І я розтікалася мислію по древу
Брехня, що жінка вухами любить. Вона любить вуха. Я сповідалася. Юрко мене не перебивав. Щось запитував, коли я спинялася, аби перевести подих. Наприкінці дороги запропонував зустрітися в позаурочний час. Я щось там промимрила, що вільного часу в принципі не маю. А тодісама не знаю чогозірвалося:
Гаразд, якось домовимося, коли приїду.
Я саме заплітала косу, коли погляд мій упав на фотку з випускного балу. Так, ця світлина у легенькій сивій рамці стояла біля люстра, мов оберіг, і на ній у центрі щасливо сміявся мій Андрій, оперезаний синьою золоченою стрічкою. Так хотілося набрати його номер і спитати, чи часом вона його не кинула. Або він її. Але не наважувалася. Не люблю, взагалі, навязуватися.
На випускний вечір Андрійко привів оту свою про існування якої я й не знала раніше. Ба навіть і припустити не могла! А як усе райдужно починалося! Він мені допомагав з математики й фізики, я йомуз англійської У кіно разом бігали після занять Як почалася веснауроки в парку прогулювали Та це все дрібниці! Головне, він мені сказав: «Тиунікальна». (Той самий неговіркий Андрій, який, вимовивши «добрий день» і «до побачення», потім два тижні відновлював сили). Це так, певно, дякував, що я на іспиті його витягувала за вуха з тими неправильними дієсловами. Іна! «ЦеВаля, моя дівчина». Яу сльози (не соромлячись і Валі): «Андрійку, а я тоді хто?»«Ти? Ти друг». І квилить, плаче Ярославна
Тепер плела свою косу і мріяла невдовзі розпустити її та сісти до концертного рояля. Мала на прикметі одну невеличку залу, де виступали час від часу мої студентські друзі. Отак би зібратися (нагоду можна самим придумати), скликати всіх охочих послухати юні таланти А я б запросила цього донжуана донкіхота що мене проміняв на кучерявий гламур Аби почув, яка я молодець, і збагнув, кого він утратив. Ох, я йому тоді влаштую рибний день! «Друг» Схопила свій «оберіг», хотіла пошпуритита й заспокоїлася. Ні, не те щоб заспокоїлася, просто в такому стані не можна грати. А мені за годину вже треба бути там. Біля клавіш.