(грецький текст)
Нотатка 36lАРГОНАВТИ. КНИГА IV(ПРОДОВЖЕННЯ)
Медея скандалитьПекельний напад із плачем, скаргами, погрозами, ххх вибухами ненавистіЛеонові наміри«Поїздка» у рибальське селище, де вервечкою навколо рифу плавають акули, а над ними кружляють пташині зграїДві години дороги на джипі уздовж пляжу«Дикунку» покинули там, напоївши віскіПоспішний відїзд до АденаДоповнення до заповіту Орфея (який знайшли в його паперах на кораблі)Визнання смерті за справжню мету подорожіКумедно, та для нашого Сикандара, Землею Мороку та Зулматом став КувейтВін поклався на інтуїцію й провів вечір у кварталі старого центру, нескінченно повному жалюгідних маленьких кавярень та невеличких готелівВеликі, вкриті пилюкою майдани кишать людьмиТюрбани, бурнуси (Кувейт дуже консервативна країна) та джинсиЩе більш роїться навколо транспорту, на дорогах ні краплі асфальту, ні бруківкиПовсюдно старовинна пилюкаСудячи з уривка Орфея, всі молодики, що товпляться у кавярнях (там немає жодної жінки), озираються, радісно й владно посміхаючись, побачивши іноземця, як у казках «Тисячі й однієї ночі»Це був би добрий знак.
(грецький текст)
Нотатка 36мАРГОНАВТИ. КНИГА IV(ПРОДОВЖЕННЯ)
Прибуття до Асмари{29}Зустріч з ефіопською владоюТема: проект розробки нафтового шельфу уздовж узбережжя Хасану (?)Зустріч з військовими на околицях Агордата (з того ж таки приводу)Довга подорож з Агордата до КаренаПривід: полювання на бородавникаПриїзд до Агордата на заході сонцяКомендантська година: зовсім біла бідна місцина завалена пилюкою на дві пядіУ великих порожніх кімнатах стоять маленькі ліжечка, ніби розкладачки, із запонами з розідраного цвітастого полотнаВіщий сон КарлоВсередині коптської церкви, де співають молоді священикиВони стали в овал у глибині церкви, неоковирно обліпленої фрескамиСвятая святих розташована посередині, та ще одна фреска, розписана яскравими наївними малюнками про АрхангелівСвященики співають лише церковні пісніЦе хлопчики із волоссям між хвилястим та кучерявим, дуже тоненьким, яке вибивається ззаду на потилиці та на чолі спередуВони мають тоненькі носи, пухкі губи, темні, сповнені болю очі, ніби у травоїдних звірівНастільки ж свіжий вигляд мають старіїхнє волосся, між хвилястим та кучерявим, геть сиве.Вони гуртом надзвичайно радісно співають псалми, навіть трохи чуттєво подаючись усім тілом уперед, ніби зачаровані музикоюОдначе у їхніх усмішках є щось шельмівське та знайомеДехто під час співу грає у такт музиці на систрі, інші бють у маленькі барабаниСтарі стоять, обіпершись об ґирлиґи з Т-подібними маківками на потертому держаку із коштовного металуОдин із стариганів має сяйливу усмішкуСплячий наближається до нього, аж поки погляд сивого старця не зосереджується на ньомуПогляд цей проникливий і викривальнийВін «знає все» про Орфея й про те, як він повязаний із Третім Світом«Знає все» й про обдурену дикунку, кості якої біліють поруч з акулами (якщо вона не стала жебрачкою чи шльондрою біля входу до якоїсь маленької мечеті).
(грецький текст)
Нотатка 36nАРГОНАВТИ. КНИГА IV(ПРОДОВЖЕННЯ)
«Коли пишеш, не сподіваючись відкрито видати якусь таємницю, видаєш ту, про яку навіть гадки не мав, що знаєш»«Померти раніше, ніж ці люди зречуться»«Але й радо розказати всім іншим, що знаєш про цих людей»Останній блокнотик ОрфеяВідїзд у Тель-АвівСходили в Каїрі та в НікосіїУ Тель-Авіві на заході сонцяПоспішна прогулянка східним містом девятнадцятого століттяНа пляжі, неподалік готелю, пожвавлюючись від навколишніх вогнів, ночують убогі хлопчакиПопереду великий, осяяний, порожній барРанок «показує», що у місті повно солдатівЩось дивовижне, таємниче та боліснеПереїзд до ЄрусалимаДосі в атмосфері відкриттів, через яку, однак, дещо вагоме для цього народу лишається незбагненним та невизначенимНічЯскравий вхід у кінотеатрГурт хлопців та дівчат бездіяльно, нерішуче-ліниво тупцюється перед кінотеатромВседозволеність та нерішучістьОдин хлопчина нервово балансує на бордюріВін найгарніше створіння на земліЙмовірно, іспанецьЗдригнувшись великим та дужим тілом, яке, втім, здається ще підлітковим, раптом вередливо зістрибує з бордюруТікаєДобігає до безлюдної вулички за кінотеатромТам стоїть убогенький громадський туалет з білої майолікиЗасмаглий хлопчина йде попісятиАле робить він це, стоячи далеко від облупленого унітазаБлискуча довга цівка малює в тіні зухвалу й разом з тим цнотливу дугуСтискаючи руками члена, засмаглий хлопчина підтримує його, розставивши свої довгі та міцні ноги, як у підліткаВін не боїться, що його помітятьЙому навіть на гадку не спадає соромитись чи виставляти себе напоказВін грається у дитячу груТа рівночасно з тим у його пісянні є владністьДивно, що соромязливий єврейський хлопчик отак пісяєПевна річ, ні один араб так цього не робить: він трохи огидно ховається й навіть скручується калачикомУ його пісянні немає навіть невинного (яке лише з точки зору суспільства є розпусним) прагнення до ствердження, як у хлопчика-єврея.
(грецький текст)
Нотатка 37ДЕЩО НАПИСАНЕ
Гадаю, наприкінці своєї «Подорожі Аргонавтів» я маю дещо пояснити своїм читачам, повернувшись до того, про що я писав у Нотатці 22і про стилістичну «дивакуватість» роману, що за наміром має бути звичайним, у якому немає надмірності. Тоді йшлося про вставки «друкованого» тексту, а наразіпро уривки, де вставлено текст грецькою чи новогрецькою (точніше, новогрецькою літературною мовою, якою писав Кавафіс). Так ось, ці друковані сторінки є крайнім виявом, але разом з тим у нього закладено символізм, що стосується усього твору, рішення, яке я прийняв: я не розповідь хочу записати, а створити форму (як виявиться згодом), форму, яка складається лише з «чогось писемного». Звісно, я не заперечую, що краще було б вигадати, може, навіть нову ідеографічну чи ієрогліфічну абетку й записувати за її допомогою увесь твір. До речі, ххх Мішо{30} (?) нещодавно вчинив саме так, слово за словом виписуючи всю книгу, безкінечно та старанно вигадуючи знаки, яких немає в абетці. Та моя культурна освіта і вдача не дозволяють мені створювати власну «форму» такими справді крайніми й разом з тим надто нудними методами. Саме через це я, створюючи свій самодостатній та непотрібний витвір, вирішив послуговуватися матеріалами, які на перший погляд видаються значущими.
Нотатка 40МИСТЕЦТВО, ЯКЕ ВТІШАЄ ЛЮДСЬКЕ СЕРЦЕ
«Незбагненність та урочистість зовсім не годяться під час вивчення (хай навіть найретельнішого) мистецтва, яке первісно створили, щоб втішати людське серце:
Gravity is a mysterious carnage
of the body to conceal the defects of the mind.
Суворістьце виверт, вигаданий для тіла,
щоб приховувати вади розуму.
Лоуренс Стерн» (1).
У швидкому й стислому стилі ми нарешті дісталися до кінця першого із трьох розділів мого роману: це було не що інше, як пролог чи довга передісторія (саме тому я мав змогу оповідати досить поспішно). Проте озираючись назад, не можу втриматися від зауваження, від якого мені трохи ніяково.
У якому контексті й під яким культурним «прикриттям» відбувається звязок між Я нашого головного героя та його Воно? З точки зору психоаналізу, як традиційного, так і нетрадиційного, як фройдівського, так і юнгівського, як фроммівського, так і лаканівського, ці звязки настільки вільні, що їх цілком справедливо можна вважати свавільними, ба навіть, провокаційними. Часом помітно, як він неслухняно грається із «беззастережно» прийнятими поняттями. Те, як Карлове Я цілком класичним способом несвідомо для самого Карло, звільняючись, відчужується від відповідальності за кривавий злочин, яким завершився перший розділ твору, насправді підпорядковується цілковито вигаданим законам. Не знаю, чим це можна пояснити, окрім як кострубатими казочками. Отож розділення Карлового Я надвоє насправді щоразу є стосунками між його пів-Я та неподільним Воно. Таке відчуження є частково звичайним, яке можна проаналізувати з наукової точки зору, а частково є простим очманінням, таке саме, як у деяких паралізованих людей, у котрих працює лише одна половина мозку.