Нiчого, нiчого не розумiю!
Квартира обставлена красиво й просто; меблi зручнi, але дуже чуднi на вигляд i зовсiм незвичнi для мене. Хазяїни - гостиннi, вони одразу ж запропонували нам пообiдати. А перед тим показали кухню.
Нi, Альберте, ти не повiриш менi: то була не кухня, а справжнiсiнька лабораторiя, якої навiть не доводилося бачити ранiше! Скрiзь - машини i пристрої, скрiзь - електрика. Страви готуються майже без втручання людини. А господиня ще й незадоволена: мовляв, коли б жили в Москвi, то замовляли б їжу на фабрицi-кухнi i не доводилося б витрачати зайвий час.
До речi, за обiдом зайшла розмова про штучну їжу. Виявляється, росiйськi вченi вже синтезували бiлок. Чи ти хоч чув про це?.. Кажуть, штучнi продукти кориснiшi й смачнiшi за звичайнi, проте, як визнала Наташа, люди ще вiдчувають недовiру до синтезованої їжi, i дехто навiть не куштував її.
Передi мною розкриваються просто-таки неймовiрнi речi. Я вiрю їм i не вiрю. I часом мене охоплює передчуття якогось величезного лиха. Часом думається: все це менi тiльки сниться; я ось-ось прокинусь i побачу мертву зелену кригу печери, почую тоскне завивання хуртовини i далекий-далекий гуркiт "Латама"..."
Северсон писав так швидко, що його перо майже не вiдривалось вiд паперу.
Та ось вiн пiдвiв голову, задивився в вiкно.
Шумлять вiковiчнi дерева... З неголосним басовитим звуком проповзли темним небом три кольоровi лiхтарики незвичайного лiтака.
"Тiльки ти, Мiсяцю, вiрний друже, ще з часiв мандрiвок нескiнченними просторами крижаної Арктики, i лишився незмiнним. Поясни хоч ти, що вiдбулось у свiтi, чому так змiнилось усе довкола?"
Та срiбний Мiсяць мовчав, загадково посмiхаючись. А про те, що вiдбувалось на ньому, гiсть з минулого, звичайно, не мав нiякого уявлення.
Роздiл VII
Забарна пошта
iз Всесвiту
До обсерваторiї академiка Цагена на пiвденному полюсi Мiсяця прилетiли гостi з Землi. Серед них не тiльки фахiвцi з радiоастрономiї, а й мовознавцi та агробiологи. Загадковi сигнали з Всесвiту зацiкавили все людство.
На великiй скелi поблизу обсерваторiї вже змонтовано три велетенськi радiотелескопи. Закiнчено налагодження спецiальної електронно-обчислювальної машини. На столах розгорнуто стрiчки з таємничими знаками. Але гостям не сидиться в примiщеннi - незабаром почнеться затемнення Сонця.
Ще кiлька хвилин, i мiсячний годинник покаже полудень.
Велике яскраве свiтило повiльно пiдповзає до тонюсiнького серпика Землi. Здається, ось-ось обидва небеснi тiла зiткнуться i на весь Всесвiт прокотиться гуркiт космiчної катастрофи...
Але нi, Сонце просто заповзає за велику темну кулю - нашу планету.
Яка чудесна картина!.. Серпик перетворився на розжарене, багряне кiльце атмосфери Землi; його оточує срiблясто-зелене сяйво сонячної корони.
В цьому фантастичному освiтленнi i люди в скафандрах, i мереживнi чашi радiотелескопiв, i прямовиснi гори здаються викуваними з мiдi. Феєричне видовище збуджує, вiд нього не можна вiдiрвати очей. Його зараз ретранслюють телевiзiйнi станцiї всiєї Землi. Але для працiвникiв обсерваторiї воно вже стало звичним явищем. Нiхто й на мить не припиняє роботи.
- Товаришу Цаген, широкополосий радiорефлектор сигналiв iз Всесвiту не перехоплює, - доповiдає вiдеофоном черговий спостерiгач.
- Увiмкнiть рефлектор, що працює на пiвтораметровiй хвилi, його монтування вже закiнчене.
Цаген напружено стежить за цiлим рядом екранiв. На восьми з них уривчастi хвилястi лiнiї, а на дев'ятому - невиразнi смуги... Але ось вони набувають чiткостi. Очi академiка перебiгають на сусiднiй екран.
- Дивно, Аленко: на пiвтораметровiй хвилi ми знову перехопили сигнали! Iдiть сюди, подивимось.
Смаглява дiвчина сiдає поруч Цагена.
- Надзвичайно! - вигукує вона збуджено.- Отже, планета системи Проксима Центавра випромiнює одночасно двi хвилi, i на кожнiй з них - iншi сигнали!
- Так, безперечно, цiлком iнший код.