Тут недавно выступал театр из Малороссии, так мы с мамкой ходили поглядеть. У меня даже программка есть. Хохлы самую настоящую «Наталку Полтавку» показывали. Ужас как хорошо показывали. Мы с мамкой даже зарыдали от чувств, хоть и не все поняли. Слова вроде как похожие, только все равно не понять, вроде как тебя. Да, вот. Вспомнила. Приезжала сама Мария Заньковецкая большая артистка, ее даже император пригласил к себе! Вот!
Машка звідкись дістала невеличку золотаву книжечку та вручила Василеві. На ній тоненькими літерами було виведено «Корифеи украинской сцены», а нижче «К 100-летию Энеиды Котляревского. Юбилейный показ Наталки-Полтавки», далі йшов перелік акторів, серед яких і справді першим було імя Марії Заньковецької.
Хош, возьми сибе на память. Это ж земляки твои.
Машка-Мері поглянула Василеві в очі та знітилася. Вона швидко обернулася до скрині з чоботами, удаючи, що добирає пару для Василя. У серденьку рудої гімнастки заворушилося щось незнане до того.
* * *
З Фонтанки тягнуло прохолодою. Було вже далеко пополудні. Невеличку площу перед цирком Чинізеллі заполонила святково вбрана публіка, серед якої тут і там лунали хлопчачі голоси:
Только сегодня! Цыганский барон Базилий из Трансильвании! Невероятное укрощение дикого арабского скакуна! Только сегодня! Только в нашем цирке! Только на вечернем представлении!
Новина поширилася блискавично, тож коли пан Чинізеллі звичним рухом ледь відтулив фіранку, що закривала скляну перегородку між його кабінетом і шикарною глядацькою залою внизу, то побачив людське море, яке не залишило жодного вільного місця й розлилося навіть проходами до манежу. Директор гмикнув у наваксовані вуса щось невиразне. «Хоть бы не подвел цыганский барон», пан Чинізеллі підніс до рота срібну фляжку та зробив маленький ковточок. Він добре знав свою норму до вистави й суворо її дотримувався.
Зала сяяла золотом і малиновим оксамитом, що відбивалися в безлічі дзеркал. Численні газові люстри заливали світлом величезну галерку, ложі, глядацькі місця. Зручні крісла, оббиті малиновим трипом, були металевими, із красивим візерунком, їх виготовили на замовлення Чинізеллі на заводі Сан-Галлі.
Василь чекав за лаштунками своєї черги. Молодого машталіра годі було впізнати. У червоній сорочці, розшитій позлітками, у вузьких чорних штанях, які, проте, не обмежували рухів, і високих чорних крагах він став схожим на справжнього циркового артиста. Машка-Мері вже відбула свій виступ, зірвавши шквал справжнього захоплення, і тепер крутилася біля Василя, увесь час щось поправляючи в його костюмі.
Машка! Ты уже выступила? Дык чаво еще тут ловишь? Сходи за бутылкою к Мойше-бакалейщику. Видишь, как мать устала Еле на ногах стою
У темному коридорі хиталася, ловлячи руками стіни, ще не стара жінка, убрана абияк. Тхнуло від неї давно немитим людським тілом та оковитою. По тому, як знітилася Машка-Мері, Василь відразу здогадався, що це справді її мати. Машка схопила матір за руку й потягла її туди, звідки жінка щойно зявилася. Василь лишився сам. Він гладив Валета по теплій морді розмірене коняче дихання трохи заспокоювало його. Нарешті на сцену викотився карлик, тягнучи на ланцюгу великого бурого ведмедя в наморднику, і почав теревенити про знатного родича, який лише щойно зійшов із потяга із самої Трансильванії. Василь не мав зеленої гадки, що це за країна й де вона розташована, але здогадався, що настала черга його виступу, бо ж пів дня тільки й чув про відвідини трансильванського барона, тобто себе.
Із першої ж миті, коли Василь опинився на сцені, йому здалося, що руки й ноги в нього зробилися деревяними й він не втне навіть злізти з Валета. Відразу забув усі напучування Сціпіоне Чинізеллі, забув те, що йому радила Машка-Мері, і просто проскакав три кола алюром. Публіка насторожено спостерігала за ним, сприймаючи поки що порожні кола за належне. Потім якийсь хлищ із передніх рядів засвистів так, що аж сусідам вуха позакладало, а тоді закричав: «Давай, барон! Чаво ждешь?» Василь раптом згадав, що, як зірве виступ, йому нічого не заплатять. Саме ця думка розморозила його, і він швидко вискочив Валетові на круп, розвів руки, розгойдався та зробив сальто, знову втрапивши ногами на цупку попону. Публіка заревіла, молодчик, який перед цим обурювався затягнутим початком виступу, тепер свистів від захвату в унісон музиці, що лунала зі спеціального підвищення. Темп музики наростав, і Василь закрутився швидше на Валетові, обертаючись кілька разів то до конячого хвоста, то до гриви, а тоді знову вискочив коневі на спину.
Під шквал овацій вийшов сам директор Сціпіоне Чинізеллі й закланявся низенько, а тоді підійшов до Валета й узяв його за вузду. «Слезь быстренько и поклонись как следует. Публику нужно уважать», швидко прошепотів директор до Василя. Удвох, безперестанку кланяючись, вони нарешті вийшли за лаштунки. Василь досі відчував шал від власного виступу й ніяк не міг прийти до тями. Йому було парко, і він розщепнув верхні ґудзики сорочки. Слідуючи за Сціпіоне Чинізеллі довгим коридором, Василь із цікавістю дослухався до дивних звуків, що долинали з-за зачинених дверей. Він переглянув майже всю виставу до власного виступу й був у цілковитому захваті від цирку.
Бери! Заслужил! Сціпіоне поклав перед Василем золотий рубль, добре знаючи, яке враження справить на молодого чоловіка така сума. А теперь сядь, дружочек, поговорим серьёзно.
Пан Чинізеллі налив у два срібних келишки зі своєї фляжки, але Василь, який не мав звички пити, відсунув запропоновану чарку: йому здавалося, що він і так пяний-пянісінький. Директор не наполягав, мовчки відсьорбнув зі свого келишка, обмірковуючи, з чого почати розмову. Він дав Василеві гонорар, утричі більший за той, якого давав зазвичай артистам такого класу за виступ. Штука була в тому, що пан Чинізеллі вельми хотів підписати з Василем довготривалий контракт хоча б на кілька років. Жінки-наїзниці довго в його цирку не затримувалися, утім, як і акробатки й гімнастки. Раз у раз якась із них упадала в око заможному панові та ставала утриманкою або ж могла й вийти заміж, народити дітей. Кінець циркової карєри для жінки був раннім і неминучим. Чинізеллі зітхнув, згадавши про матір Мері, яка свого часу була знаменитою гімнасткою, але народила доньку, розповніла, перестала виступати, а тоді ще й почала заглядати в чарку. З чоловіками все було інакше. Вони приходили до цирку, щоб оселитися тут назавжди. Для них цирк переростав фах і перетворювався на життя.
Василий, відкашлявся директор, буду говорить прямо. Мне нужен такой артист, как ты. Давно я приглядывался, искал ловкого парня. И вдруг ты. Это судьба, Василий. Ты будешь знаменитым. Это я тебе говорю. Я Сципионе Чинизелли, а я слов на ветер не бросаю. Подумай только, будешь хорошо зарабатывать. Увидишь мир. Ведь не далее как весной мы собираемся в Европу, в Париж, Рим, Милан! Подумай!
Василь затиснув у кулаці монету. Він усе ще не міг повірити, що так легко дістав ледь не половину вкрадених зранку грошей. Він усе літо тяжко гарував на графа Браницького, щоб зібрати свої червінці. А тут гроші самі йдуть до рук. Але ж Маруся, батьки Він конче мусить повернутися додому, забрати Марусю вона завжди хотіла жити у великому місті, ось і нагода. Василь узявся пояснювати про Марусю й весілля. Сціпіоне Чинізеллі скривився, бо геть зле розумів те, що говорив йому Василь. «Какая дикость в его речи. Коханая дивчина, веселие это я еще понимаю, а остальное никак не возьму в толк Точно он из Трансильвании», думав собі директор. Чинізеллі криво посміхнувся, він надто добре знав людей, тому не сумнівався, що Василь клюне на чималий гонорар. «Никуда не денешься, вернёшься ко мне с коханой дивчиною или без неё. Никто еще от денег не отказывался» Сціпіоне Чинізеллі відкашлявся, начепив на обличчя офіційний вираз, наче машкару, і перепитав у Василя:
То есть пока твой граф будет в Петербурге ты будешь выступать? А потом вернешься с ним домой, за своей невестой? Правильно? А опосля, женившись, сразу воротишься к нам в цирк? Обещаешь воротиться? Тогда по рукам!
Сціпіоне Чинізеллі театрально вдарив Василя по руці. Він вірив у свою долю й талан. Василь повернеться у цьому директор не сумнівався, і цирк зірве справжній куш.