Добридень, принцесо Елізабет, сказав він. Я радий зустрітися з вами нарешті.
Випєте склянку вина? запропонувала моя мати.
Дякую, сказав він; але не відірвав погляду від мого обличчя, наче судив мене.
Сюди, будь ласка, спокійно мовила моя мати й провела нас до великої зали, де стояла карафа з венеційського скла, й поставила келихи для нас трьох. Король сів на стілець, але брутально не запросив сісти й нас, і ми мусили стояти перед ним. Моя мати наповнила келихи вином і подала випити йому першому. Він підняв келих, дивлячись на мене, й випив, ніби пив у шинку, не проголосивши тосту. Він здавався задоволеним, сидів мовчки й пильно роздивлявся мене, тоді як я стояла перед ним, наче дитина.
А ось і мої інші дочки, сказала моя мати, спокійно рекомендуючи їх.
Мою матір неможливо вибити з рівноваги цю жінку не стривожило б і вбивство короля, і вона кивнула, подивившись на двері. Увійшли Сесилія й Анна з Бриджит і Катериною позад них. Усі вони зробили дуже низький реверанс. Я не змогла не всміхнутися, дивлячись із якою гідністю присіла й піднялася Бриджит маленька дівчинка, але її манери вже схожі на манери герцогині. Вона подивилася на мене докірливим поглядом; цій надзвичайно серйозній дівчинці було лише пять років віку.
Я радий зустріти вас усіх, сказав новий король, нікого не виділяючи й не потурбувавшись підвестися на ноги. Вам тут живеться зручно? Ви маєте все, що вам треба?
Гадаю, що так, відповіла моя мати, так ніби вона колись не володіла всією Англією і в цьому її улюбленому палаці все відбувалося, як вона хотіла.
Вашу пенсію виплачуватимуть вам щокварталу, сказав він їй. Моя ясновельможна мати вже зробила необхідні розпорядження.
Будь ласка, передайте мої найкращі побажання леді Марґарет, сказала моя мати. Її дружба підтримала мене останнім часом, а її служба означала для мене дуже багато в минулому.
Справді? сказав він, ніби йому не дуже сподобалося нагадування про те, що його мати була фрейліною моєї матері. А ваш син Томас Грей буде звільнений у Франції й зможе повернутися додому, до вас, сказав він, роздаючи свої подарунки.
Дякую вам. І передайте, будь ласка, вашій матері, що із Сесилією, її хрещеницею, все гаразд, провадила моя мати. І вона вдячна вам та вашій матері за турботу про її близьке одруження.
Сесилія зробила невеличкий додатковий реверанс, аби показати королю, котрою з нас є вона, й він знуджено кивнув. Вона подивилася на нього, ніби хотіла нагадати йому, що вона чекає, коли він призначить день для її одруження, й доти, доки він цього не зробить, вона не є ані вдовою, ані дівчиною. Але він не дав їй нагоди заговорити.
Мої радники повідомили мене, що люди прагнуть побачити принцесу Єлизавету одруженою, сказав він.
Моя мати нахилила голову.
Я хотів переконатися, що вам живеться добре й щасливо, сказав він, звертаючись прямо до мене. І що ви згодні стати моєю королевою.
Я здивовано підвела голову. Я не могла підтвердити, що мені живеться добре й щасливо. Я глибоко сумую за чоловіком, якого я кохала, чоловіком, убитим цим новим королем і похованим без почестей. Цей чоловік, який сидить переді мною тепер і так чемно запитує, чи я згідна з ним одружитися, дозволив своїм людям скинути з Ричарда його бойовий обладунок, а потім і весь одяг, привязати голе тіло до його коня й повезти з поля битви. Мені розповіли, що мертва голова Ричарда розгойдувалася, коли його везли до Лестера, й ударилася об перила Дугового мосту. Цей стук мертвого черепа об дерево лунав у моїх вухах не один день, відлунював у моїх снах. Потім вони виставили його голе покалічене тіло на сходах вівтаря в церкві, аби всі переконалися в тому, що він цілком і безповоротно мертвий і будь-який шанс для Англії знайти своє щастя під правлінням династії Йорк остаточно й безнадійно втрачений.
Моя дочка живе добре й щасливо і є вашим найслухнянішим слугою, любязно сказала моя мати, порушивши коротку мовчанку.
І який девіз ви собі оберете? запитав він. Коли станете моєю дружиною?
Я подумала, чи не навідався він сюди лише для того, щоб познущатися з мене. Я про це зовсім не думала. Чому, в імя неба, мала я думати про свій девіз?
Ви маєте якесь бажання? запитала я в нього холодним і незацікавленим тоном. Бо в мене його нема.
Моя ясновельможна мати запропонувала «смиренна й розкаяна», сказав він.
Сесилія пирхнула від сміху, перетворила його на кашель і відвернула обличчя, почервонівши. Мати і я обмінялися нажаханим поглядом, але ми обидві знали, що нічого вдіяти не зможемо.
Якщо вам так хочеться, мені вдалося зробити свій голос байдужим, і я була цьому рада.
Якщо я більш нічого зробити не можу, то мені лишається тільки вдавати байдужість.
Тоді хай буде «смиренна й розкаяна», спокійно сказав він, звертаючись сам до себе, ніби дуже був цим задоволений, і тепер я не сумнівалася, що він сміється з нас.
Наступного дня моя мати підійшла до мене, всміхаючись.
Тепер я розумію, чому вчора ми були вшановані королівським візитом, сказала вона. Сам спікер парламенту вчора піднявся зі стільця й від імені всіх присутніх попросив короля одружитися з тобою. Палата громад і палата лордів дійшли спільного рішення в цьому питанні. Люди не визнають його королем, поки ти не будеш поруч із ним. Вони звернулися до нього з петицією, в якій він не міг відмовити їм. Вони мені це обіцяли, але я не була певна, що вони наважаться довести справу до кінця. Усі дуже його бояться; але більше всього на світі хочуть мати на престолі дівчину з роду Йорків і хочуть, щоб Війна кузенів завершилася одруженням між кузенами. Ніхто не повірить, що прийшов мир із Генрихом Тюдором, якщо ти не будеш на троні. Вони бачать у ньому лише претендента, якому пощастило. Вони сказали йому, що хочуть, аби він приєднався до Плантагенетів, цієї міцної лінії.
Не думаю, що йому це сподобалося.
Він був розлючений, весело сказала моя мати. Але нічого не міг удіяти. Він мусить зробити тебе своєю дружиною.
«Смиренною і розкаяною», лагідно нагадала їй я.
Справді, смиренною і розкаяною, весело погодилася вона.
Вона подивилася на моє засмучене обличчя й засміялася.
Це лише слова, нагадала вона мені. Слова, які він може примусити сказати. Але натомість ми примусимо його одружитися з тобою і зробимо тебе королевою Англії, а тоді не матиме значення, яким є твій девіз.
Вестмінстерський палац, Лондон
Грудень 1485 року
Знову королівський герольд підійшов до наших дверей і повідомив, що король має приємність навідати нас. Але цього разу він має намір тут пообідати й з ним прибудуть близько двадцяти чоловік із його двору. Моя мати розпорядилася, щоб груми кухонь і питва зявилися до неї з меню страв і вин, які можуть бути приготовлені й подані на стіл цього ж таки дня, і звеліла їм працювати. Вона організовувала банкети з десятками страв, які подавалися сотням людей, коли була королевою в цьому самому палаці, а мій батько був найулюбленішим королем Англії. Вона була рада, що зможе показати Генриху, чоловікові, який згаяв пятнадцять років на задвірках маленького двору Бретані, висланий з Англії, відчуваючи постійний страх за своє життя, як досконало можна правити великим палацом.
Хлопець-опалювач піднявся сходами, несучи ванну, а дітей Воріків відіслали до їхніх кімнат і наказали не спускатися сходами й навіть не підходити до вікон.
Чому так? запитала мене Марґарет, прослизнувши до моєї кімнати за покоївками, які несли оберемок теплої білизни й пляшку трояндової води, щоб я сполоснула нею волосся. Невже ваша ясновельможна мати думає, що Тедді не досить моторний, аби зустріти короля? Вона почервоніла. Ваша мати соромиться нас?
Мати не хоче, щоб король побачив тут хлопця з родини Йорків, коротко відповіла я. Ви з Едвардом тут ні до чого. Генрих, звичайно, знає про вас обох, можете бути певні, що його мати, яка ретельно цікавиться всім, що є в Англії, не забула про вас. Вона тримає вас під постійним наглядом; але ви будете в надійнішій безпеці, якщо не потраплятимете їм на очі.
Меґґі зблідла.
Ви думаєте думаєш, король може забрати Тедді?