Ми з Володькою, не змовляючись, з благаючим поглядом «рятуй» уставились на Ромку. Але наш спец тільки ніяково знизав плечима та забелькотав зовсім якось по-дурнуватому:
То я, теє, тільки ото програмки вмію
Все ясно. Володька аж зубами заскрипів. Юзер! А ще темні окуляри напяв, га? Знаток! Чиє б нявчало, а ваше б мовчало. Ми з братухою вже приречено подивились на дверну ручку, коли знову обізвався продавець. Спаситель наш!
Раз таке діло, я можу запропонувати вам
Ми уупинили маму на півдорозі до тієї злощасної ручки.
У нас є й інші моделі.Продавець на мить замовк, певно, підбираючи зрозуміле нам слово:повні.
То чого ж ви мовчите?! мама повернулась знову до прилавку.
Продавець знову вичавив із себе посмішку. Як-то воно зветься? Ага, згадав, сервіс! Гадаю, розмовляючи з нашою мамою десь біля тину на вулиці, він давно уже перестав би приязно посміхатися. І мабуть, таки вони полаялися б. А тутщо то сила волі в чоловіка! Сервіс!
Це домашній варіант. Продається разом з операційкою.
А він задачки розвязує?
Звичайно Тільки коштує трішки дорожче.
Ма-а, давай купимо домашній! Я такий хочу!.. а що не кажіть, мій Володька- як знахідка.
Нащо ж нам той офіс? Та ще й порожній! защебетав-затьохкав і я з другого боку.
Зітхнули полегшено, коли мама дістала гаманця. Охо-о Сказиться тре, як-то казала баба Настя, з тими купівлями. Сім потів зійде.
А що я говорив? Ромка знову по складах:до-маш-ній! і чваньковито запхнув обидві руки в кишені шортів. Ми промовчали.
Екран, чи то пак, монітор, купили такий же тоненький, як у Ромки. Правда, трохи менший, бо на великий у мами не вистачило грошей. Нам і такого вистачить!
З купою коробок їдемо додому. На таксі. Ура! Душа співає-є!..
Мама по приїзді побігла на роботу. А Ромка притаскав пару дисків з іграми. Ось вона, мрія! Ми дружно заходилися досліджувати обнову. Щасливі не менше за нас гуси з тієї радості сиділи цілісінький день без води.
Тут уже юзер таки показав, що він щось у справах тямитьсправно всі проводи поприєднував і наш апарат засвітився приємним літнім небом. Ну Ромка, ну голова!
Аж раптом посеред тієї зачарованої сині висвітилась якась таблиця.
А це що таке? Володька втупився в екран. «Система потребує активації»
Чого-чого? перепитав я.
А це що за новини?! братуха бликнув на Ромку. Та з усього було видно, що наш спец теж таке бачить вперше.
З моїм цього не було Чесно. Він знизав плечима, дай почитаю.
Ромка вняпився в таблицю:
Ага! Ясно. Потрібно ввести код.
А де ж його взяти? покосився братуха на Ромку.
А коли не введемо? Тоді? Що? слідом за братовим затрусився мій голос.
Нічого. Читайтекомп перестане працювати через шість днів. Ромка тикнув пальцем на напис, бачите?
То це за такі грошімені пригадались наші кабани, і всього на шість?
Це сьогодні, а завтра вже буде на пять, шмигнув носом Ромка, треба дзвонить.
Куди?
До них у фірму
Ми до толку ще не второпали, чому нам треба дзвонити, і звідки на наші голови звалилась така морока, коли юзер нас остаточно затуркав:
Треба шукати номер!
Де?..
Певно, в інструкції
Риємо!.. А вони ж всі не по-нашому писані. Що робити, га? Хоч плач! Англійські букви з горем пополам ще розрізняємо, а вже ті китайські ієрогліфи Біда! Володька вже й руки опустив Ось тобі й «домашній» варіант.
Коли раптом Ромка аж підскочив:
Є! Дивіться, є! На останній сторіночці малюсінькими буквочкамиі фірма, і номер Номер!..
Йє-є-с! братуха переможно смиконув донизу зігнутою в лікті рукою.
Я й собі встромив носа в інструкцію:написано, дзвінки безплатні!
Ща звякнемо. Ромка діловито витяг свою побілку, набрав номер.
Ми завмерли в очікуванні. Рятівник наш! Що то мати хорошого сусіда. Та ми йому, коли тре,все-е!..
«Вас вітає корпорація»долинуло з телефону.
Нам потрібно код! Код! На комп Ромка не став вислуховувати купи подяк за наш дзвінок. Вибило.
Він набрав ще раз.
«Вас вітає корпорація»тим же медовим голосочком проспівала мобілка.
Та хто вона така? Ми це вже чули! Володька нетерпеливо закружляв по кімнаті,кажи їй, хай дає код!
Ромка натиснув на виклик знову. Те ж саме! Біда. Мабуть, лише після восьмої, а то й девятої спроби привітно-обридливих вітань-дякувань мобілка нарешті заговорила до нас якоюсь ламаною російською:
Назовьїтє пожалуйста номьєр компьютьєра
Володька злякано прошепотів:
Мабуть в Америку попали. Ого
А де ж він? Ромка відфутболив «американцеві» щирою українською, дивлюсь. Збоку Є! Наклейка. Ага. Диктую.
Потім якусь незрозумілу купу цифр та букв диктували йому з іншого кінця світу. Ромка застукотів по клавіатурі.
Нарешті,спец втомлено заховав телефон до кишені,тепер можна й ігри.
З екрана дійсно зникла нахабна таблиця.
А даліполетіло. Гуділи біля компа до пізньої ночі, наче стривожені джмелі. Відважні мотоциклісти гасали на таких неймовірних швидкостях, що здається вивалювались з екрану до нас в кімнату. Чесно!..
А вранці, ледве відкрили очі, зновутуди! У те, у віртуальне, як важно казав Ромка. Аж тут! Знову!.. Те саме. Голубе небо, білі хмаринки і табличкасистема потребує повторної активації. Для надійності. Залишилось пять днів. Отакої! Мчимо до сусіда.
Я би й рад, та нема звідки. вчора все до копійки зїло. Ромка солодко потягнувся.
То ж написанобезплатно!..
Брешуть! В Америку, певно, за гроші
Ех, усього пять днів. Пять! Завтра буде чотири. Треба просити в мами гроші. Ромці на поповнення рахунку. Аби дзвонив
2. Лом
Проте мама на поступки не пішла. Крапка. Хоча ми дружно, в два голоси, скиглили щоранку, в обід, і щовечора. І так чотири дні. Все наше завивання вперлося в залізний аргумент:
Хліба нема за що купити! З вашими компютерами
Пятого дня комп помер. Ну майже. Написав на екрані, що нам з Володькою відмовлено в доступі. І це кому, кому?! Нам, його законним господарям. Братуха в тяжкій задумі обхопив руками голову, а я безнадійно розглядав блискучу велику кнопку на корпусі померлого апарата.
А може, його треба включити-виключити, га? подав безнадійну ідею.
Ет махнув рукою Володька. Роби, мовляв, що хочеш.
Спробував. І знову те саме
Якби в компі календар відключити, га? подумав я вголос.
Угу брат скривив недовірливо губи, а як?
Може, десь є така спеціальна кнопка?
То вона ж одна! Та, що включати. І все
А це? Ось! Дивись, я тикнув пальцем на ще одну, ага! Є!
Те-е Володька шмигнув носом, натисни, коли хочеш. То кнопка для дисків
Правда. Ж-жик-вжик! Виїхала-сховалась тека.
От же ж!? Що будеш робити? здається, якби переді мною стояв поламаний велосипед, а не комп, то я би обовязково копнув його носаком.
Чуєш, а там, може, ще десь кнопка є?..
Де?
Ну, всередині
А як поламаємо? на якусь мить в моїй голові завертівся слабенькою дзиґою голос розуму.
Та що йому станеться?! Якщо є, клацнемо. А що?..
Сказанозроблено. Я подув по викрутку. Братухаголова! Старший. Хіба ж ми нелюди які, щоб компютера потрощити? Ми ж легенько, тільки заглянемо, подивимось, що там у ньому, а гляди, й робить почне. Коли там кнопочка є. Ота календарна. Ось тільки пару гвинтиків викрутимо
Володька від старання аж язика висолопив. А в мене від надмірного хвилювання чуб змокрів. Те-е-к Один гвинтик вже є. Наш.
Тримай! Володька простяг його мені.
Від нервової напруги аж руки трусяться. Й сам не знаю як, але той клятий шуруп слизнув з моїх пальців, і
Що?..
Упав. Десь тут На підлозі.
Розтелепа!..
Я тільки мовчки засопів. Хіба ж я хотів?.. Воно само якось.
Шукай тепер!
Тутечки я вже огризнувся:
А не ти захотів компа розібрати?
Якби не той невидимий гвинтик десь під ногами, то на підлозі уже б валялися і ґудзики з моєї сорочки. А коли б мені підвезло, то й з братушиної.
Ми заходилися рачкувати. Нема! Ніде нема.