Тієї ночі я довго лежав без сну. Мені було цілком зрозуміло, що діється з моєю коханою, але від цього розуміння стало так кепсько, як ніколи досі. Коли ж я досяг останніх меж розпачу, двері зарипіли й на на порозі зявилася леді Гітав самій сорочці, боса, з розпущеним сяючим волоссям. Я здивовано дивився, як вона наближається до мого ложа.
Ральфе, прошу тебе Обійми мене Будь зі мною ніжним
Я не повірив своїм вухам, і тоді вона сама припала до мене. І які ж полумяні вуста виявилися в холодної Феї Туманів!
Одному Богу відомо, чого мені коштувало не накинутися на неї відразу ж із усією люттю розпаленої пристрасті. Колись у мене було чимало коханок, і всі вони думали, що я лагідний і дбайливий у любові, але як давно я не знав інших жінок, цілком поглинутий своєю любовю до леді Гіти!
Обожнювана й бажанавона сама впала мені в руки, як дозрілий плід, і я поцілунками й пестощами намагався вдихнути життя в її дивно покірне й ослабіле тіло. І ось настав момент, коли її подих почастішав, блаженно опустилися важкі вії, і я О, я перебував на небесах! Та ніч була чарівна. Знову й знову я бачив, як від моїх пестощів пробуджується та оживає її чуттєвість. Мені й у мріях не марилося, що леді Гіта може виявитися такою. Безвісти зникли її стриманість, спокій, відлюдькуватість; переді мною була жагуча коханка, що палко озивається на найменший дотик.
Я не памятав, як і коли заснув.
Розбудив мене Утредповідомив, що пані вже зібралася в дорогу та очікує мене внизу. Нічого не тямлячи спросоння, я збіг сходами.
Гіта, вже в дорожній накидці, тримала за вуздечку осідланого коня, помітила мене й відразу відвела погляд. Я посміхнувся, ступнув до неїале замість палкого вітання почув, що вона змушена негайно виїхати, а мені доручає простежити за відправленням проданої партії вовни.
Гіто! не витримав і перебив я. Як це розуміти?
Не зараз, Ральфе, промовила вона. Ми все обговоримо пізніше.
Чи не цнотливість озвалася в моїй пані після такої божевільної ночі? І я ні на чому не наполягав, думаючи, що час усе розставить на свої місця.
Того дня навіть зустріч із Едгаром не принесла мені неприємних хвилин. Граф мав вигляд побитого собаки й без упину повторював розгублено: «Поїхала Чому? Що ж трапилося?».
Я ж перебував у настільки піднесеному стані, що коли зустрів на ярмарку леді Бертраду, привітав її над міру хвацько.
Бертрада глянула на мене, не приховуючи подиву.
Чудовий у тебе вигляд, Ральфе. Гарний одяг, новісінькі чоботи. І волосся відпустив, як хрестоносець або, швидше, як сакс, додала вона глузливо.
Я зауважив у відповідь, що тепер є кому про мене подбати. Бертрада посміхнулася незнайомою посмішкою, схожою на гримасу, напевне, їй заважав рожевий шрам над верхньою губою. Чи не бє її Едгар? У всякому разі, мені вже не здавалася настільки привабливою графиня Норфолкська, як це було колись.
Не варто так уже задирати носа, Ральфе. Адже всім відомо, що ти всього-на-всього старший куди пошлють у цієї
Я перебив її, не дозволив погано відгукнутися про мою леді. Зауважив тільки, що завжди служив і далі служу найпрекраснішим дамам.
Я любязно розкланявся, полишив графиню, простежив за навантаженням і відправленням клумаків із вовною та чимдуж полетів у Тауер Вейк. Те, що там мене очікувало, охолодило мій запал, як цебер води навпіл із льодом. Гіта трималася зі мною навіть більш відчужено, ніж досі, а мої поквапливі обійми було відкинуто з такою незворушною гідністю, що й леді Бертрада могла б повчитися. Здивований, я вирішив, що так триватиме тільки до нашої наступної ночі. Але її не було, а Гіта почала відверто уникати мене. І ось учора на святкуванні Лугнаса знову зявився Едгар і самою лише своєю появою відняв у мене й Гіту, й навіть маленьку Мілдред.
Я бачив, як це відбувалося, як на очах змінилася Гіта, немовби відчула над собою владу якогось лихого чарівника, котрому нема чого їй запропонувати, крім власної хіті. І цій хіті він був ладен принести в жертву все, що зводилося та стверджувалося з нелюдською працею, добре імя Гіти, честь роду, майбутнє крихітки Мілдред.
Я все сказав йомубез натяків і вивертів красномовства, не зважаючи на те, яке становище займав він, а якея. Адже навіть мені, безземельному лицареві, було що запропонувати Гіті Вейк. А що міг запропонувати їй чоловік Бертради Норфолкської?
Те, що Едгар після цієї розмови вирішив піти, до честі йому, але найжахливіше те, що Гіта негайно кинулася слідом за ним.
Яку ж безмежну владу мав над нею цей чоловік! І яку владу мала наді мною вона сама, якщо я, мов божевільний, побіг слідом. О, якби зумів зупинити, втримати її! Адже вона вже була моєю жінкою, я мав на неї право
Із цього нічого не вийшло. Бісів танокя заплутався в ньому, ніби в хащі. Не знати звідки взялася Ейвота й зависла на мені, затягуючи до танцю. Насилу я вирвався з її обіймів.
Найпринизливішим було безпорадне метання в пітьмі, коли я ще сподівався на те, що непоправне не трапилося. А потім усе-таки відшукав їх. Вони стояли в сутінках, обличчями одне до одного, серед пахощів і теплого подиху літньої ночістрункі й легкі, мов двоє духів. І немов двоє духів, огорнутих сріблястим місячним сяйвом, злилися в обіймах.
Мої ноги підігнулись, я опустився в траву, дивлячись, як Едгар підхопив Гіту на руки й поніс її в темряву лісу
Я був розчавлений і знищений. Давно минули ті часи, коли мені нічого не варто було поділитися коханкою з приятелем. Але хіба хоча б одну зі своїх подружок я міг назвати коханою? Хіба я схилявся перед котрою-небудь із них так, як перед Гітою?
А чи варта вона того? Колись Гуго Бігод назвав її саксонською повією, і так воно й виявилося. І найкраще для меневпокоритися з усім, що сталося, й поїхати геть. Від того, щоб негайно покинути Тауер Вейк, мене втримали тільки лінощі. Як би не складалися мої любовні справи, життя тут було мені до вподоби. Куди я міг податися? Від самої думки, що доведеться знову підшукувати повний комплект зброї, наймати слуг, зброєносців, а потім розїжджати скрізь у пошуках наймача, мене занудило. В Тауер Вейк у мене вже було становище, я мав стіл і дах, а леді Гіта, як і раніше, дбатиме про мене. Та й із тутешніми людьми я зійшовся на коротку ногу.
Можете зневажати мене, але й у лінощів є свої переваги. І я прийняв рішеннязалишитися. Рано чи пізно настане день, коли ця жінка зрозуміє, що їй не обійтися без мене. А граф зникне з нашого життя.
* * *
У залі старої вежі панувала буденна метушня: люди йшли, поверталися, пахло їжею, порипував ворот, за допомогою якого з льохів підіймали харчі. Для мене ж ці звуки зливалися у звичний гамір, який викликає умиротвореннявсе йде як звичайно, а значить, нічого не трапилося.
Спав я довго й солодко, а коли зявився зі свого алькову за фіранкою, був уже майже спокійний і врівноважений.
І першою постала перед моїми очима леді Гіта. Ніколи ще ця жінка не здавалася мені такою красунею. Вона вся світилася щастям, а коли зустрілась зі мною поглядом, помітно зніяковіла.
Дехто з мешканців Тауер Вейк пильно спостерігав за нами. Однак обовязок знатіне давати слугам приводів для лихослівя, і ми з пані вишукано чемно привітали одне одного. Коли ж після вечірньої трапези слуги прибрали зі столів і всі зійшлися біля вогнища, я, як і було заведено, взяв у руки лютню та під дзенькіт її струн повідав історію про віддану й беззастережну любов лицаря Ланселота Озерного до прекрасної Гвиневер, дружини короля Артура.
Дивно, що тут, у Денло, люди не знали про короля Артура та його лицарів, але ж ці історії про давню давнину Британії були надзвичайно популярні на континенті. Я немовби відкривав для своїх слухачів чудові сторінки невідомої книги, й люди слухали мене, як зачаровані. Навіть найбільш огрубілі душі відгукувалися. Я бачив, як наповнилися слізьми очі в Ейвоти, як зітхнула гладка Труда й навіть суворий воїн Утред доторкнувся до кутика ока, немов туди потрапила смітинка. Тільки маленька Мілдред солодко спала на колінах у матері під звуки струн.
Леді Гіта слухала замислено, а коли я скінчив, підвелася й віднесла Мілдред у верхній покій. Однак незабаром знову зявилася на галереї й жестом звеліла мені піднятися до неї.
Чоловіки рідко допускалися в покої пані, однак саме я стояв у центрі цього напівкруглого розкішного приміщення. Між розвішаних по стінах килимів горіли важкі срібні світильники, а потемнілі плити підлоги ховалися під пухнастими овчинами.