Скажи, Генрі, той, інший, який прийшов і отримав рибучому собаки не кинулися на нього? От що мене дивує!
Чого це ти так захвилювався, Білле? пролунала сонна відповідь. Раніше з тобою цього не траплялося. Замовкни й дай мені заснути. Мабуть, у твоєму шлунку накопичилося багато кислотось ти й нервуєш.
Люди спали, важко дихаючи, загорнувшись єдиною ковдрою. Вогонь багаття згасав, і коло сяйливих очей замикалося все щільніше. Собаки з остраху ближче тулились один до одного, розгнівано гарчали, коли яка-небудь пара очей занадто наближалася. Раптом Білл прокинувся від гучного гавкання. Він обережно виповз із-під ковдри, щоб не перервати сон товариша, і підкинув дров у багаття. Коли вогонь розгорівся, коло жаристих очей трохи розширилося. Погляд Білла випадково впав на собак, що скупчилися. Протерши очі, він глянув уважніше. Потім знову заповз під ковдру.
Генрі,покликав він, агов, Генрі!
Генрі забурчав спросоння:
Ну, що там іще?
Нічого особливого, тільки їх знову семеро. Я щойно порахував.
Генрі відповів на цю звістку гучним хропотом.
Уранці він прокинувся першим і збудив Білла. Була вже шоста година, але на світання треба було очікувати не раніше девятої, і Генрі в темряві взявся готувати сніданок. Білл тим часом згортав ковдри й готував нарти.
Скажи, Генрі,раптом запитав він, скільки, ти кажеш, у нас було собак?
Шість, відповів Генрі.
Неправда! урочисто заявив Білл.
А що, знову сім?
Ні, пять. Одного немає.
Прокляття! оскаженіло викрикнув Генрі й, полишивши приготування їжі, пішов рахувати собак.
Ти маєш рацію, Білле, Пузир зник.
І, напевно, він полетів стрілою, якщо вже зважився втекти.
Не думаю. Вони просто зжерли його. Закладаюся, що він добряче верещав, коли вони встромлювали в нього зуби прокляті!
Він завжди був дурним псом, зауважив Білл.
Але не настільки, щоб у такий спосіб позбавити себе віку, заперечив Генрі.
Він зміряв допитливим поглядом собак, що зосталися, оцінюючи кожного з них.
Упевнений, що ніхто із цих не утнув би такої дурниці.
Цих і ломакою не прогнати від багаття, підмітив Білл. Але я завжди гадав, що Пузир погано закінчить.
І це було всією епітафією над собакою, що загинув у північній пустелі; але інші пси й навіть люди задовольнялися епітафією коротшою.
Розділ ІІВовчиця
Поснідавши й склавши в нарти елементарне табірне спорядження, мандрівники повернулися спиною до приманливого багаття й покрокували вперед, назустріч темряві. Повітря відразу озвалося жалісним виттям, з усіх боків лунали голоси, що перегукувалися між собою в нічних сутінках. Розмова стихла. Близько девятої години почало світати. Опівдні південний край неба набув рожевого кольору, і на ньому чітко виступила лінія обрію, відокремлюючи опуклою ознакою північний край від країн полудневого сонця. Але рожева фарба незабаром зникла. Сіре денне світло трималося до третьої години, потім і воно згасло, поступившись місцем темній полярній ночі, що огорнула своїм покривалом безмовну пустельну землю.
Темрява згущалася; крики праворуч, ліворуч і позаду лунали чимраз виразніше, а іноді чулися так близько, що бентежили виснажених собак, на кілька секунд викликаючи в них паніку.
Після чергового переполоху, коли Білл і Генрі впрягли тварин у посторонки, Білл сказав:
Добре, якби вони знайшли де-небудь дичину й дали нам спокій.
Так, вони неабияк дратують, відгукнувся Генрі.
До наступної зупинки чоловіки не вимовили ані слова.
Генрі стояв, нахилившись над казаном, у якому кипіли боби, і підкидав у нього шматочки льоду, аж раптом до вух його долетів звук удару, покрик Білла й гострий злісний виск болю, що пролунав із-поміж гурту собак. Він здригнувся від несподіванки, але вчасно випрямився та побачив розмитий контур звіра, що тікав снігом у темряву. Потім він глянув на Білла, що стояв серед собак із виразом чи то радості, чи то здивування на обличчі. В одній руці він тримав товстий кийок, а в другійкавалок сушеної лососини.
Він вихопив у мене половину рибини, повідомив Білл, але я встиг-таки вдало відлупцювати його. Ти чув, як він заверещав?
Хто ж це був? запитав Генрі.
Я не встиг розгледіти. Але в нього були чорні ноги й паща, і шерсть, і, можливо, він схожий на собаку.
Напевно, приручений вовк!
До біса ручний, якщо він приходить щоразу під час годування, щоб дістати свою порцію риби.
Уночі, коли після вечері вони сиділи на довгастому ящику, затягуючи свої люльки, коло сяйних цяток зімкнулося щільніше.
Хотів би я, щоб вони натрапили на череду лосів і забули про нас, зауважив Білл.
Генрі якось недоброзичливо забурчав, і близько чверті години тривало мовчання. Він спрямував погляд на вогонь, а Білл дивився на сяючі очі, які блищали в темряві, саме за межами світла, що падало від багаття.
Хотілося б мені бути вже в Мак-Геррі,знову почав він.
Замовкни ти, будь ласка, зі своїми бажаннями й припини каркати, сердито буркнув Генрі.Це все твоя печія. Прийми, до речі, ложку соди, відразу настрій поліпшиться, і ти станеш приємнішим співрозмовником.
Уранці Генрі збудила несамовита лайка, що лунала з вуст Білла. Генрі підвівся на лікті, товариш його стояв коло щойно розпаленого багаття з піднятими догори руками й викривленим від злості обличчям.
Агов! вигукнув Генрі,що трапилося?
Лягуха зник, пролунала відповідь.
Не може бути!
Кажу тобі, він зник.
Генрі виліз із-під ковдри й попрямував до собак. Він ретельно перерахував їх і адресував чергове прокляття темним силам пустелі, що позбавили їх іще одного пса.
Лягуха був найдужчим із-поміж усього цугу, промовив нарешті Білл.
І до того ж він був далеко не дурним, додав Генрі.
Така була друга епітафія за ці два дні.
Сніданок минув у сумному мовчанні, а потім чотирьох собак, що залишилися, знову впрягли в нарти. День, який настав, нічим не відрізнявся від попереднього. Люди йшли мовчки, серед крижаного моря. Тишу порушував тільки вереск їхніх ворогів, які незримо прямували за ними. З темрявою, що надходила наприкінці дня, вороги, відповідно до свого звичаю, почали наближатися, і крики їх зробилися гучнішими; собаки хвилювалися, здригалися й кілька разів у нападі панічного жаху плутали посторонки, поширюючи свій страх і на людей.
От що вас утримає, дурні тварини, сказав того самого вечора Білл, самовдоволено оглядаючи свою роботу.
Генрі припинив готувати їжу, воліючи подивитися, у чому річ. Його товариш не тільки звязав усіх собак, а й зєднав їх за індіанським способом ломаками. Навколо шиї кожного собаки він причепив шкіряний ремінь, до якого привязав грубу ломаку завдовжки чотири-пять футів. Інший кінець ломаки був закріплений за допомогою такого самого шкіряного ременя до вбитої в землю тички. Собака не міг перегризти ремінь, прикріплений найближчим до нього кінцем ломаки. Палиця також не давала псу змоги дістатися ременя з іншого боку.
Генрі схвально хитнув головою.
Це єдиний спосіб утримати Одновуха, сказав він. Він може прокусити будь-яку шкуру, як бритвою переріже. А тепер ми знайдемо їх уранці неушкодженими й на місці.
Закладаюся, що так воно й буде! підтвердив Білл. Якщо хоч один пропаде, я відмовлюся від кави.
Вони прекрасно розуміють, що в нас немає набоїв, зауважив Генрі перед тим, як лягати спати, і звернув увагу товариша на блискуче коло, що їх оточило. Якби ми могли зробити кілька пострілів, вони були б любязнішими. Кожної ночі вони чимраз наближаються. Відведи очі від багаття й подивися в темряву. Ось Чи бачив ти цього?
Деякий час люди стежили за рухами невиразних фігур за межами вогнища. Позираючи пильно туди, де в пітьмі світилася пара очей, можна було часом розрізнити контури звіра. Іноді вдавалося навіть помітити, що вони пересуваються.
Якийсь шум серед собак привернув увагу мандрівників. Одновух видавав уривчасті жалібні звуки й смикався, наскільки дозволяла йому палиця, у темряву, вряди-годи докладаючи відчайдушних зусиль, щоб ухопити ломаку зубами.