І постійно схованки для апарату міняє. То, знаю, клав у тумбочку, в шухляду. Надійно. Проте не вихідне вловити, коли Ромка, друзяка, дзвонить. То ховав поміж келихів у сервантічутно, як дзижчить. Та Володька поспіхом телефон ухопив, що й фужер ненароком «пожужжав» на підлогу. Та на друзки. Не те
Отак братуха з десяток їх перебрав, тих тайників. Та останній сховок для мобілки він таки вдало підшукав. У баби Насті в кімнаті. На столі. То єдине, скажу вам, місце в нашому будинку, де завжди тихо й спокійноніхто не гасає, не верещить, не горлопанить, і по диванах не скаче. І бабуся телефонією не інтересується зовсім. Володька, звісно, хвалився їй чудо-апаратом, й те показував, та на те натискав, і музику їй через навушники А бабуся, знай собі, посміхнеться та рукою махне, ви, мовляв, молоді, вам у тую коробочку й заглядати. Вона й не відала, до пори, до часу, як-то кажуть, що її кімната, а точніше, стілто вже не просто стіл, а таємне інформаційно-звязкове відділення її старшого онучка, Володьки.
Ось і заразсидимо собі на лавочці, сонечко по тімячку талапає, а Володька, знай, безперестанку з двору в хату, з двору в хату, туди-сюдичи нема повідомлення на бабиному столі. От морока!..
Це в обід. А надвечір, ближче до ночі, здійнявся вітер, вулицею пилюгу погнав. Світу не видно. Ураган!.. Небо потемніло, гуркотіти почало. А потім як лине-е!.. Наче з відра. Блискає, гримить!.. Ми відразу в хату. Поки добігли, то й підмокнути встигли. Як тільки переодяглися, так і вечеря поспіла. Ми по пиріжечку, по другому А на вулиці рве!.. Шматує!.. Щойно добрались до молока, як світло поблимало та й погасло. Дожовували вечерю при каганцеві, якого бабуся нашвидку приліпила на сірникову коробку, іспати! Стра-а-шно
Хоч би яку свічечку в спальню, га? Краєм ока побачив, що бабця каганець до своєї кімнати понесла. І вона боїться!.. Ги-ги Я й рота розкрив, щоб маму погукати, неси, мовляв, свічку! Та Володька на мене цитьнувтеж мені козаки. Та все село сміятись буде, коли прочує. Хай уже бабусі страшно, а нам?.. Парубота. З тим і поснули. Хоча я ще довгенько бачив відблиски бабусиного каганця на стелі
А вже вранці від нічної бурі на небі й сліду не залишилось. Сонечко крізь вікно таке чисте, таке вмите. Кожна краплинка на листі самоцвітами сяє. Ми ще й на вулицю не виходили, як Володька відразу до мобілкиа гляди, дзвонив хто? Я солодко потягувався, коли з бабусиної кімнати донісся якийсь лемент. Дивина. Чого не бувало, того не бувало. Я схопився на ноги.
Та хіба я її в руки брала? бабуся стривожено розводила руками, я її й не бачила, тієї коробочки
А де вона? Де?! братуха несамовито гасав по кімнаті, певно ж, у пошуках зниклої мобілки. Бачу, на шафі вже побував, під ліжко поліз
Куди ж вона могла подітись?
Хіба злодії які були, підкинув я свою версію.
Еге, стару бабу прийшли вкрасти! бабуся недовірливо знизала плечима, та кому я треба? У вікно не пролізла, то вони ваш телефон винесли!
Слухай, я знайшов брата під ліжком, а може ти її переховав куди? Та забув?
Ні, вона тут, тут була, на столі! І нема! в голосі Володьки бринів відчай.
Я й собі почав озиратися. І справдіне голка ж вона! Підійшов до столу. Там тільки годинник, недогарок свічки та бабусин великий кухоль з водою. Літровий.
На столі уже шукав! Володька нарешті вибрався з-під ліжка.
Гм я тільки знайшовся мугикнути у відповідь. І раптом мій погляд зовсім випадково впав на бабину чашку. Що це там у ній? Чорніє наче О-о Моб Мобілка!.. Втопилась!
Володьку наче оса гризонула:
Як?! Бабо! він миттю витяг зчорнілий мокрий апарат.
Бабуся й сама від подиву аж рота відкрила. Потім, здається, до неї щось-таки почало доходити:
То ж поночі
Що? це вже я, бо Володька онімів.
Думала, недогарок. На сірниках
А для чого він вам? Вночі, щоб у воду
Бабі Насті, бачу, теж невимовно жаль мобілки, а ще більшеВолодьку.
Тож гадала спросоння, діточки, що свічка не погасла. Аби не затліло Ой, лишенько, вона витерла очі кінчиком хустини, Може, ще висохне?
Володька на ті слова тільки махнув у відчаї рукою, а бабуся продовжила:я з пенсії вже вам, нову Руку до столу протягла, аби не вставати. Та у воду її. А то ж воно блимало! Той, як він, ваш
Екран! прорвало братуху.
Він вилетів з кімнати. Я знайшов його аж в кінці городу. Володька сидів на старому стовбурі, обхопивши руками голову. Його плечі здригались. Я сів поруч.
Ну, ти, Володько, не ображайсь на бабу. Вона ж не хотіла.
И-и-и!.. братів розпач вирвався назовні.
Не таланить тобі з телефонами. Та кинь лихом об землю, не моє, а бабине, давай краще про компютер думати.
А хіба не правда, га? Його ж бо ні корова не проковтне, ні в кухлі втопити не можна. Бо великий! Ет
КОМПИ ТА ЛОМИ
1. Мобілка
Купила ж таки!.. Купила! Вимолили. Переконали. І оте мамине «А ти зна-а-єш, скільки воно коштує?» залишилось в далекому минулому. Знаю. Два кабани. Правда, ми з Володькою і до шкаворочок не байдужі. Але заради такого святого ді-і-ла Поїхали наші годки з перекупниками в один бік, а ми з грошимав другий. У районтам є спеціальний компютерний магазин. І Ромка теж з нами зголосився. Як же без ньоговін же той, як його, юзер! Так себе завжди й називає. І ми такі будемо. Нарешті Комп! Якому телефону й зрівнятися?!
А в магазинітого добра-а! Повно. Хоч греблю гати, як-то казала баба Настя. Отож повитріщались ми з братухою на ті компютери, як барани на нові ворота. Мама з продавцем розмову завела, а Ромка в темних окулярах, знай собі, поважно походжає між тими блискучими ящиками та наклейки мацає. До якихось цифр та англійських написів придивляється. Спец! Хе-хе
Нам би такий, для задачок, рішати долинув до мого правого вуха мамин голос.
Ти чув? «народився» Ромка біля мого вуха, не беріть такого!
Я тільки було розкрив рота, щоб перепитати нашого спеца, а якого ж потрібно, та мою увагу привернула відповідь продавця:ну-у, в нас є офісний варіант він повів маму до прилавка.
Почувши таке запаморочливе словечко, мені відразу перехотілось слухати нашого порадника. Теж мені!.. Знавець.
То ж офіс! Не просто так!.. я гаряче зашепотів Ромці.Круто.
Угу! додав братуха, не що-небудь!.. супер!
Ет, махнув рукою Ромка, робіть, що хочете! Вам кажи-не-кажи Телепні!..
Ми в моменті стали як два сірники. Щоб так не в магазині, а вдома, то вже би й палахкотіло. Зада-а-чки вони рішатимуть! Хотів би я бачити, докинув через плече Ромка.
А що?! це в нас вискочило одночасно.
Математики знайшлися! А в ігри? До мене? додав жару юзер.
Чого б-то?
Бо треба купувати домашній. Ромка багатозначно постукав пальцем по своєму лобі,до-маш-ній!.. для більшої дохідливості останнє він запустив по складах.
Але ж «офіс, офіс!», як звучить, га?
Дивлюся, а тим часом продавець мамі якісь диски підсовує. Не інакше, як з тими задачами. Угу. Або вправи. З англійської.
То що, берете?
Мама у відповідь ствердно кивнула головою. Офіснаш!
А послугами програміста користуватись будете?
Мама, ясна річ, останнього не зрозуміла:
Якого ще програміста?
Продавець чемно посміхнувся:
Розумієте, офіснийпустий. Туди потрібно
Як це пустий? продавцеві слова збили її з пантелику. Так само, як і нас.
За що ж такі гроші?! обурилась мама. Митеж. Де це видано, щоб за порожнього ящика скільки вгатити? Лише, чую, один Ромка захихикав. Ти ба, вража душа. Тут хоч плач, а йому смішно!..
Ні, я про те, що в ньому не встановлена операційна система якомога спокійніше повідомив продавець. Потрібно програміста. Щоб із ішого носія За окрему плату.
То так би й говорили, що на ціннику одне, а насправдіінше!.. з цими словами мама повернулась до нас:ходімо! Іншим разом купимо! І не тут!
Ну ма-а ми відчайдушно зарепетували в один голос: повертатися впорожні ніяк не входило в наші грандіозні плани.
З такого шокового стану нас вивів голос продавця, як соломинка потопаючому:
Заспокойтесь, будь-ласка. Жіночко, вам зовсім не обовязково наймати програміста. Може, у вас є знайомі, які допомогли б вам з операційкою. Ось і все