Всего за 300 руб. Купить полную версию
Багато з того, що військові постійно намагаються на себе вилити чи капнути, машинна олива, авіаційне паливо, гексанмає набагато слабший, ніж вода, поверхневий натяг. Нетелі крапає машинною оливою на інший квадрат тканини. Потім бере чашку з водою та виплескує вміст, як це показують у сценах зі сварками за столом. І знову весь бруд змивається без сліду.
Це був найнапруженіший момент, каже хтось із колег.
Нетелі киває. Навіть широко усміхається.
Це як свято.
Вона жартує, але певною мірою це правда. Доброю мірою. Захват, який Нетелі відчуває від науки, приховати нелегко. Ми всі повинні любити свою роботу, як вона.
Прототипом для створення цього супервідштовхувального покриття став листок водяної лілії. Якщо ми подивимося на поверхню листка водяної лілії в електронний мікроскоп, то побачимо щось подібне до килима, який складається з крихітних вузликів, причому кожен вкритий ще меншими кристалами, схожими на віск. (Твердий парафін, або парафіновий віск, сам по собі ефективний захисник від промокання, та він надто займистий для використання військовими.) Такі крихітні кристали зменшують контакт і взаємодію між тканиною та рідиною, якою на неї хлюпнули. Це покриття також надає поверхні більшої енергетичної стабільності, що ще сильніше перешкоджає взаємодії між тканиною та забруднювачем.
Хоча реклама цього «супернезмочуваного» покриття фокусується на його властивостях захисту від забруднення (Аччетта зацікавив мене фразою «самоочисна білизна»), важливіше його застосуваннязахист від біологічної та хімічної зброї. Першим виробом із застосуванням цієї новітньої технології стане комплект біологічного та хімічного захисту. У цьому типу одягу для звязування отруйних речовин органічного походження застосовують прошарок з активованого вугілля. Надання тканині властивості супервідштовхування означає, що товщину цього прошарку можна зменшити, адже коли девяносто пять відсотків речовини, яка потрапляє на захисний комплект, просто з нього стече, знадобиться, для того щоб звязати отруту, менша кількість рецепторних ділянок активованого вугілля. А це дуже добре, бо одяг з товстим прошарком активованого вугілля жаркий та незручний. Це як надягти на себе повітряний фільтр. Що стосується захисного одягу, зручність дуже важлива. Якщо такий одяг незручний, у солдатів виникає спокуса плюнути на вимоги безпеки та запхати його під сидіння.
І так само, коли їм не сподобається, який вигляд вони в ньому мають. «Захисне спорядження треба розробляти так, щоб воно було круте. Це важливо, бо в іншому разі хлопці можуть не захотіти його надягати». Це сказала Аннетт Лафлер, найліпший модельєр, який працює на армію США. Саме вона і записана в наступному рядку «Розкладу зустрічей Мері Роуч на 14:00 20 вересня 2013 року».
Застібка-блискавкапроблема для снайпера. Адже це людина, що може пролежати на животі півдня або тихенько пластувати по жорстві чи по землі. Якщо верхня частина одягу застібнута на блискавку, пісок та інший бруд набивається поміж зубцями і застібка дуже швидко псується. До того ж лежати на ній некомфортно. Як і на ґудзиках. Застібки-липучки, наприклад стрічка «Велкро», не так видаються, але вони досить шумні. Хлопці зі спецвійськ розказували, як вони опинились у небезпеці, тому що звук від застібки «Велкро» видав їхнє розташування. У план роботи Натіку додано завдання розробити застібки-липучки тихої дії.
Аннетт Лафлер (до речі, вона справді така гарненька, як натякає її прізвище), дизайнер нового базового костюма снайпера, показує нам, як розвязала проблему, зробивши верхню частину костюма із застібками збоку. Аннетт показує на манекен, що стоїть в одному з робочих приміщень Підрозділу з дизайну, зразків та прототипів Натіку. Манекен без голови, такий головний елемент модної індустрії, що приймає на себе всі незручності розробляння одягу для війни. Наш снайпер має такий вигляд, ніби супротивник випередив його з пострілом.
Лафлер пропускає тканину крізь пальці.
Це кордура з покриттям, ось до чого ми прийшли.
Навіть якщо тканина в рулонах має захисний колір, а швацькі машинки розраховані на роботу з кевларом, це все одно дизайнерська студія, що накладає відбиток на мову Лафлер (про вогнетривку уніформу вона, наприклад, сказала «тепер це найгарячіші штучки»). Утім, Лафлер «прийшла» до кордури не тому, що тепер це стильно. Вона обрала цю тканину, бо та міцна і вогнетривка, а також тому, що не пропускає вологи завдяки покриттю на нитках. А це важливо, якщо вам доводиться лежати в очікуванні можливості когось підстрелити у вологій місцині. Навіть гладенький, не обтяжений зайвими аксесуарами силует верхньої частини костюма функціональний. Це досягнуто за рахунок того, що застібка збоку, а кишені не спереду, а на рукавах, так до них легше дотягуватися. (Комплект втратить гладкість силуету, якщо скористатися додатковими можливостями. Снайпер може навязати на спину, штани та шолом, скажімо, джутові пучки, щоб костюм зливався з травою чи заростями. Лафлер порівнює це з макраме. Імовірно, не багатьом снайперам спаде на думку така асоціація.)
Лафлер показує на стрічку тканини, яка називається «клапан для ґудзиків», він накриває ґудзики, щоб вони не вищерблювалися. Хоча можна було б щодо цього не хвилюватися. Військова специфікація ґудзиків має вимоги щодо мінімальної міцності на стиск. Її випробовують методом розміщення обєктів між двома пласкими сталевими блоками, що потім зближують до «першого виразного звуку розтріскування». Федеральні інспектори ґудзиків демонструють просто-таки середньовічний ентузіазм щодо своєї роботи. Інші методи перевірки ґудзиківпритискання гарячої праски до спинки виробу, занурення в окріп, смикання за ніжку, поки та не відірветься.
Урядова специфікація вимог до ґудзиків міститься на двадцяти двох сторінках. Цей факт сам по собі дає зрозуміти, що воно такерозробляння одягу для армії США. Хоч армія і вимагає від своїх дизайнерів одягу наявності формального ступеня з дизайну модного одягу, насправді мода, у розумінні її як вираження індивідуальності через одяг, саме те, чого армії не треба. Це було б порушенням армійської політики. Політика армії США щодо зовнішнього вигляду та заходів особистої гігієни не дозволяє нічого, до чого можна було б застосувати прикметники «екстремальний», «ексцентричний» або «чудакуватий». Армія Сполучених Штатів не терпить: незрівноважених або скособочених зачісок, «шпильок для волосся з метеликами», «великих мереживних резинок для волосся», начосів, що здіймаються більш ніж на 3 дюйма, фарбування волосся в зелений, пурпуровий, синій, «яскраво-червоний (пожежний)» кольори, «ірокезів», дредів, скошених чи завитих частин зачіски, розкльошених чи загострених баків, поодиноких волосин на скронях, довжина яких перевищує 1/8 дюйма при повному вирівнюванні, еспаньйолок, будь-яких борід, китайських вусиків, вусів, які вкривають будь-яку частину верхньої губи чи «подовжуються вбік, перетинаючи лінію, проведену вертикально вгору від кутиків рота».
Провідний естетичний принцип військового стилюодноманітність форм. Звідси й слово «уніформа». Від першого стройового огляду і до Арлінгтонського національного кладовища солдат повинен мати такий вигляд, як і всі інші солдати, однакові капелюхи, однакові черевики, ідентичні білі могильні камені. Бажання мати унікальний зовнішній вигляд не заохочується, бо це заохочувало б також почуватись унікальним, особливим. Проблема з тими, хто почувається особливим, у тому, що вони думають за себе і про себе замість думати за і про свій підрозділ. Вони як та золота рибка з упаковання крекерів «Пеперідж фарм», що пливе в інший бік. Вонипроблема.
«Ми тут більше інженери, ніж дизайнери», каже Лафлер про свою роботу. Вона починала карєру в дизайні одягу з розробляння купальних костюмів. Перехід до військового одягу логічніший, ніж видається на перший погляд. Щоб створювати купальники, необхідно мати експертні знання про високоефективні, тривкі до зношування тканини та розуміння особливостей діяльності, для якої вони потрібні. Практично ті самі вимоги виникають під час створення, скажімо, бронежилета прихованого носіння. Колега Лафлер, Даліла Фернандез, прийшла в Натік з нині вже зниклої бостонської фірми «Прісцила», постачальника дорогих весільних суконь.