У своєму прагненні до взаємної вигоди обидві сторони були відкриті, щирі, сипали жартами:
Орисю, а забери-но свого Миколу, не витримувала хвацького кавалерського напору продавця зелені сусідка по прилавку.
Орися ж зовсім не шкодувала свого благовірного для ближньої та з посмішкою відмахувалася:
Вистачить і мені, і тобі, ще й хробакам залишиться
Циля й Міріам купили ніжні хрумкі огірочки, петрушку, редиску, моркву; у мясних рядахбаночку бурштинового гусячого смальцю, в акуратної старшої польки придбали мак і горіхи. На виході під безнадійними поглядами львівських котів продавали свіжу рибу; бабуся купила декілька щупаків, які витримали її прискіпливі бадання пальцем і байдуже дивилися на світ чистими, незатьмареними очима. Мірочка ж набиралася досвіду бути вправним покупцем і натхненно та вперто торгувалася, часом істотно збиваючи ціну, бо ніхто не витримував кваліфікованих дорослих аргументів, що лилися з вуст потішної маленької красуні. Хоча питання нестачі грошей для сімї не стояло, уміння їх економити було важливою складовою сімейного виховання. Мясо родина купувала лише в єврейських різників, бо закони кашруту приписували, щоб тварина була вбита в спеціальний спосіб. Сьогодні в кошик потрапили ще й кілька кіло добірної яловичини, яловича печінка й шкірки гусячих шийокувесь цей гурманський набір мав стати сьогоднішньою вечерею й завтрашнім бенкетом, одне словоШаббат!
Бабуся Циля традиційно зробила вступ до кінцевої перевірки фінансівпробурчала: «Горло має невелику дірку, а проковтне і дім, і дахівку», і надійно запакувала гаманець. На ратуші годинник бамкнув одиннадцяту, і Циля з Мірою поспішили додому. Дівчинка мала достатньо сили, щоб нести один із кошиків, але вдвох із бабусею вони, мяко кажучи, були немаленькі й займали весь тротуар; тому слизький рибячий хвіст, що виглядав із кошика, вимастив штани опецькуватому парубійку:
Ах ти мале гімно! не втримався той, бо святочні штани отримали клейку рибячу мітку.
Хм, а тивелике! спокійно відбила напад Мірочка, а бабуся Циля довго тряслася від беззвучного сміху, мов велике желе, і тішилася винахідливості онуки
Удома все вже сяяло чистотою: важкі кришталеві люстри були протерті водою з оцтом, інкрустовані італійські меблі двічі відшліфовані, павуки й мухи, якщо й уціліли, то лише в глибоких потаємних шпаринах плінтусів, і не ризикували показуватися принаймні до вечора. Бабуся Циля прилягла, Давид помчав до перукаря Зілмаха, а Мірочка пообстригала нігті на руках (для нігтів на ногах був визначений четвер) і пішла мити й сушити своє розкішне волоссяШаббат!.. Проте матеріалізовувалося свято найбільше на кухні: тут Естер уже сплела й поставила в піч три хали різного розміру, вправно розібралася з щуками й приготувала їх до фарширування. Кухарської роботи було багато; добре, що не спізнилася служниця Ядвіга, яка жила за кілька кварталів звідси. Ядвізі було десь під сороктрохи більше, ніж Естер, і її життєвий досвід давав високу швидкість по кухні і вправність у нарізанні продуктів; Зільбермани цінували те, що вона як людина дуже тактовна й стримана на язик стала тією невидимкою, яка в час Шаббату, коли нікому з сімї не можна робити нічого: ні загасити свічки, ні мити посуд, навіть завязати розплетені шнурівки, зявлялася в потрібну мить, як паличка-виручалочка, і так само непомітно розчинялася в якомусь із кутків великої кухні.
Естер з Ядвігою вправлялися на кухні, як злагоджені піаністи на одному піаніно в чотири руки: страви суботи, які були вивчені добре, визначалися вишуканою простотою в приготуванні й добрим смаком. Жінки приготували циместушковану моркву, хелзльфаршировані гусячі шийки, ароматний бульйон з яловичини, а до ньогомясні галушки; більше часу забрав гекахте леберпечінковий паштет, але і він уже пишним ароматним тілом усівся на срібних блюдах; обовязковим був і форшмак з оселедця Естер вправними рухами змішала мак, горіхи, розтоплений мед, цукор, доповнила божественно пахучою корицею й сформувала прості, але улюблені солодощі всієї єврейської дітворимонелі, або маківники. У печі вже доходила гефілте фішфарширована риба, яка мала стати коронкою свята, оскільки риба для євреїв була не просто бажаним й улюбленим продуктом, а продуктом дуже бажаним і дуже улюбленим! Приготування салату зі свіжих огірків, редиски і яєць, заправленого пахучим гусячим жиром, Естер залишила на руки Ядвіги, ближче до вечері потрібно було зібрати трьох чоловіків до синагоги, бо тільки прискіпливе жіноче око здатне провести ідеальний фейс-контроль, і це вже точно поза часом і національністю
Старий Яків і син Аарон тримали міцний контроль за роботою ювелірної фабрики й двох невеличких крамниць неподалік площі Ринок, хоча працювали в них дуже кваліфіковані майстри, які, здавалося, народилися з моноклем на оці та ювелірним молоточком у руці. Обидва власники створювали нові ескізи вишуканих прикрас, при тому відчуваючи скруту у втіленні своїх розкішних мрій: відколи Німеччина накрила щільним полотном своїх викривлених інтересів усю Європу, канал постачання діамантів із Бельгії та Нідерландів був перекритий, доводилося змінювати свої художні плани, і тепер вони лише прицмакували й зітхали, зазираючи в сімейні реліквійні альбоми з виробами попередніх поколінь Зільберманів.
Але була одна обставина, яка робила їх сімейну справу у Львові все одно успішною: кожен, хто хоч трохи пожив на теренах Галичини й потримав у своїх руках і рублі, і злоті, і карбованці, знав і переповідав своїм дітям і онукам про ту незнищенну силу, яку мають у цьому нестійкому світі дорогоцінні метали; тому якщо зявлялися хоч якісь заощадження, вони трансформовувалися в золото чи срібло, і більшість люду найменше цікавила естетичність і складність кульчиків, ланцюжків, перстениківце була їхня гарантія хліба в сумному випадку нових потрясінь. Двері крамнички практично не зачинялися, і привітні Зільбермани з повагою і шанобливими усмішками консультували покупців, задовольняли інтерес просто цікавих, бачачи в них можливих покупців, та заводили нові знайомства, завдяки чому мали повагу серед усіх груп та громад строкатого Львова. Їх не стосувалася єврейська приказка «Людина викопує золото, а золото закопує людину»: сімя робила щедрі пожертви бідним на Пурим, віддавала десятину доходівтрумот, за що мала шану й вагу в єврейській громаді. Добрий стан справ виробив у них ті панськовиті неквапність і незалежність, що дозволяли оку вмить вирізнити їхні інтелігентні постаті у львівській юрмі.
Сьогодні батько й син, як зазвичай у пятницю, раніше відпускали майстрів і зачиняли свої магазинчики. Дорогою додому обидва зайшли до привітного перукаря Зілмаха, який дуже дорожив такими клієнтами й так примовляв коло їхніх голів, що його красномовству, як сказав Аарон, «міг би позаздрити сам біблійний Соломон», чим дуже потішив вправного фрезієра. Сорокарічний Аарон походив на батька в усьому, що Яків бачив і дуже тим пишався, бо, зважаючи на похилий вік, часом уже замислювався за вічність Але щодо сина і його сімї він був спокійний: у хаті був і хліб, було і на хліб, були й розуміння, злагода, повагааби лиш здоровя Бог послав.
Чоловіки сімейства неквапно збиралися на пятничну молитву в синагогу. На головах зявилися маленькі кіпи, плечі покрила святкова накидка. Трійця вирушила брукованими вуличками Львова до найближчої синагоги, вливаючись у великий потік одновірців, і з балкона здавалося, що це ожили маленькі столики з літнього кафе з темними тарілочками по центру
У великій гостьовій кімнаті все було готове до зустрічі Шаббату: на столі, укритому мереживною скатертиною, виділялася пишними косами посипана маком хала, яка захищала своє пухке тіло від голодних завчасних поглядів білосніжною серветкою та виглядала, як панна на троні,мала ж бо спеціальну срібну підставку; свічки спиралися на елегантні свічники з виноградною лозою; вишуруване до блиску столове срібло чекало зустрічі з рафінованими наїдками. І от настав час повернення родини із синагоги: тримаючи в руках пахучі букетики з мяти, чоловіки несли на своїх лицях ту духовну печать очищення, яка не має взагалі-то національності, бо властива всім людям, які замислюються над смислом цього світу та своїм місцем і призначенням у ньому, а вигляд їх мало чим відрізнявся від вигляду католицьких хлопчиків на перше причастя Та й хто його зна, може, саме такий ошатний щотижневий вигляд додавав євреям бажання й сили зберігати свою ідентичність?..