Я гірко похитала головою, слухаючи, як моя мати говорить такі речі про чоловіка, якого я кохала. Я не можу захищати його перед жінкою, яка втратила двох своїх хлопчиків і досі не знає, що з ними сталося.
Я знаю, прошепотіла я. Я не можу заперечувати, що він мусив жити й діяти в жахливі часи й чинив жахливі речі. Він усе розповів своєму сповіднику й просив Бога простити його. Ти не можеш собі уявити, як він мучився тими вчинками, які мусив творити. Але я певна, він не наказував убити моїх братів.
Тоді Генрих не знайде нічого, коли обшукає Тауер, зауважила вона. Якщо Ричард їх не вбивав, Генрих не знайде трупів, які він міг би показати людям. Можливо, вони обидва живі, заховані десь у Тауері або в одному з ближніх будинків.
І що Генрих їм зробить? Якщо знайде їх живими? У мене перехопило дух від такого припущення. Що він зробить, коли хтось прийде до нього й скаже, що тривалий час безпечно переховував наших хлопчиків?
Усмішка моєї матері була так само сумною й так само повільною, як сльоза, що падає з ока.
Він муситиме їх убити, просто відповіла вона. Якби йому пощастило знайти моїх синів тепер, він би негайно їх убив і звинуватив у їх смерті Ричарда. Якби він знайшов моїх синів живими, він мусив би їх убити, щоб захопити трон, так само як твій батько вбив старого короля Генриха, щоб самому сісти на трон. Звичайно, він муситиме їх убити. Ми всі це знаємо.
І ти думаєш він їх справді вбє? Невже він спроможний учинити таку жахливу річ?
Мати стенула плечима.
Я думаю, йому доведеться зробити це. Він не матиме вибору. Інакше він наразить на ризик своє життя й може втратити армію без особливих на те причин. Його мати прожила життя, снуючи змови й навіть виходячи заміж без видимих результатів. Так, якщо Генрих коли-небудь знайде твого брата Едварда живим, він убє його в ту ж таки мить. А якщо він знайде твого брата Ричарда, то теж муситиме його вбити. Це буде для нього лише продовженням тієї роботи, яку він зробив на полі Босвортської битви. Він знайде спосіб заспокоїти свою совість. Він молодий хлопець, який жив у тіні меча відтоді, як утік з Англії у чотирнадцять років, до того дня, коли повернувся додому воювати за свої претензії на трон. Ніхто краще за нього не знає, що будь-який претендент на трон має померти негайно. Жоден король не може дозволити, щоб він жив.
Двір Генриха подався за ним до Тауера. Навколо штандарта Тюдорів збиралися усе більше й більше чоловіків тепер, коли він став переможним. Із міських вулиць до нас доходили чутки про винагороди від трону Тюдорів, мовляв, Генрих перед коронацією роздавав трофеї Босвортської битви. Його матері повернули всі її землі й багатство; вона здобула велич, на яку завжди претендувала, але якою досі ніколи не тішилася. Її чоловіка, Томаса, лорда Стенлі, зробили графом Дербі й верховним констеблем Англії це найвища посада в королівстві, за його двоїсту хоробрість і його вміння служити і вашим і нашим, тобто вміння бути дволиким зрадником, яким він є. Я знаю, бо чула, як він виголошував присягу, в якій обіцяв свою лояльність, свою абсолютну вірність моєму Ричарду; я бачила, як він стояв навколішках і обіцяв йому свою любов, навіть пропонував свого сина як запоруку своєї лояльності. Він присягався, що його брат, уся його родина, є вірними прихильниками Ричарда. Але того ранку на полі битви під Босвортом він і сер Вільям сиділи на конях поперед своїх могутніх армій і чекали, в який бік повернеться битва. Коли вони побачили, як Ричард врубався в саму її гущу, сам-один, націлений, мов спис, на Генриха, Стенлі, лорд Вільям і сер Томас, діючи заодно, налетіли на нього ззаду з піднятими мечами. Вони врятували Генриха й повалили Ричарда на землю, коли він був за мить від того, щоб устромити меча в серце Генриха Тюдора. Сер Вільям Стенлі підняв шолом мого Ричарда з багнюки, зірвав із нього бойову корону й подав ту золоту тіару Генриху: то було найпідлішим завершенням того підлого дня. Тепер, у вияві піжонської вдячності, Генрих настановив сера Вільяма своїм камергером, поцілував його в обидві щоки, проголосив, що вони утворили нову королівську родину. Він оточив себе Стенлі, він не може віддячити їм достатньо. Він здобув трон і знайшов свою родину в одному тріумфі.
Він не розлучається зі своєю матірю, і завжди на півкроку позад неї перебуває її вірний чоловік, лорд Томас Стенлі, а на півкроку позад нього її брат, сер Вільям. Генрих відпочивав на колінах цих двох нововіднайдених родичів, які посадили свого хлопця на трон, і знає, що нарешті він у безпеці. Дядько Джаспер, який поділяв його вигнання й зберігав вірність справі Тюдорів від народження Генриха, теж перебував тут, винагороджений за ціле життя лояльності своєю часткою трофеїв. Йому повернули його титул і його землі. Він також дістав кілька вигідних посад в уряді. Але й це ще не все. Генрих написав моїй тітці Катерині, удові зрадника герцога Букінгемського, й наказав їй готуватися до повторного шлюбу. Джаспер матиме її за дружину, і йому дістанеться Букінгемська маєтність. Схоже, всі жінки роду Ріверс стали частиною воєнних трофеїв Генриха. Вона прийшла в найкращі кімнати другої категорії Вестмінстерського палацу побачитися з моєю матірю і принесла листа.
Він збожеволів? запитала вона мою матір. Хіба не досить того, що мене одружили з хлопчиком, із юним герцогом, який ненавидів мене, то тепер мене віддають заміж ще за одного ворога моєї родини?
А ти маєш бути винятком? сухо запитала моя мати, яка тримала в руках інший лист, щоб показати своїй сестрі. Бо ось яка доля нам призначена. Мені мають виплачувати пенсію. Сесилію віддають заміж за сера Джона Велса, Єлизавета буде заручена з королем.
Слава Богу хоч це! вигукнула тітка Катерина. Ви, либонь, хвилювалися.
Мати кивнула.
О, він відмовився б від обітниці, якби міг. Він шукав собі іншу наречену, він намагався зректися свого обовязку.
Я підвела голову від шиття, почувши ці слова, але моя мати та її сестра зосередили всю увагу на листах, майже доторкаючись головами.
Коли воно відбудеться? Весілля?
Після коронації.
Моя мати показала уривок зі свого листа.
Звичайно, він не хоче, аби хтось сказав, що вони зєдналися як король і королева. Він хоче, аби всі думали, що він здобув трон за свої власні заслуги. Він не хоче, аби хтось сказав, що він здобув корону завдяки їй.
Але ми всі підемо на його коронацію? запитала моя тітка Катерина. До неї залишилося зовсім мало часу, але
Нас не запрошено, коротко відказала моя мати.
Хіба це не образа? Він повинен подбати, щоб Елізабет була там присутня!
Моя мати стенула плечима.
А що як її там палко вітатимуть? Якщо вітатимуть і нас? спокійно відказала вона. Ти знаєш, як вітали б її люди, якби побачили. Ти знаєш, як лондонці люблять дім Йорків. Що, якби люди побачили нас і стали кликати мого племінника Едварда Воріка? Що якби вони освистали династію Тюдорів і стали славити династію Йорків? На його коронації? Він не піде на такий ризик.
Але родичі Йорків там будуть, нагадала Катерина.
Твоя невістка Єлизавета змінила своє вбрання, коли її чоловік, герцог Сафолкський, знову перейшов на протилежний бік. Її син, Джон де Ла Поль, якого король Ричард назвав своїм наступником, попросив у Генриха пробачення, а отже, вони будуть там.
Моя мати кивнула.
Вони там будуть, підтвердила вона. І я певна, вони служитимуть йому лояльно.
Моя тітка Катерина пирхнула від сміху, й мати теж не змогла втриматися від усмішки.
Я пішла шукати Сесилію.
Тебе одружать, коротко повідомила я. Я чула розмову між нашою матірю та тіткою Катериною.
Вона зблідла.
З ким?
Я відразу зрозуміла, що вона боїться, аби її знову не принизили одруженням із якимсь другорядним прихильником вторгнення Тюдорів.
У тебе все буде гаразд, сказала я. Леді Марґарет залишається твоїм другом. Вона хоче одружити тебе зі своїм зведеним братом, сером Джоном Велсом.
Сесилія затремтіла, схлипнула й обернулася до мене.
О, Лізі, я так боялася Я так боялася
Я обняла її за плечі.
Я знаю.
І я нічого не могла вдіяти. Коли наш батько був живий, вони мали звичай називати мене шотландською принцесою, бо мене мали одружити з королем Шотландії. А тоді мене опустили на рівень леді Скроуп! А потім я взагалі втратила імя! О, Лізі, я була несправедливою до тебе!