Нi, цього не може бути!
Щоб трохи розважитись, академiк вирушив на свою улюблену прогулянку по залах iнституту.
В анатомiчнiй академiк зупинився бiля асистентiв, якi готували тiло неандертальця до бальзамування. При поглядi на нерухоме волохате тiло йому стало моторошно. Одна-єдина бульбашка повiтря перешкодила здiйснити дерзновенний, неоцiненний дослiд, вщент розвiяла мрiю стати вiч-на-вiч з своїм далеким предком, первiсною людиною...
- Ну, що ж... - сказав академiк скорiше до самого себе, нiж до асистентiв. - Почнемо все заново.
Академiк пiдiйшов до вiдеофону i набрав номер. На екранi з'явилось обличчя бiлявої дiвчини - чергової з центральної станцiї зв'язку.
- Олю, будь ласка, викличте Арктику i попросiть вiд мого iменi Бергера, щоб приготували крижину з тiлом льотчика. Ми прилетимо її забрати.
- Гаразд, Олександре Iвановичу... Почекайте хвилиночку, щойно дзвонив з аеродрому академiк Дамбурi i просив передати вам його пробачення за те, що вiн проти вашого бажання викликав Йонеса... Уявiть собi, Олександре Iвановичу: Йонеса не iснує...
- Не iснує?! - стурбувався академiк. - Як це?.. Що ж з ним трапилось?
- У мiстi, куди вiн вилетiв, нiхто його не знає, нiякої матерi там у нього немає. Вiн там не народився i не жив нiколи. Йонес - вигадане iм'я...
Роздiл IV
Говорить
Проксима Центавра
Вже кiлька рокiв академiк Чан-су живе на Мiсяцi. За дорученням Всесвiтньої Академiї наук вiн керує великою астрономiчною обсерваторiєю на Пiвнiчному полюсi нашого супутника. Робота така цiкава, щодня розкривається так багато невiдомого, недослiдженого, нового, що спiвробiтники мусять повсякчас нагадувати невгамовному академiку, що вiдпочивати слiд за земним, а не мiсячним календарем, де одна доба триває майже мiсяць.
Сьогоднi Чан-су має вихiдний день, - звiсно, за земним календарем, - i вiн вдома.
Крiзь велике вiкно на нього дивиться чорне небо, край якого сяє Сонце, затягнуте вуаллю палахкотливого полум'я корони. Скелi, рiвнини й кратери Мiсяця яскраво освiтленi, а на небi - мiльйони зiрок. Вони зовсiм не мерехтять, а сяють спокiйно й яскраво, нiби намальованi на чорному небосхилi. Низько над обрiєм нерухомо висить велика куля. Це - Земля.
Земля... Саме до неї й прикутий зараз погляд академiка Чан-су.
З пiвкулi, зануреної в пiтьму земної ночi, випромiнюється сяйво тисяч вогнiв. Це - свiдчення сили й величi людини. Континенти, моря й хмари на освiтленiй частинi планети - як барвиста палiтра художника. Повiтряна оболонка туманить контури великого глобуса, i все ж видно, як на темно-блакитнiй поверхнi Атлантичного океану слiпучо виграє вiдображення Сонця. Майже вся Європа затягнута хмарами.
Чан-су вiдiрвав погляд вiд Землi, подивився на годинник. На його батькiвщинi, в Китаї, зараз саме полудень. Отже, пекiнська телевiзiйна станцiя починає свою передачу. Треба ввiмкнути телевiзор.
Насамперед - репортаж з Сахари. Кiлька годин тому було закiнчено будову тридцятої атомної електростанцiї для величезної насосної споруди. Двi третини колишньої пустелi вже стали родючими... Потiм апарат переносить глядачiв на Крайню Пiвнiч, в район робiт експедицiї по отепленню Арктики... А слiдом за тим на екранi з'являється перспектива великого залу.
Телевiзiйна камера швидко наближається до прозорої скляної призми, всерединi якої спить ставний чоловiк.
Його груди повiльно пiдводяться й опускаються. Рот - напiврозвалений.
- Знайдений у кризi Арктики льотчик, соратник Амундсена, - живе! урочисто звучить голос диктора. - Наука святкує ще одну перемогу над смертю... Слава академiку Тарабкiну та всiм працiвникам його iнституту!
Чан-су присувається ближче до телевiзора. А на екранi з'являється обличчя академiка Тарабкiна.
- Так, льотчика Северсона нам пощастило повернути до життя... спокiйно й зосереджено каже академiк.