально високих температур, є її властивість не змочувати скло. Сліду не лишається! Саме тому ми чітко бачимо показання температури.