Коли життя так широко посміхається тобі, варто, мабуть, і замислитися: чи щира ця білозуба посмішка?
Чи не криються в сліпучому блиску порцелянових зубок закривавлені ікла?
Хто вміє замислюватися про це в свої золоті шістнадцять?
Сутичка за місце під сонцем і за зграйку симпатичних самичок завжди була короткою і рішучою, приносила тільки задоволення. Ніякого болю, один лише ривок з метою демонстрації молодої силиі все, чого ти хочеш, належить тобі й тільки тобі. Коли, в який із цих п'янких моментів торжества Геник втратив закладений предками інстинкт, що нагадує кожному з нас про потребу бути обережними, дбати про власні скарби, не розмінюючи їх на дріб'язок, нашіптує, що проти кожної сили є ще більша? Навіщо тепер ворожити, та й чи є сенс?
Найбільш дивним здається нині те, що був він у ті незабутні роки таким само «хлопчиком-мізинчиком», як і 56 років тому, так само вмів поєднувати ще дитячий максималізм, юнацьке пуританство з темним розгулом пристрастей, які бушували в глибині його власного незбагненного єства.
Геник тільки зворушливо дружив із дівчатками в той час, як товариші по секції вже на повен голос вихвалялися сексуальними подвигами. Слово «секс» тоді не ходило в народі, навіть у хлопчачому товаристві розмови «про це» не були настільки цинічними та відвертими, як нині. Але Геника вже й тоді змушували морщитися «правдиві» розповіді друзів про так звані чоловічі перемоги.
Щиро кажучи, він не вірив цим вихвалянням, знаючи, наскільки важливо 16-річному «ствердитися» серед однолітків саме в такий спосіб. Те ж саме, в принципі, що й закурити в 12.
Геник ніколи не намагався ствердитись таким чиномвін шокував, раз і назавжди. Але самому поки вистачало поцілунків і «затискань» у під'їзді. Нічого схожого на закоханість, тим більше, на «перше кохання», що оспівувалося під гітару в підворіттях, досі не відчував. Його цілком влаштовували загальне дівоче поклоніння протягом цих півтора-двох місяців і можливість обирати щасливу, котра вдостоїться царственного поцілунку. А далі Геник просто забував її ім'я. До тих, хто колекціонує перемоги, а тим паче хвалиться ними, він теж, як виявилося, не належав. Завжди хлопця нудило від зайвої балаканини, тим більшена такі теми.
Давно забулося дитяче лихоскладнощі з вимовлянням звуку «р», через що мусив привчитися ковтати і «л», щоб не так різала вухо гаркавість. Тепер цей уже майже непомітний дефект додавав його скупим висловлюванням особливої чарівності, навіть таємничості. А весь вигляд юного чемпіонависокий зріст, розвинута мускулатура, мужнє просте обличчя з трішки випнутою щелепоюмало на собі ледь помітний відбиток ніби якогось демонічного начала І це зробило з Геника справжнього героя шкільних романів і дівочих снів Для декого ж із представників молоді чоловічої статій чудовиськом із нічних кошмарів.
Побожний острах, який він навчився викликати в оточення, виявився навіть солодшим за скороминущу жіночу прихильність. У її швидкоплинності Геник не сумнівався ні на мить. Зате він твердо знав: якщо ти вселяєш страхнічого сам не боїшся. Ось це й вважав своїм досягненням, винагородою за сміливість. І вона вже належала Геникові.
Справжня проба
Простіше взяти самому, ніж попросити, простіше забути, ніж пробачити, простіше відмовитися, ніж принизитись
Поки Геник насолоджувався перемогами на всіх фронтах, відбулись і деякі зміни в родині найкращого друга Вітька.
Старший Вітьків брат вступив до Саратовського військового морехідного училища, й цим відтепер довгі роки могла пишатися родина. Хлопець він був не дурнийтак, відчуваючи цілковиту безкарність у школі дурня клеїв. Це Геник знав і не дивувався з несподіваного успіху того, на кому вчителі «хрест поставили». Однак чого б то самому Вітькові настільки носа дертивторопати не міг. Знав же цього хлопця як облупленого, у вокзальних і вуличних подвигах той завжди залишався далеко позаду, а тут
На сімейних зборах обговорили Вітькове майбутнє та ухвалили, що найкраще відправити його до успішного брата, щоб у тому самому місті вступив до ПТУподалі від «згубного впливу» шалапута й дрібного крадія Геника, що завжди підбивав тихенького Вітю на різні дурощі та заважав гарно вчитись і мати в школі зразкову поведінку Куди й поділося миттю антирадянське «вільнодумство» пяненького татуся! Виявилося, ганебне Вітькове минуле цілком лежить на совісті шибайголови сусіда. Годі! сказали обурені батьки. Негоже хлопчикові, в якого такий розумний старший брат, валандатися з абиким!
Так Геник втратив того, кого вважав другом з 12-ти років.
Чи було це зрадництвом?
У книжках подібне саме так і називалося. Але вже набагато пізніше Геникові належало зрозуміти: для типової радянської родини подібна зміна «пріоритетів» така сама природна, як дихання.
Мало знати, що в цьому світі кожен за себене слід забувати й іншого: люди ніколи не пам'ятатимуть про тебе нічого доброго. Для твого оточенняти тільки потенційне зло, хоч би як старався довести протилежне. Нікого не переконаєш, що тебе не обдарувано милістю товаришування чи бодай спілкуватиння з тобою. Бо природного як дихання спілкування не існуєвоно завжди потреба, тому завжди нещире. Так для себе постановив Геник, спостерігаючи за Вітьковою «оновленою» сімєю.
Люди тобі ніколи не пробачать близькості, дружби з собою, спільних провин, дурниць і навіть злочинів, припишуть усі свої підлі думки тобі, обвинуватять у всіх своїх гріхах тебе, назвуть тебе причиною власних нещасть і мститимутьсявсе життя жорстоко й нещадно мститимуться за те, що колись добровільно вивернули при тобі своє гниле нутро
Найстрашнішими ворогами виявляютьсяс ті, кого ти вважав найближчими.
І все одно Геник із його завзятою, упертою, заклятою наївністю й далі вважав, що не повинен, не може, не сміє чинити з іншими так, як вони з ним! Що більше людина стикається в житті з підлістю, то наївнішою стає. Тоді Геник ще не знав: наївністьне завада мудрості.
Вдарити у вилицю за брутальне словотак; плюнути в пику за боягузтвосвята справа; відвернутися за зрадництво, зневажати за непорядістьприродно! Тільки самому не впасти до такого рівня, тільки не уподібнюватися до дрібноти, не закалятися
За це доля карає ще жорстокіше, адже тих, чиї голови підносяться над юрбою, здаля видно. Навіть коли Геник довідається про цеповодитись інакше не зуміє, не зможе. Не його воно. Простіше взяти самому, ніж попросити, простіше забути, ніж пробачити, простіше відмовитися, ніж принизитись Життя за таким законами завжди страшне. І той, хто приречений так жити, страшний подвійно, бо ні перед чим не зупиниться. І не пошкодуєв першу чергу себе
Вітя розповідав йому про своє нове життя, тупо розглядаючи носки власних черевиків.
Геник навіть не відчував злості, образитільки безмежний, неймовірний подив. Ще якийсь місяць тому вони навперебій проклинали цей світ брехунів і лицемірів, на повен голос висловлювали презирство, присягалися, що ніколи не житимуть, як дрібні, жалюгідні людці, запевняли, що вониз іншого тіста, що рівних за силою духу їм нема І що ж тепер? Син п'яниці та вокзальної злодійки читає йому, Геникові, проповіді про те, що варто зробитися поміркованим, забути шкільні витівки, взятися до роботи над собою, замислитися про власне майбутнє, вступити в комсомол, бо без нього тепернікуди
Вітько ніби вже бачив своє прекрасне майбутнєбратову кар'єру флотського інтенданта з безстроковим і неподільним допуском до жаданої для всіх «гомо совєтикусів» безкоштовної, узаконено-злодійської годівниці, можливість прилаштувати Вітька з його «престижним» свідоцтвом зварювальника якогось там розряду на кораблебудівний завод, та не просто на завод, а на таємне виробництво не абичого, а підвідних човнів! Та тут тобі всім годівницям годівниця! Рай земний! Що перед цим якась там дитяча двірська дружба? Не бачили тоді засліплені веселковими перспективами Вітькові очі єдиного: свого майбутнього повернення в місто юності після розвалу Союзу і втрати «золотого дна» в Саратові, своїх спроб спіймати Геників погляд, марних спроб. Зараз він дивився на носаки своїх черевиків, не зважуючись підняти очей, котрі почали б тоді розгублено бігати. Минуть рокий Геник дивитиметься крізь нього, прямо та спокійно, пронизуючи поглядом бліду тінь друга свого дитинства. Вітько не міг цього бачити, а Геникбачив уже тої хвилини, коли вислуховував слова, які були для нього зреченням.