І усміхається ще раз.
Текля злегка похмурніє:
Посмішка в тебе якась дивна, не така
Як це? ніяковіє Марія.
Не зовсім щира, іронічна Мабуть, думаєш, що мій вік
Та що ти! гарячково заперечує дівчина. Нічого такого! Ти виглядаєш прекрасно, можу заприсягтися, що
Не треба! дещо лагідніше перебиває Текля. Не говори мені цих нікчемних компліментів, ти не чоловік
Але це не комплі
Маріє! Я ж сказала!
2
але і наступного дня, і наступного після наступногоТекля на службі, як і завжди, сконцентрована непідступність: ані жодним жестом, ані жодним словом, ані навіть відтінком голосу вона не відступила від усталених службових стосунків. Ніби не було недільних гостин, ані довірливої розмови, ані прогулянки вечірнім містом. Спершу Марію це бентежило, але трималося те відчуття при ній недовго, їй вистачило розуму й тактовності і самій повестися так самоТак минув тиждень, аж у пятницю, за хвилину до вісімнадцятої, коли Марія вже зібралася з роботи, прийшла секретарка і сказала:
Машо, тебе Теокліна Нарцисівна викликає!
3
Цієї ночі перед суботою їй приснився сон-спогад.
ніяк не пригадати плакала чи сміялась
ніяк не пригадати
хто підхопив майже безживне тіло
поволік до ванної
хлюпнув в обличчя водою
тоді опустив на підлогу
й задер спідничку
дзюркотіла вода
тільки й пригадується, щодзюркотіла вода
Прокинувшись, вона ще довго лежить із заплющеними очима, ще довго намагається стулити уламки розбитого напівбезпамятства, і раптом помічає, що всеньке тіло її тремтить.
«Ну, досить!»каже вона собі.
Так вона казала собі вже багато-багато-багато разів. Саме: казала. А не наказувала. Просто казала. От і заразпросто каже. Тономніби комусь обіцяє. Та ні, обіцяти немає кому. Дурість, яка велика дурість: навіщо обіцяти, коли (і ти це добре знаєш) обіцянки твої непотрібні нікому, навіть тобі самій.
Навіть тобі самій.
Навіть тобі.
Отже: треба вставати, довго на совість відсвіжувати лице крижаною водою (літрового слоїка завбачливо, ще звечора, поставлено у холодильник), ретельно чистити зуби (не забуваючи кілька разів вичавити пасту з тюбика у рот і, потримавши на язиці, ковтнути), опісля всьогоміцний чай без цукру
Вона нарешті ворушить повіками і, повернувши голову, зиркає на циферблат годинника.
Чверть на восьму.
Чверть на восьму.
Чверть на восьму.
Отже: на повернення до життя, до такого, яким воно є щодень від ранку до вечора, залишається сорок хвилин.
Треба вставати.
Треба вставати.
Треба!
Голова важка, але, слава всевишньому, болю у скронях і потилиці, здається, немає. І то вже добре, дуже добре Щоправда, трохи піднуджує, та то вже дрібниці: два пальці в рот і
В рот?..
Вона (та, що у сні) спиняється посеред кімнати: це так нагадує те, вчорашнє.
хтось підхопив безживне майже тіло
і поволік до ванної
дзюркотіла вода
дзюркотіла вода
дзюркотіла
І вона прокидається.
4
Текля ніби стояла за дверима напоготові: ще не встигла Марія забрати пальця з пігулки дзвінка, як клацнув замок.
О, привіт!
На Теклиному обличчілише привітність; вона в усьомуу зеленавих злегка очах, на ще не напомажених, та однак яскравих, губах, у ямочках на щоках.
Ямочки ті ледве помітні, і зявляються тільки тоді, коли Текля усміхається, та й то не завжди; Марія зауважувала вже не раз: якщо Текля усміхається не щиро, а силувано, задля годиться, то їх тоді й видивлятися годі.
Заходь!
Марія переступає поріг, знімає туфельки-«човники», взуває капці і йде за господинею до «великої кімнати».
Хочеш, відика увімкну?
Марія знизує плечиматак, ніби їй байдуже, ніби її це зовсім не цікавить, ніби весь вільний час свій вона тільки те й робить, що дивиться відик і що він їй смертельно остогид.
Теклю чомусь Маріїна байдужість насторожує, навіть дратує, і вона підступно запитує:
Що, тебе вже нудить від порнухи?
Порнухи? бентежиться дівчина. Ні Звідки ти взяла, що я
Куди поклала, звідти і взяла!
В голосі Теклиному жодного натяку на поглуз, ні бодай на легку, дружню іронію. Такий собі мимовільний жарт, експромт, каламбур, гра слів і тільки. Але Марія певна того, що це не так.
Вона знає це, але збагнутищо саме не так, чому не такне може.
ти просто приречена повсякчас почуватися поруч з нею дурнуватим дівчам вона в усьому, завжди, на кожному кроці дає тобі це відчувати, вона вивищується над тобою, не вивищуючись нібито, вона насміхається з тебе, ніби й не насміхаючись
То ти категорично проти порнухи? лукаво дивиться Текля, вже зарані вгадуючи Маріїну реакцію на своє запитання, і не помиляється: Марія зніяковіло, дещо присоромлено навіть, переводить погляд на екран телевізора і поспішає заперечити:
Та ні, чому ж
Якщо так, бісикувато вистрілює очима Текля, то поставлю тобі новеньку касетку, щойно вчора придбала. Гарантую, що нічого подібного ти ще не бачила!
Боже, який жах! невже вона може це дивитися? але ж дивиться, дивиться таки, і так спокійно, зрідка навіть посміхаючись, і очі її іноді ледь-ледь спалахують, загоряються ну, гаразд, хай навіть так: «дивиться без огиди» але ж невже їй це справді подобається?..
Марія довго (надзвичайно навіть довго) вагається й нарешті насмілюється:
Скажи Тобі подобається це?
Що? перепитує Текля, не відриваючи погляду від екрану. Лесбіянки?
Та ні! розгублено заперечує Марія: від раптової думки, що Текля може запідозрити її в «такому інтересі», дівчині зробилось не по собі.Такі фільми взагалі
Текля скоса зиркнула на неї. Схоже, це запитання було для неї цілком, ну зовсім, несподіваним. Вона замислилась на мить, на крутому чолі її зявилися тоненькі павутинки зморшок. Врешті промовила, не дуже впевнено промовила:
Не скажу, щоб так уже й подобались, але інколи це заспокоює, знімає втому, стрес
Заспокоює? Марія не приховує, що вражена Теклиною відповіддю, вражена настільки, що, відкинувши будь-які застороги, вже не вважає за можливе й потрібне критися зі своїми справжніми почуттями:Ти серйозно?
Текля випросталася в кріслі й метнула на Марію вбивчо-зневажливий позирк.
А що? спитала сухо. Думаєш, що не так? Але навіщо б мені здалося лукавити перед тобою?! Навіщо? Подумай, дівчинко!
Це «подумай, дівчинко», мовлене таким підкреслено ввічливим (а насправді нищівно холодним) тоном, примушує Марію здригнутися
Яка велика, яка безглузда необачністьзабути, хто перед тобою! Біс знає, що науявляла собі! Приятелька, старша сестра, подруга Ну, чого ти лізеш зі своїми запитаннями?! Дивись собі відика, роби вигляд, що тобі це все байдуже, невже тобі конче треба знати, що думає Текля про це? Вона вільна у своїх вподобанняхТак-так, вона вільна. А ти? Ти хіба не вільна? Вільна. Мабуть Але вона вона вільніша. Бо хто ти?
«Подумай, дівчинко» цим усе сказано
Отож: подумай, дівчинко!..
5
Він таки підстеріг її, таки дізнався, де її нове помешкання: коли Марія відхилила хвіртку, стояв під кущем безу й посміхався; вона відчула ту посмішку, бо бачити її не моглавечір і освітлення поблизу ніякого.
Тобі не набридло? спитала вона, анітрохи не здивувавшись йому.
Він зробив крок уперед і зупинився.
Набридло? Що мені має набриднути?
Сам знаєш, відказала, причиняючи хвіртку. Невже ти не розумієш, що все це даремно.
Я так не думаю.
І погано, що не думаєш.
А навіщо сушити мізки, коли впевнений?
Він торкнувся кінчиком язика нижньої губи; знову ж таки: Марія того не бачила (вечір і освітлення поблизу ніякого), а здогадаласяяк-не-як, добре вивчила його манери, заклав руки за пояс, хитнувся вправо-вліво і повторив, розтягуючи слова:
Навіщо думати, якщо впевнений?
У чому? У чому ти впевнений? ще стримувалася, та відчувала, що самовладання може зрадити їй будь-якої миті, і це лякало її, лякало найбільше: не мала права спасувати, бо тоді все, тоді кінець
Він знову гойднувся.
Ти знаєш!
Що я знаю?
Ти знаєш: я впевнений, що ти будеш моєю!
І (знову!) гойднувся вправо-вліво.
чи, може, навпаки?
вліво-вправо?