Чи відділена вже хала? делікатно поцікавився Аарон.
Так, піднесено доклала готовність Естер.
Усі разом почали співати гімн «Шалом алейхем»:
Шалом алейхем, мальахей га-шарет, мальахей ельйон мі-Мелех, малохей га-млахім, га-Кадош, Барух-Гу (Заходьте з миром, ангели світу, посланці Всевишнього Святого Царя царів, благословен він!..) Бархуні ле-шалом, мальахей ельйон, мі-Мелех, мальхей га-млахім, га-Кадош, барух-Гу!.. (Побажайте мені миру, ангели світу)
Це прохання про мир щопятниці піднесено летіло над Львовом, а останні два роки воно неслося до небес зі сльозами на очах; особливо палко молилися ті, хто опинився у Львові, утікаючи із захопленої фашистами Польщі
Настав час суботнього батьківського благословіння: Аарон поклав руки на схилену голову Давида зі словами: «Йесімха Е-ло-гім ке-Ефраїм ве-хе-Менаше» («Хай уподобить тебе Господь, як Єфраїма й Менаша»), а над пухнастою голівкою Мірочки«Хай уподобить тебе Господь Сарі, Рівці, Рахелі та Леї» Родина вимила руки в ритуальній срібній мисці, стала біля святкового столу із запаленими свічками і, повернувшись лицем на захід, почала молитися. Після останньої строфи «Леха, доди» всі тричі вклонилися: перший разнаправо, другийналіво, третійтрішки впереду такий спосіб кликали Суботу, наречену Ізраїля.
Сонце вже зайшлонарешті настав Шаббат. Ядвіга вправно рухалася коло столу. Подаючи страви, вона відчувала себе частинкою цією дружної сімї. Усі мали добрий апетит; наїдків було багато, але на смачні монелі місце виявилося у всіх, а блаженний вигляд Мірочки під час їх поїдання варто було бачити
Котик-муркотик виліз на плотик, посміювався з сестрички Давид, а завше гостра на язичок Міра дійсно муркотіла, закочуючи оченята.
Дідусю, а чому потрібно віддавати десятину біднішим людям? спитала Мірочка, тому що в її гарненькій голівці не суміщалася потреба економії на ринку й необхідність щось віддавати.
А я тобі розкажу ось яку притчу Дідусь Яків і баба Циля знали багато життєвих історій і приповідокза столом панувала атмосфера сімейного затишку й любові.
Спитався Мойша в рабе: «Чому, коли люди стають багатими, вони не бачать бідних?» Рабин підвів його до вікна: «Що ти бачиш за вікном на вулиці?»«Людей», відповів Мойша.
Тоді вони підійшли до дзеркала. «А кого ти бачиш тепер?»«Себе»
«А подивися, що і віконна шибка, і дзеркало зроблені зі скла, лише дзеркало покривається ще сріблом, і цього достатньо, щоб ти перестав бачити людей»
Ось так, Мірочко, може змінити людей багатство, а я хочу, щоб ви бачили людей і допомагали їм, а вонивам, тому що не все й не завжди можна купити
Навіть за золото?
Навіть за золото, щастячко моє.
А Сашка, наш сусід, казав, що чого не можна купити за гроші, то можна купити за ду-у-уже великі гроші.
І що, сестричко, як він тобі купить, наприклад автото ти з ним навіть одружишся?
Хіба ще в носі перестане длубати й руде волосся пофарбує
От бачиш, схоже, що твоєї прихильності він навіть за ве-е-еликі гроші не купить!
Таки-так, додав дідусь, а щені здоровя, ні поваги, ні розуміння, ні співчуття Та й доброго слова поза очі Бо саме таке є правдивим
Після вечері наїдки опинилися в холодильнику американського виробництва «Монітор-Топ», який у тогочасному Львові був дивом небаченим у єдиному екземпляріце була нова комерційна задумка глави сімї, узята більше на дослідження, аніж на користування. Він гуркотів, як міні-танк, і тим загрозливіше, чим більше їжі прийняв. Мірочка дуже любила ставити на нього свою механічну забавкупотішну курочку: та від вібрації ще більше підскакувала, і дівчинка, сміючись, ловила її під час падіння Холодильник дуже полегшував кухонну роботу й приготування їжі, хоча бабуся Циля командувала деяку частину продуктів віддавати або Ядвізі, або роздавати, бо ті, за її уявленням, не могли так тісно сусідити в холодильнику. Ядвіга вдячно приймала дарунки, бо вдома було кому їстичоловік Іван і син Збишек любили підзаправитися, аби було чим.
Надворі вже добре посутеніло, Ядвіга помила й підготувала весь посуд на завтра, загасила всі свічки, попрощалася з господарями й у супроводі єдиного й улюбленого свого сина Збишека вирушила додому. Ядвіга не просто розглядала Зільберманів як джерело прибутку, а й з великою шаною ставилася до них; їй дуже подобалася та повага, яку вона спостерігала всередині сімейства, особливе ставлення до його жінок. Такого їй хотілося й у своїй сімї. На жаль, усі домашні сварки, незалежно від причини, теми, глибини, запечатувалися брутальними словами чоловіка Івана: «Ти польська свіня!..» Невідомо, чи пишався він тим, що сам українець, але цими словами він робив боляче Ядвізі, яка не любила сварок і намагалася все робити на догоду чоловіку. Але проти цього безглуздого аргументу вона не мала ні плану дій догоджання, ні шансів щось змінити На щастя, Збишек не пішов поведінкою в батька, і Ядвіга мала від нього, як належить від вдячної дитини, і поміч, і увагу й сподівалася на прихильну долю для сина.
Шістнадцятирічний Збишек удень уже підпрацьовував на ліжковій фабриці, а потім ходив у вечірню школу, де такі самі бідаки, як і він, намагалися щось засвоїти, хоча часто монотонний голос викладачки переривався звуком удару чергового сонного лоба об деревяну стільницю парти, що викликало істерику й відчай у молодих научительок та басовитий регіт хлопчаків. Але виходило на те, що основна мета відвідин ним школи була не отримати цінний в очах матері документ, а поспілкуватися з щонайбільшою кількістю люду. Здавалося, що Збишек знав усіхякщо не цілий Львів, то пів-Львова точно. Його комунікація з різними за віком і статусом людьми в поєднанні з молодим жвавим інтересом до життя зробили його майже знаменитим; коли він виходив на вулицю, то як не він, то його зачіпали добрим словом чи жартом усі. Суботніми вечорами він був зіркою центрального парку, де панство Львова відпочивало в танцях. Спочатку спостерігаючи, а потім вправляючись із кріслом перед стареньким домашнім дзеркалом, Збишек досяг небаченої майстерності у вальсах, польках, краковяках і танго, і не один неповороткий учений пан охоче би віддав свою вченість за те, щоб виробляти танцювальні викрутаси з такою легкістю, як спритний Збишек. Може, уже і яка красуня залюбки зголосилася б до проводжання з танців, але хлопець зазвичай спішив до матері, щоб супроводити її додому від Зільберманів. Давид і Збишек відчували взаємну приязнь: Давиду, який був урівноваженим і стриманим, імпонувала розкута щирість Збишекавін був його вікном у життя реального Львова, а тому подобалися його виваженість і глибокі знання з основ наук, які Давид штудіював у приватній єврейській школі й міг легко та доступно пояснити. Юнаки домовились у неділю зранечка піти порибалити на Полтву, але попереду ще була субота, наповнена в Збишека домашніми справами й, звісно ж, танцями, а в Давида планувався великий бенкет
Ранок суботи розпочався для Ядвіги на кухні Зільберманів: тривала підготовка до прийому поважних гостей; роботи на неї одну було багато, але якби існували кухонні перегони Львова, то Яга би точно перемогладо званого обіду все було готово. Вона шанобливо зустрічала відомих гостей: рабина Єхескеля Лєвіна, який ще й до того випускав популярний у Львові тижневик та славився неабияким умінням вести інтелектуальні бесіди й давати розумні поради; пані Нафталі Ландаувідомого інженера, адвоката Ізидора Еліаша. Дім сповнився сміхом, жартами, дочікувалися доктора Генріка Ляндесберга, викладача медицини.
Світ гарний, тільки люди його псують, прямо з порогу почав вибачатися пан Генрік. Не той студент пішов, ой не той, скажу я вам Іспит із першого разу скласти не можуть Пишуть, пишуть, пишутья чекаю, чекаю Уже й кажу їм, що в тюрмі завжди двоє сидять: один за ґратами, інший перед ґратамине доходить; здавайте й виходьтетак ні, чекають манни небесної: раптом щось пригадають. А що там гадатизнання, як гроші в гаманці: або їх нема, або нема зовсім О-о-о, хвала Творцю, що благословив цей дім такими дітками й таким багатим столом!
До мови вступив своїм приємним баритоном рабин Лєвін:
Возрадуємося нині тим, що до нашої громади свідомим і розумним словом відтепер долучається Давид, тож будь благословен у своїх словах, намірах і вчинках, будь достойний нести ті чесноти, які має твоя сімя, виконуй заповіді Божі Наслідуй праведників, дбай про моральність і чистоту своєї душі. Ніхто не знає, де чиє завтра, але є те, що ніхто не забере в тебе, твоя віра. Слова рабе звучали для схвильованого Давида, як голос Бога для Мойсея. Чим більше ти будеш думати над Торою, тим зрозумілішим для тебе ставатиме цей недосконалий світ, продовжував рабин, і ти зможеш покращити його для себе й своїх нащадків гідними вчинками й помислами