Отут i пролунало вперше нищiвне, приголомшливе повiдомлення: у вакуумi манометра виявилось повiтря!
- Так ось у чому справа! - вигукнув Тарабкiн. - Манометр брехав! Вiн показував значно менший тиск кровi в мозку, анiж було насправдi... Пiд час нормального переливання кровi це не вiдiграло б особливої ролi, а для знесиленого органiзму пiдвищення кров'яного тиску стало катастрофiчним... академiк затримався поглядом на обличчi Наташi Орлової. - Але як могло потрапити у манометр повiтря?!
Наташа мовчки затулила обличчя руками. Вона навiть не торкалася чутливого точного приладу, який чiткiстю й бездоганнiстю своєї роботи визначає успiх чи неуспiх операцiї. Нiхто не мiг би закинути їй неуважностi чи лихого намiру. Але факт лишався фактом: в манометр повiтря само собою просочитись не могло.
Дамбурi взяв у руки невеличку закручену трубочку, ще раз пильно оглянув її.
- Друзi, - сказав вiн по хвилинi гнiтючого мовчання. - Насамперед слiд встановити, хто розбирав манометр, а потiм я висловлю своє останнє i, можливо, єдино вiрне припущення про причину невдачi... Коли була попередня трансфузiя, що скiнчилася вдало?
- Два тижнi тому.
- Отже, за цей перiод хтось покопирсався в манометрi.
Академiк Тарабкiн уважним, сумовитим поглядом обвiв членiв свого колективу, його очi зустрiчались з чесними, правдивими очима соратникiв. Вiн був певен у них: цi люди задля успiху загальної справи вiддавали все, нiхто з них не приховав би власної провини.
Тарабкiн знизав плечима:
- Що ж - тодi лишається припустити, що манометр з якихось мiркувань розбирав Йонес... До речi, я забув вам сказати, друзi, що вiн сьогоднi на свiтанку вилетiв додому, до Америки. У нього тяжко захворiла мати.
Академiк Дамбурi насмiшкувато звiв лiву брову i хитнув головою:
- Здається, настав час висловити моє останнє припущення, друзi!.. Отже, пiдозрюю, що бульбашку повiтря було випущено у вакуум навмисне!
Тарабкiн замахав руками, наче вiдганяючи лиху примару:
- Ви жартуєте, друже?! Хто, скажiть менi, хто був би в цьому зацiкавлений?! Адже це - страшний злочин!.. Хто з нас хотiв би знищити те, що так самовiддано створював протягом довгих рокiв?!
- I все ж я гадаю, що бульбашку було впущено у вакуум навмисне! вперто повторив Дамбурi. - Пропоную запитати Йонеса по радiо, чи розбирав вiн манометр?
- Я проти! - сухо заперечив Тарабкiн. - У Йонеса хвора мати, йому зараз не до цього. Вiн вiдповiсть на запитання, коли повернеться. А про лихi намiри з його боку не може бути й мови. Я знаю його вже шiсть рокiв, i знаю добре. З яким захопленням вiн працював над проблемою продовження життя людини! З якою стараннiстю й наполегливiстю проводив найскладнiшi, найвiдповiдальнiшi дослiди... Нi, друзi, Йонес на це не здатний... Та й взагалi хто б мiг зробити це тепер, коли на Землi вже не iснує капiталiзму, коли немає ненавистi мiж народами й людьми?
- Бачите, Олександре Iвановичу, у нас, в Америцi, вважають, що ще не настав час абсолютної безпеки, що необхiдна пильнiсть... Чи ви гадаєте, що колишнi експлуататори вже вимерли або цiлком переродились? А може, в якогось з них ще лишилась в серцi звiряча ненависть до людства й шалена жадоба знову захопити владу?
Всi поглядали на академiка Дамбурi здивовано й недовiрливо, проте нiхто не заперечив. А вiн посмiхнувся невесело:
- Ну, то почекаємо, що скаже Йонес.
Розмова поступово перейшла на iншi теми, потiм гостi розiйшлись.
Тарабкiн довго стояв мовчки, поринувши в глибоку задуму. Слова академiка Дамбурi викликали в ньому почуття протесту: не хотiлося навiть припускати, що в новому свiтi - свiтi без визиску й експлуатацiї людини людиною - може знайтись такий чоловiк, який безжалiсно зруйнує плiд яскравих мрiй i дерзань, виступить не тiльки проти людства, а навiть проти самого себе. Весь колектив iнституту об'єднаний свiтлою метою - продовжити життя людини, подолати передчасну смерть. Невже ж...