«Лівий» Геників удар знав уже весь район. Його кулак був силоюнещадною і нищівною. Ще зі Свердловська, який став тепер примарнішим, Геник запам'ятав, що єдиний спосіб залишатися собою на вулицісиломіць довести власну перевагу. Нехай поки що лише в тісненькому світі свого району. Настане час, коли світ поширшає. Він ростиме разом із Геникомі хтозна: може, панувати йому випаде не тільки в районі
Дотепер він навіть не курив.
Ні, спробував, звичайно, один раз. Немає, певне, в світі хлопчака, якому колись один зі старших товаришів не дав затягнутися «по-дорослому». Але тоді це Геникові не надто сподобалось. Та й батько, ледь зачув характерний запах, спокійно сказав: «Побачу із сигаретоюрота порву». І справді, заклав пальці за кутики Геникового рота й несильно, але дуже боляче смикнув їх у різні боки. Геник на фантазію ніколи не скаржився, тому легко уявив, як тріщить, розриваючись, тонка шкіра. Звідтоді сигарета в нього асоціювалася саме з таким тріском розірваного рота. Не стільки страшно, скільки гидко. Й начхати йому було, що з цього приводу думали малолітні курці в класі та в дворі, порожніми своїми голівками ледь дотягуючись до плеча довготелесого як на свої літа Геника.
Пити також досі не пробував. І Вітьків батько, на думку Геникових рідних, жалюгідний п'яничка, був йому таки неприємний, якщо підходити надто близько.
Та коли Геник почав щодня бувати в домі нового товариша, його вразило щось нове; тоді, на тлі сірих повчань про мудрість і нескінченну батьківську турботу з боку радянських партії та уряду, воно здавалося духом вільнодумства.
Геник раніше навіть не уявляв, що можна отак, не замислюючись, говорити все, що спаде на думку. Тут знущалися з того, що нав'язували в школі,гасел і девізів, з того, що вчителі й Геникові батьки називали мораллю
Пізніше він розібрався: ці люди не жили на показ. Їм було начхати, що про них подумають. І в цьому Геник знаходив якусь особливу принадність.
Тільки таким і має бути повноцінне життя! Нікого не боятися, ні на кого не оглядатися, на все плюватиробити, як тобі подобається! Він ще не розумів тоді, напевно, що жити такце ще й значить: нікого не любити
А поки що не день міцніла їхня з Вітьком дружба.
Вони ніби доповнювали один одного. Геник був кмітливий і енергійний, Вітькопросто дужий і готовий завжди підтримати будь-які витівки.
Але найскладнішим завданням виявилося добування грошей. Адже ризиковані розваги дорого обходилися школярам.
Так усе й звелося до банального пошуку засобів для вільного та красивого життя.
Крали більше в підвалах. Спочатку це були всього-на-всього порожні слоїки. Особливо цінувалися трилітровікоштували по 40 копійок штука. А сорок копійокна той час «добрі» гроші.
Вітько, за звичаєм своєї родини забирав додому помідори з огірками, витягнуті з коштовної тари, якщо не знаходилося порожньої. Геник на свою частку такої «здобичі» не претендував. Удома він практично не харчувався. І ще пам'ятав, що мати дуже боляче вдарила його, маленького, коли посмів без дозволу взяти чужу іграшку. Знав: якщо вона здогадається про таємний промиселсинові буде непереливки. Зате грошей у неї тепер просити не доводилося.
Того літа 1969 року вони з Вітьком побачили багато чого: познайомилися з безліччю «бариг», на яких мало не офіційно працювали такі хлопчаки, як вони, «старшими на районі», здебільшого тими хлопцями, що вже встигли «відмотати срок» і на цій підставі отримали право стежити за дотриманням злодійських та бійцівських правил, що по-зонівськи називалося «понятіями», справжні криваві побоїща, в яких мали виборювати власне право на «вільне плавання» в морі дрібного шахрайства без якого у Вітьковім товаристві не мислилося хлопяче життя
Для Вітька все це було звичним, а от Геникові, чийого брата поважали тільки завдяки батькові, довелося збагнути просту істину: хочеш вижити на вулиці, тримайся за того, хто її краще знає, і намагайся бути дужим.
Удвох із Вітьком вони здавалися одноліткам доволі значною силоюїх почали побоюватися.
Спрацював на це й ще один випадок.
«Другою домівкою» для Геника на той час давно вже був єдиний на районі кінотеатр. Стареньуий, із аварійним «малим» залом (зате «великий» ще тримався, хоча й дав тріщину по стіні), але на диво затишним зі своїм напівтемним фойє, увішаним чорно-білими портретами усміхнених акторів під склом.
У «великій» залі, на улюбленому задньому ряду, «на верхотурі», з квитком за 20 копійок під час денного сеансу можна було вирішити всі хлопчачі проблеми, подуріти, похихотіти, подражнитися з дівчат, здійснити «товарообмінні» операції, домовитися про вечірні «стрілки» та «розбірки», завести корисні знайомства й налагодити потрібні звязки, укласти усні угоди про ненапад чи, навпаки, викликати на бійсловом, життя в залі кипіло й вирувало, поки на екрані миготіли кадри кіножурналу про досягнення пятирічок або нудного кіно про чисту любов комсомольця до міщанки, або навпаки, яка завершується драматичною розлукою під час відбуття одного з закоханих на чергове всесоюзне будівництво. Іноді йшли фільми про війнутоді в залі тихішало. Тільки вибухи з екрана глушили захоплені хлопчачі коментарі.
Дуже холодної чи дощової днини тут можна було зігрітись і просто подрімати. Білетерки «для порядку» вдавали боротьбу «з хуліганами», але Геник знав: їм байдуже й до «хуліганів», і до лушпайок від насіння під кріслами, й до галасу в кінозалі. Він чудово розумів: усім у цьому світі на все начхати. І це його влаштовувало.
Ось і цього дня він зібрався поєднати приємне з кориснимпообідати в кіно. Приберіг пляшку кефіру та бублик, аби спокійно попоїсти в темному кінозалі, бо давно звик обідати саме в такий спосіб. І чомусь якраз цього дня одному зі старших хлопців здумалося відібрати в нього, в принципі, не потрібну пляшку кефіру. Але той хлопець невдовзі пожалкував, що звязався зі «свердловським». Пляшку Геник просто розбив об його голову. Це справило на всіх приголомшливе враження: білий кефір і червона кров. І ніхто не міг сказати, що Геник не правий.
Звідтоді він постійно так виборював справедливість. Дехто часом здригався, згадуючи про це.
На Уралі Геник удосталь надивився на життя «вуличних пацанів» і знав: не триматимешся впевнено, кожен зустрічний хлопчисько легко вичистить тобі кишені й нікому це не здасться злочином. Вулиці мають свої закони: не вмієш за себя постоятирозплачуйся.
Містечко його нового, нелюбого життя було тихим раєм у порівнянні зі Свердловськом, але це зовсім не означало, що закони вулиці тут не діяли. Покажи силуй тебе поважатимуть. Раніше Геник усе подібне засвоював суто теоретично. Після випадку з кривавим кефіром почав застосовувати на практиці.
Він сміливо гуляв навіть сумно відомим Зарічанським мостом, про який ходили похмурі чутки. Мовляв, якщо спіймають тамтешні пацана з міста, змусять увесь міст сірниковими коробками переміряти. Геник багато разів перевіряв: ніхто не посмів його зачепити навіть на цьому горезвісному мосту. Чи то якимось дивним чином відчували в ньому силу, що тільки почала прокидатися, чи брехали хлопчиська про «страшний» міст
Власне, це було не так і важливо: головне, що Геник пізнав ціну чужого страху, що давало можливість самому нічого не боятися.
У своєму ж районі вони з Вітьком принципово вирізнялися з дитячої юрби. Намагалися навіть одягатися однаково. Речі купували на вкрадені або відібрані в слабших хлопчаків гроші. Якщо мати запитувала, звідки в нього нові речі, Геник не змигнувши оком відповідав, що ходить розвантажувати вагони.
Рятувало те, що жили недалечко від вокзалу. Саме вокзал давав поживу для нової Геникової «творчості».
Один зі способів «полювання» практикувався найчастіше.
Що таке туалет на вокзалі часів застою? Морок, бруд і сморід. Тому вікна там завжди стояли відчинені. На підвіконня, розташовані досить високо від підлоги, відвідувачі ставили речі як на єдине відносно сухе й чисте місце. На паркані ж за вікном сиділи двоє зовні цілком безневинних дітлахів і спокійно спостерігали за невпинним рухом юрби. Відбувалося це завжди ввечері, але не особливо пізнопоки людей ще досить багато. На безлюдному вокзалі робити вже нема чогоце кожному зрозуміло.