На привiтання вiдповiдає водiй якоїсь гiгантської машини, що має довгу, як у бронтозавра, шию i ковтає пiсок...
Картина розпливається, i на стiнцi з'являється постать красивої дiвчини. Здається, вона дивиться просто на Северсона. Вiдкриває рот, нiби щось говорить, але її не чути.
"Хороша рiч, оце домашнє кiно! - думає Северсон.- Фiльм майстерно розмальовано. Але навiщо режисер вибрав таку нездiйсненну тему? Вiн, мабуть, нiколи не бачив пустелi... Озеленити її - все одно що виростити квiти на Пiвнiчному полюсi..."
Северсон мiркує й мiркує, аж поки, нарештi, знову засинає. Йому сниться, що вiн дома i дбайлива мати кладе його в лiжко, нiжно шепоче: "На добранiч!".
Северсон з зусиллям розплющує очi. В примiщеннi темно, тихо. Мабуть, йому все це тiльки приснилось.
В сусiднiй кiмнатi хтось голосно розмовляє. До дверей наближаються кроки.
"Нарештi дiзнаюсь, де я..." - думає Северсон i заплющує очi, прикидаючись, нiби спить.
До лiжка пiдходять кiлька чоловiк,- мабуть, лiкарi. Один з них бере Северсона за руку, рахує пульс у нього на зап'ястi.
- Северсон, спите?.. - лунає тихе запитання чистою норвезькою мовою.
"Отже, слово "Северсон" має бути моїм iменем? - думає Северсон, повiльно розплющуючи очi. - Звiсно, вони не знають, хто я. Мабуть, мене знайшла чужа рятувальна експедицiя".
Вiн мовчки дивиться на вiдвiдувачiв. Всi в бiлих халатах, а на нижнiй частинi облич - маски. Так, це лiкарi.
Северсон схопився за поруччя лiжка, пiдвiвся. Хотiв привiтатись, але язик не корився йому.
- Не напружуйтесь, Северсон! Лежiть спокiйно, вам ще треба трошки змiцнiти, - посмiхається до нього бiлява дiвчина, голос якої йому вже знайомий.
- Д-де... де я? - мимрить пацiєнт, напружуючи всi сили.
- У добрих людей, друже. Але зараз не сушiть собi мозок, ми все пояснимо вам згодом. Отой сон серед криги не минув для вас безслiдно, однак тепер уже все гаразд. I мова у вас вiдновиться.
- А... А... Амундсен... де... вiн?
- Все гаразд. Ми вже послали повiдомлення ї на вашу батькiвщину... Як ви себе почуваєте? Чи не болить де у вас?.. Не вiдповiдайте, показуйте рукою.
Пацiєнт посмiхнувся i похитав головою.
- Чи ви не голоднi?.. Уже настав час вчитись їсти самостiйно! пожартувала дiвчина. - Я змусила вас трохи поголодувати, а тепер спробуйте тримати ложку самi.
Пацiєнт на знак згоди кивнув головою i знову посмiхнувся. Вiн марно намагався пригадати, як i коли його годували.
- А з цим поводяться ось так... - дiвчина схилилась до скриньки i покрутила двi першi ручки.
На протилежнiй стiнцi знову з'явилась кольорова картина. Цього разу це був кадр з якоїсь опери, i спiвакiв було не тiльки видно, а й чути! Картина була настiльки рельєфна, що Северсоновi здалось, нiби вiн дивиться на сцену крiзь широке вiкно.
- Вам щастить, друже! - посмiхнулась дiвчина. - Саме передають сучасну норвезьку оперу... Ну, дивiться, слухайте, а ми пiдемо.
Попрощавшись з лiкарями, Северсон зручнiше вмостився у лiжку, задивився на яскраву, кольорову картину.
"Передають..." - подумав вiн раптом. Дiвчина йому сказала, що норвезьку оперу передають. Як це?.. Може, передають автоматичнi кiнокамери?
На екранi проступали то загальнi плани, то детальнi кадри окремих спiвакiв. Лунала красива своєрiдна музика. Однак Северсон дивився й слухав неуважно. В ньому прокинувся колишнiй запал дослiдника.
"Безперечно, це нове технiчне чудо, якийсь сенсацiйний винахiд,мiркував вiн.- Для випробування його використовують у лiкарнях, щоб пацiєнти не нудьгували".
Северсон обережно пересунув скриньку на кiлька мiлiметрiв. Зазирнув усередину крiзь iратчастi отвори на заднiй стiнцi. Його погляд ковзнув по ряду блискучих радiоламп.
"Отже, все-таки це радiо... Але як же вiдтворюється отой звуковий кольоровий кiнофiльм?..