Чи, може, вже вдалось здiйснити телебачення?"
Зрештою, в останньому припущеннi не було нiчого неймовiрного, бо технiка навально рухається вперед. Однак з цього випливало, що вiн тепер десь у Англiї чи в Америцi.
"Як я сюди потрапив?.. Як довго лежу?.. Такий складний апарат не виготовиш за тиждень... Значить, я нездужаю кiлька мiсяцiв, а може, навiть цiлий рiк?"
Северсона раптом охопила солодка втома. Вiн згадав слова норвезької дiвчини i махнув рукою:
"Ат, навiщо сушити собi голову?.. Все згодом з'ясується".
Северсон вимкнув апарат, лiг i за хвилину вже мiцно й спокiйно спав.
Роздiл VI
Листи
в минуле
Життя Северсону було повернуто, але воно все ще трималось на волосинцi. Для знесиленого органiзму становили загрозу навiть найнезначнiшi потрясiння; непоправної шкоди могли завдати йому як хвилювання, так i депресивний стан психiки.
Перше знайомство пацiєнта з невiдомим йому телевiзором пройшло спокiйно, i це дозволяло сподiватись, що нервова система у Северсона досить мiцна. Однак найголовнiшi випробування були попереду. Пацiєнта повсякчас мучитиме питання, де вiн перебуває, як сюди потрапив, скiльки часу нездужає. Iзолювати його вiд сьогоднiшньої дiйсностi неможливо, вiн стикатиметься з нею не кожному кроцi. Отож необхiдно було якнайдалi вiдтяг нути ту мить, коли Северсон дiзнається, що прокинувся вiд крижаного сну через багато десятирiч i живе в зовсiм iншому свiтi. Саме через це його тiєї ж ночi перевезли сплячим у фiлiал iнституту академiка Тарабкiна, розташований у мальовничому парку недалеко Москви.
А незвичайний пацiєнт не пiдозрював про цю подорож i навiть гадки не мав, якого клопоту завдає всiм працiвникам iнституту. Оточений пiклуванням, вiн просто одужував, набирався сили. Його намагались не турбувати медичними обстеженнями, - досить було невсипущого нагляду Наташi Орлової, яка не залишала Северсона нi вдень нi вночi. Хворий звик до дiвчини, повiрив у її лiкарський хист i терпляче виконував її вимоги й настанови. А це давало багато: Северсон дужчав з кожним днем.
Одного ранку Наташа завезла до кiмнати Северсона чудне крiсло на колесах.
- Ну, друже, - сказала вона з посмiшкою, - з сьогоднiшнього дня ви частково звiльняєтеся з в'язницi, яка зветься лiжком. Дарую вам машину, на якiй можна хоч сяк-так пересуватись з мiсця на мiсце.
- Я вам щиро вдячний, Наташо!.. - Северсон зацiкавлено оглядав крiсло: бiля правого поручня - руль, на лiвому - кiлька кнопок. - Я вам щиро вдячний... Але коли нарештi я зможу стати на власнi ноги?
- О, цього вже чекати недовго! Однак не поспiшайте!.. Хочете, заснуємо зараз невеличку автошколу, щоб ви оволодiли своєю машиною?
Не чекаючи на вiдповiдь, Наташа сiла в крiсло, натиснула зелену кнопку. Крiсло повiльно й безшумно покотилося вперед.
- Хоч нешвидко, зате безпечно, - пояснила дiвчина. - Машина не наштовхнеться нi на стiну, нi на будь-який iнший предмет, бо обладнана контрольним фотоелементом, який автоматично зупинить її перед перепоною... Керування нею дуже просте: зеленою кнопкою електромотор вмикається, червоною - вимикається... Спробуєте?
Пацiєнт з радiстю погодився. З допомогою Наташi вiн перебрався у крiсло, кiлька хвилин поправлявся пiд її керiвництвом, а потiм, як завзятий ковзаняр-фiгурист, почав їздити по кiмнатi. Дiвчина проводжала його доброзичливим усмiхненим поглядом.
Надвечiр наступного дня Северсона разом з саморухомим крiслом було вперше вивезено на чисте повiтря.
Тихо-тихо було довкола. Призахiдне сонце щедро золотило бiлi стовбури берiзок. Сизуватi ялини стояли задумливi, мовчазнi. Повiйнуло запахом соснової глицi - таким знайомим i рiдним, що Северсоновi аж подих перехопило.
Вiн рвучко обернувся до Наташi, що йшла поруч його крiсла.
- Ну, то скажiть хоч тепер: де я?
- Ви - в Росiї, - сказала вона спокiйно. - Вас врятувала наша експедицiя.
- В Росiї... - Северсон погладив щоку, поглянув через плече назад, на клiнiку.