Задзеленчав дзвоник. Неохоче перевела погляд від власного відображення до монітора відео камериїх у будинку вмонтовано чимало. Там бовванів незнайомий чоловік у поношеному кашкеті та у гумових чоботах. Він широко й привітно всміхавсявочевидь події, про які зранку говорилося у новинах, його також не займали.
Прибула розсада із зеленгоспу. Коротко відрапортував, прикипівши до екрана, неначе очікував взріти там опонента. Тоні стало смішно. Перемкнувши на іншу кнопку, дала розпорядження вартовому.
Впусти.
І вже за мить громіздка, кута з бронзи брама слухняно відсувалася на коліщатах у бік. Вдячний водій відкланявся невидимому добродію й заплигнув у кабіну. Щойно машина опинилася на приватній території, брама упевнено поповзла назадненаче проковтнула ранкову порцію їстівного і демонстративно закрила пащеку.
Ну ось, таким нема коли гаяти часу на телевізійні новини, відмітила подумки Тоня, слідкуючи через монітор за чоловягою, який, відчинивши задні дверцята машини, акуратно викладав звязані задля компактності цупкими мотузками зелені насадження. Попри ранкову мжичку посмішка не сходила з його устнапевно мав смішливий характер, і політикою, як бач, не переймався. Ось і підтвердження ранкових роздумів, заспокоювала себе Тоня. Хто бажає працювати, той завжди знайде, чим прогодувати сімю. А ті,кому робити не хочеться, зазвичай мітингують. І, перевдягнувшись тим часом у тепленький вовняний спортивний костюм, подалася на подвірядавати подальші розпорядження щодо озеленення присадибної території. Який ще бунт, коли навколобезліч клопотів, а на носізима?
3. ЛЮБЧИК
Дивіться, опудало з городу втекло!
Йому би горобців у полі лякати!
Хелловін вже начебто минув, чувак!
Не встиг Любчик відчинити двері класу, як завмер, приголомшений несподіваним реготом. Скупчившись за останньою партою тісним табунцем, трійця стильно вбраних підлітків націлила на нього скептичні прицінливі погляди. І одразу на їхньому фоні Любчикова завелика, немов отримана у спадщину від старшого брата куртка набула ще відразливішого вигляду. Ще б пакпристойнішого вдома не знайшлосяз минулорічного виріс, а після невдалого маминого походу до «секонд-хенду» нічого не залишалося, як накинути на себе те, що потрапило під руку. Похолодало раптово.
Ти, як бач, знову по брендових бутиках вештався
Чи може маскарадний костюм у театрі поцупив?
Та ні, це більше скидається на відвідини клубу парашутистів Кепкування сипалися одні за іншими, а Любчик, до обезкровлення стискаючи у кишенях кулаки, намагався залишатися незворушним.
Не ваша справа, спробував було відшити, але марно. Хлопці, немов навмисне, перебували у збудженому настрої.
Колися, парашутист, де цього разу прикид роздобув? Це ще треба місця знати Один з з них, той, хто найбільше полюбляв допікати, солодко причмокнув язиком, удаючи заздрість. Наступного разу я з тобою піду у пошуках стилю
Відчепися Мажор сраний Ще мить, і Любчик посунув би на нього попри обіцянку не чіпати, яку довелося дати торазу, коли таки не втримався. Пригадав, як бовванів, оточений з усіх боків ворогамирозгніваною аж до підвищення тиску «класнухою», мажорним татусем, що впродовж всієї виховної бесіди зиркав крізь вікно на пришкільний майданчик, піклуючись, аби хтось мимохідь не зарядив по лискучому капоту його срібного новесенького «мерса» мячем, і однокласником Едіком з розюшеним носом, який підплигував, немов молодий когутик, відстовбурчуючи піря. Однак цього разу рятунком пролунав дзвінок, і цієї ж миті до класу увійшла вчителька хімії Оксана Тиборівна.
Остапчук, ти чому біля дверей стовбичиш? Бігом на місце.
Йому парашут заважає.Замість Любчика відповів Едік, і хтось, не втримавшись, знову мугикнув.
Припиніть розмови. Обрубала вчителька. А тебе, Блавацький, я хотіла зовсім інше запитати.
Напевно, що я снідав сьогодні? Нахабний «мажор» продовжував блазнювати, і тим самим привертати до себе увагу збуджених однокласників. Як завжди, трохи чорної ікри, морепродукти і десерт з екзотичних фруктів. Кальцій, фосфор, словом, ви самі знаєте, що потрібно людям у підлітковому віці для гармонійного розвитку. Клас зайшовся реготом.
Паяц. Коротко прокоментувала вчителька. До дошки із домашнім завданням.
Нахаба Едік ледачо виповз з-за парти, а Любчик задумливо спостерігав, як за вікном жене майданчиком опале листя пізня осінь. Незабаром стукнуть морози, і тепла від домашньої грубки знову не вистачатиме. І він знову блукатиме вокзальним, добре обігрітим приміщенням у пошуках бодай тимчасового затишку той час, як мама правдами й неправдами «вибиватиме» з керівництва залізної дороги вантажівку сухих дрів Як це все остогидло, і де шукати просвіту? Та ще й цей нахабнющий Едік, що проходу не дає знущаннями. Якби не його крутий батечко, то ходив би потовчений до синюшності, як слива «ренглод», бо ж усім своєю пихатістю давно остогид. Але на нього «табу»за батечкові кошти відремонтовано клас, закуплено нові парти й духи «Шанель номер пять» «класнусі» на День учителя. Вчителі з нього пушинки здмухують. Окрім цієї єдиної, бо ж молода й однаково дерзка. Любчик вдячно глянув на хімічку, яка тим часом застосовувала власні, дієвіші засоби боротьби з нахабами.
Блавацький, чому знову завдання не виконано? Відклала на крайчик вчительського стола зошит з неторканими аркушами й відкрила журнал, мовчки виводячи двійку. Знявши окуляри, протерла їх мякою бавовняною ряднинкою, поправила пасмочко русявого волосся, що вибилося із зачіски й начепила окуляри назад на трохи кирпатенького носа.
А вона симпатична, подумав Любчик. Цікаво, скільки ж їй роківдвадцять вісім, чи може тридцять? Його роздуми перервав нахабний Едіковий голос.
У мене надто напружений графік, Оксано Тиборівно. Зранкутренажерний зал, після обідутеніс, увечерібасейн. Самі розумієтедля формул залишається обмаль часу.
Важливо зберегти у здоровому тілі ще й здоровий глузд. Сідай, Блавацький. Її незворушність доводила «мажора» до сказу, але прискіпатися не мав до чого. Витриманий стиль і вроджений смак хімічки не підлягав обговоренню. Залишалося єдинезливати злість на тих, хто незахищений. І не встиг замовкнути дзвінок на перерву, як Едікове обличчя знову спотворювала зловтішна гримаска.
То що, парашутисте, зіллєш інфу, де модні прикиди беруться? Я заплачу тобі за цінну інформацію, хочеш?
Любчик підвівся з-за парти й повільно рушив у напрямку до кепкувальника. Клас завмеру памяті ще не стерся минулий інцидент, який ледь подарувалося залагодити. Не знати, чим би й скінчилося, якби у розпал зясування обставин таки не завив алярм отого сріблястого «мерса», й «розбори» переключилися на шмаркачарозбишаку, що із цікавости «завиє чи не завиє» добряче довбанув носаком черевика колесо. Тоді мажорний татусь кулею вилетів на майданчик із криком «Здурів, чи що?! Оте колесо коштує більше, аніж річна зарплата твоїх батьків!»
Зрозуміло. Яблуко від яблуні паде недалеко. Прокоментували незалежні споглядачі, і до класу татусь вже не повернувся. Але двічі диво не трапляється, і аудиторія налаштувалася на розвиток подій.
Підійшовши упритул до нахаби, Любчик напружився, немов дріт перед увімкненням струму. Йому бракувало одного слова, яке ось-ось мало зірватися з криво усміхнених уст «гостряка». Та раптом за його спиною почувся дівочий заспокійливий голосок, який вирішив водномить усе.
Не руш його, Любчику. Не заводься. Як гівно не чіпати, то й смердіти не буде.
Любчик обернувся. За його спиною стояла Ельвірадівчинкавідмінниця, яка перекочувала на перерві з першої парти ближче до епіцентру подій. Він ніколи її не помічав, адже сам роками просиджував у твердих «середняках» і потай «завучок» не долюблював. Але вона стояла і всміхалася особисто до ньогомудро й розважливо, тим самим подіявши на нього, немов заспокійливий бальзам. Кулаки поволі розтискалися, й виваженість поверталася до Любчика.
Ти права. Навіщо зважати на придурків? По невеличкій паузі Любчик рушив до дверей, і вже виходячи з класу, обернувся, шукаючи очима Ельвіру. Вони зустрілися поглядами.