Переступав поріг кавярні повільно і поважно; на правах завсідника із багаторічним стажем обслуговували його тут без черги, тож, забачивши Леона, кельнерки мило усміхалися, а він, відповівши їм тим самим, відходив углиб зали зайняти місце за столиком під вікном і розгорнути прихоплену в кіоску по дорозі газету. Утім, читати йому, як правило, не доводилося. Ледве встигав пробігти очима заголовки на першій шпальті, як перед ним поставала стара вєтнамка Же Ня.
І коли ти начитаєшся! шипіла прокуреним голосом, виставляючи на столик філіжанку з кавою, склянку віскі і хот-дог на фаянсовому блюдечку. Лучче би на мадмульок пялився!
Ти ж знаєш, Же, я не по цьому.
Як же, не по цьому! переходила на змовницький шепоток Ня. Хіба, думаєш, не виділа учора, як ти, безстиднику, в обнімочку з тею чорною перед закриттям виходив! А ще говоре, що не по цьому
Помиляєшся, Же! Просто дама попросила показати їй дорогу до бібліотеки.
За дурнувату мене держиш? хитала головою, невміло намагаючись зобразити осуд, вєтнамка. Яка бібліотека в одинадцять ночі!
То й що? Як кажуть росіяни, ученнясвітло.
До мунґи мені твої росіяни! лаялася Же, і у цьому випадку Леон не сумнівався у щирості її слів, бо знав, що стара вєтнамка люто ненавиділа росіян, вважаючи їх головними винуватцями усіх своїх бід і поневірянь, й була певна того, що тільки через них мусила покинути Сайгон
Це я вже чув, підюджував Леон. Ось тільки, Же, ніяк не можу уявити, як вони всі помістяться у твоїй ну, не буду уточнювати Ти ж така мініатюрна!
Хай тебе це не хвилює! Якось постараюсь, тільки б їм напакостить
Гаразд, гаразд, зупиняв її Леон, не даючи спалахнути русофобській пристрасті, що загрожувала Же нервовим стресом. Облишмо цю тему й поговорімо про щось приємніше.
Вєтнамка на хвильку вмовкала, а тоді знову навертала розмову до його походеньок:
Але ж і фруктик ти, Леоне! От мені інтересно, коли ти вже ех-хе-хе!.. начитаєшся?! Скільки ти вже всяких книжок різних перечитав, хоч можеш полічить? І нащо їх тобі стільки?
Розумієш, Ня, je veux un trésor qui les contient tous!
Обзиваєшся вумними словами, да? насторожувалась Же.
Боже збав! відхрещувався Леон. Просто я хотів сказати, що погана та миша, яка знає лише одну дірку.
А при чому тут миша? ошелешено підсмикувала брови вєтнамка. Ясне діло, я, як і всяка женщина, боюсь мишей, но нащо мені цим пекти очі?
Миша тут і справді ні до чого, терпляче пояснював Леон. Це варто розуміти так, що поганий той читач, котрий читає тільки одну книжку.
Ти таки дочитаєшся коли-небудь! добродушно сварилася пальчиком Же Ня й нарешті відчалювала у свої пенати, бережливо несучи під пахвою порожню тацю, як який-небудь дрібненький чинушабезцінну для нього теку з крокодилячої шкіри; і подібність ця була настільки разючою, що від одного лише позирку на цей спектакль Леона починав розбирати сміх
Але останнім часом, відколи спостигла його та незбагненна напасть, до причини якої не міг докопатися, Леон раптово й рішуче зрадив своїй багаторічній звичці вчащати до «Акваріуму», лише зазирав обідньої пори наскоро вихилити порцію віскі, запихнути в пельку хот-дога й запити його кавою. Не приваблювали його сюди вже ані теревені з благодушною вєтнамкою, ані перспективи знайомства з рибками-кізками, ані будь-що інше, нудьга, відстороненість, байдужість поволі заполонювали й вихолощували його душу, відчував, що твориться з ним щось страшне й непідвладне його волі та бажанням; його переполовинювало й ламало, світ відчужувався від нього, а він ставав чужим світові, і те уподвоєне відчуження перетворювало його на цілком протилежні мікроскопічні істотки (а може, і неістотки вже?), котрі з уподвоєною ж космічною швидкістю мчать напролам крізь усе до розчахнутих навстіж воріт непередбачуваногодо тієї Чорної Діри, у якій все никне й щезає назавжди.
Йому снилися дивні, схарапуджені й геть неймовірні сни, можливо, у тих маячливих видіннях і приховувалась відгадка чи бодай натяк на неї, але вони неодмінно закінчувалися різким пробудженням й одразу ж забувалися, стиралися з плівки памяті, полишаючи по собі лише невиразні емоційні сплески і тягучий розпач від усвідомлення власного безсилля зачепитися хоча б за якусь дрібничку, який-небудь крихкий відламок, що міг би стати поживою для роздумів чи, принаймні, утішливою ілюзією її.
Він нуртувався, хапався то за те, то за інше, але ніщо не приносило йому спокою, ні в чому не міг віднайти опертя, мучився і страждав, треба було рятуватися, але чим? Випробував, здавалося б, усегорілку, коньяк, пиво, заспокійливі пілюлі, висіння на турнику донизу головою, холодний душ, читання «дефективів» упереміш із серйозними науковими статтями, але ніщо, ну геть ніщо, не діяло: попустить на якусь мить, а потім знову те саме, та ще й з більшою силою!.. «Який же біс тебе точить? не раз, і не два, а десятки, сотні разів злостував на самого себе. До чого ці копирсання в собі? Що, зрештою, сталося?..» Але відповіді не знаходилося
Багаті теж плачуть. Диявольська гра Янґ-Ола. Юті Моканеш жертвує своєю честю заради процвітання фірми.
Rien n'est plus difficile que de reconnaitre
un bon melon et une femme bien.
Потер Копонешро прокинувся ополудні з важкою головою і мульким неспокоєм.
Та коли перше після учорашньої гульби, що затягнулася до глибокої ночі, було річчю закономірною (надто якщо взяти до уваги гримучу суміш спожитого спиртногошампанське, бренді, віскі, знову шампанське, а настанок ще й пиво), то для другого важко було знайти хоч яке-небудь пояснення. Потер увіч не бачив причин для занепокоєння і був певен, що тривожитися немає з чого. Бізнес його йшов угору, гаманець з кожним днем все тугіше набивався грошвою, вдоволена давно омріяним статусом заможної дами дурепа Мейра, здається, нарешті заспокоїлась і перестала діймати ревнощами та усілякими несусвітніми претензіями, а молоденька Юті Моканеш виявилася доволі тямливою не лише в конторських справах. Чого ж, питається, ще бажати, коли й так усе складається якнайкраще? Зрештою, він і не бажав. І не складав ніяких грандіозних далекосяжних планів. Звичайно, було б зовсім не кепсько розвернутися ще крутіше, але навіщо надриватися без нагальної потреби? І так заздрісників розплодилося довкруг, все не можуть заспокоїтися, як це йому вдалося за такий короткий час збити непоганий капіталець.
«Ух, ненавиджу!..»люто скреготнув зубами Потер, й одразу ж був за це покараний: необережний різкий рух відізвався страшенним болем у скронях та потилиці, і крізь стражденно викривлені уста продерся скімливий, як рип старої половиці, мимовільний стогін: «Оh shi-i-it»
Потер знеможено склепив повіки й завмер, боячись навіть пальцем поворушити. Неабиякий досвід підказував йому, що будь-яка необачність може обернутися нестерпною пекельною мукою, тож найліпший вихід у цій безрадісній ситуаціївідлежатись пластом, поки не попустить.
Але дочекатися вистражданого полегшення Копонешро не судилося: тільки-но лещата, що стискали його нещасну голову, ледь-ледь ослабли, до кімнати, грюкнувши дверима, влетіла осатаніла Мейра.
Негідник!
Очі її палали неврастенічним збуренням.
Скотина!
Мейрине обличчя перекосила гримаса несамовитого гніву.
Merde, quelle merde!..
То вже було більш ніж серйозно: коли Мейра починала лаятися французькою, це означало, що в ній прокидається лихий норов її навіженої матусі, яка уславилась тим, що добряче попила крові не тільки зі свого нещасного благовірного і з усіх близьких та далеких родичів, але й залляла сала за шкіру не одній сотні каїруанців.
Кнуряка некастрований! Мейра погрозливо замахала кулачками і рушила на Потера.
Ти що, рехнулася? цілком реальна небезпека змусила Потера умить забути про болячки і зготуватися до відсічі.Якого чорта?! У мене й так голова розколюється на шматки!
Zut alors!заверещала Мейра, бризкаючи на всі боки слиною. Виставив мене на посміховисько та ще й дурника клеїть! Через тебе мені хоч на вулицю не потикайся! Падлюко! Дійшло до того, що навіть та курва Дане з мене глузує! А все через твою сучку секретарку! І це я, поважна дама, повинна терпіти знущання через якусь кривоногу шмаркачку?!