Василь радо підтвердив свою готовність виступати. Байдикування з паном у готелі, а частіше десь біля готелю, коли граф Браницький приймав гостей, уже добряче йому набридло.
Машталір вибіг із директорського кабінету й понісся сходами до виходу. Він не помітив у темному кутку Машку-Мері, яка, так і не знявши свого красивого костюма, прокралася сюди, щоб перестріти Василя. Сама того не бажаючи, вона почула всю розмову директора й Василя.
Коли Василеві кроки прогуркотіли й за ним ляснули вхідні двері, Машка, не ховаючись, заплакала і, розмазуючи кулачками чорні від туші сльози, побрела до своєї гримерні. Пяна мати спала сидячи, примостившись на скрині з Машчиними костюмами.
Мам, мам, ты спишь? намарне термосила Машка-Мері пянющу матір за руку. Оказывается, у него есть невеста Он скоро поедет за ней. Слышь, мам, вернется к нам уже с молодой женой. Я это не вынесу. Повешусь я, мам!
Розділ 6
Пятого вересня, дощової неділі, старший машталір Флор Ігнатович видавав свою єдину доньку заміж. Видавав за пана, уродзьонного шляхтича. Подивитися на весілля збіглася вся панська економія, хоч нікого з челяді Флор на своє свято не кликав. Не холопське це діло гуляти на панському весіллі. Щоправда, і панів серед почту молодих не було. Стара польська шляхта все ще болісно сприймала кожен випадок, коли уродзьонний шляхтич одружувався з несановитою або шляхтянка йшла за різночинця. Винятків не існувало, не було їх і для Ясенського, хоч він і брав наречену нібито з дому самої графині Браницької. Сама ж графиня також не прийшла на весілля, вигадавши просто сміховинну відмовку: мовляв, поки граф у Петербурзі, їй негоже самій бувати у світі. Добре хоч віддячила нареченій за віддану службу й подарувала кобилу Будю орловської масті, на якій Маруся супроводжувала пані.
Молоді на білій бричці, запряженій чорними арабами, рушили до ставищанського костелу. За ними котилася не нова, але ще міцна коляска Ясенських. У ній лицем до лиця сиділи Зосія Казимирівна в буденному вбранні, темному капелюшку під вуаллю та темних рукавичках, і кривий на одне око Флор Ігнатович, убраний по-панськи заради доньчиного весілля. Він почувався б безмежно щасливим, якби не чорна стрічка, що затуляла порожню очницю. Водночас утрачене око було гарантією того, що донька не передумає й не утне дурниці. Флор так їй і сказав, прямо заявивши, що Гива піде на каторгу в разі чого І донька більше не впиралася, пожаліла Василевого батька. «Шлюб за око», так Флор перефразував для доньки істини Старого Заповіту.
Зосія Казимирівна та Флор Ігнатович це й був увесь почет молодих.
Марисю, серце, щось не так?
Юліан завважив, що його наречена весь час виглядає з брички.
Дивлюся, чи високо хмари Чи встигнемо до дощу
Маруся, блідіша за свою білу сукню, відчула, що її серце от-от зупиниться. Вона сказала перше-ліпше, що спало на думку. Насправді ж виглядала Василя. Їй здавалося, що Василь, її сильний і мужній Василь, зявиться останньої миті, як справжній лицар у казці, і врятує її від змія. Маруся крадькома глянула на Юліана. Той зовсім не скидався на казкову почвару, радше навпаки: у чорному фракові, який сидів на ньому по-хвацькому, Ясенський був справжнім франтом. З-під фрака виглядав білий пікейний жилет, застібнутий, згідно з етикетом, на всі три ґудзики. Добре накрохмалена манишка завершувалася комірцем-стійкою із заломленими кутиками. Чорні лаковані туфлі могли б пускати зайчики, якби день видався сонячним. Біла краватка-метелик вигідно довершувала образ. Василь був геть іншим, простим і рідним. Але він був задалеко й жодним чином не міг завадити Марусиному вінчанню. Якби раптом він перенісся в Ставище, навряд чи й упізнав би Марусю у весільній сукні, яку замовив їй наречений із самого Києва. Білий вельон і дрібні білі квіти вінка, що впивався у високе чоло, зовсім змінили її обличчя. Зараз Марусі ніхто не дав би вісімнадцяти років. Вона скидалася на напудрену панночку, манірну та знерухомлену, із тих, які на людях не видають жодних емоцій.
Коли молоді врешті заїхали в містечко, став накрапати дощик. Із Бульвару, яким котилася бричка, видно було величний палац Браницьких, що відійшов старшому з братів. З іншого боку виднілися розкішні оранжереї, у яких проглядалися пальми й ліани. Ставищанський Бульвар мав чималу ширину, а також мощені хідники й газові ліхтарі. Усі технічні новинки впровадили графи Браницькі, облаштовуючи містечко на західний взірець. Бульвар ніби обрамлював графський маєток і впирався в ринкову площу, де сходилися три частини містечка православна, католицька та юдейська. Давніше тут стояла ратуша, де був магістрат, який пильно стежив за порядком у Ставищі, тепер же торгові ряди й шинки заполонили його осердя як дух нового часу, коли головним став гешефт. Старовинний костел Святої Трійці й Успенський собор зійшлися в нерівному двобої, позираючи один на одного з двох боків торгових рядів. Католики програвали православним. Католиків у містечку лишилося з ніготь, але й православні, хоч би якою чисельною була їхня громада, поступалися юдеям. Юдеїв у містечку було найбільше, тож і не дивно, що в Ставищі налічувалося шість синагог із клойзами.
Бричка з молодими зупинилася біля костелу. Віряни саме почали виходити з недільної меси. Нарешті Юліан Ясенський зустрів панську публіку, що її так жадав для свого весілля. Наречений ішов зі своєю молодою до храму й розкланювався зі знайомими. Пані відводили очі й прикривалися вуалетками, а панам не лишалося нічого іншого, як чемно здіймати капелюхи над головами. Хоча Ясенський і був притчею во язиціх, усе ж він не був парією. Радше на роль знедоленої претендувала його наречена, бо шляхта всіма способами давала знати, що ніколи не прийме хлопку до свого кола. Хай Ясенський зявляється на публіці сам або ж не зявляється зовсім таким був неоголошений припис ставищанського панства.
Ви лишень подивіться на цю сукню Просто французький фасон Ідеально сидить на ній
Скажіть на милість, яка тонка врода
Якби я не знала, що наречена була покоївкою графині Браницької, то подумала б, що Ясенський і її привіз із Франції Чи Італії
О ні, італійки чорнокосі. Тільки не з Італії
Я чула, що вона була вихованкою графині
Чому ж у такому разі графиня Лідія не видає її заміж?
Настає кінець світу, слово честі, якщо шляхтичі зі знаменитих фамілій одружуються з простими дівками!
Панство нагадувало розтривожений вулик. Пані перешіптувалися, залишаючи за собою право шляхетно обурюватися через вчинок Ясенського. Пани осудливо позирали на порушника неписаних правил їхнього кола, дарма що дехто з них не мав уже жодного статку, який можна було б прикласти до титулу. А дехто потай заздрив Ясенському, бо й сам волів би отримати дорогих коней і якусь сотню рублів у придане за такою красунею. Таємні заздрісники крадькома зітхали й підтакували головним прокурорам, які не втомлювалися судити інших через занепад моралі. Таємним заздрісникам ніколи й на думку не спало б боронити Ясенського, щоб не накликати гніву шляхетного товариства на себе. Ніхто з панства, втім, не збирався лишатися на саме вінчання. Хоча затятим пліткаркам і кортіло дізнатися, чи одягне Юліан Ясенський на палець нареченій сімейний перстень із великим рубіном єдину значну коштовність, що лишилася від знаного колись роду.
Щойно молоді зайшли до костелу, пустилася раптова злива, із тих, що приходять на зміну набридливій мряці. Панство набилося назад до храму, рятуючись від прикрого дощу. Зашурхотіли сукні над деревяними лавками, захихотіли панянки, займаючи перші ряди, щоб краще роздивитися все вінчання в подробицях, а тоді переповісти тим, хто не був і не бачив. Бог ніби почув Юліана Ясенського, зробивши його вінчання велелюдним.
Маруся не була католичкою, як її наречений, але відвідувала костел із графинею та трохи розумілася на службі. Ксьондз Альбін Гутовський наполягав на переході молодої в латинську віру, але вона відмовилася. Тоді отець Гутовський, хоч і з важким серцем, дозволив вінчання за умови, що діти, народжені в цьому шлюбі, обовязково будуть католиками.
Pater noster, qui es in caelis, sanctificetur nomen tuum
Свічі спливали від задухи, бо в храмі й справді яблуку не було де впасти. Десь протікав дах чи, може, вода просочувалася крізь готичні вікна, бо лицями двох мармурових янголів, що були просто над вівтарем, стікали краплі. Маруся підвела очі, їй здалося, що янголи плакали над її долею. Безкінечна проповідь священника й журлива музика органа так пригнітили Марусю, що ще трохи і вона зомліла б. На щастя, саме надійшов час причащати молодих, і ксьондз змочив їм вуста вином, наполовину розбавленим водою. Це трохи збадьорило наречену, та все ж її вигляд був настільки нещасний, що всім, крім одноокого Флора, було ясно, що це шлюб із примусу. Наречена була пониклою, наче у воду опущеною, а наречений, навпаки, вдоволеним, ніби павич. А втім, щастя й водночас нещастя молодих нікого з присутніх не обходило, бо кожен мав власний клопіт.