Люда своїм голосом зажила неабиякої слави. Таня вдарилася в науку та доскочила шкільного керівництва. Женю з деяких пір все це зовсім не цікавило. Вона годинами вилежувалась на тахті, гортала журнали «Натали», «Лиза» та купу інших блискучих яскравих видань. Поруч на тумбочці височіла гора дорогої косметики. На кріслах валялися міні-спіднички, сукенки, шорти, топіки
Навчання вона зовсім занедбала, та натомість щоранку впливала до класу на неймовірно високих підборах, з густим макіяжем на обличчі, з довжелезними налакованими нігтями.
Зараз вона зневажливо поглядала на однокласниць, вдягнених у довгі пишні сукні. Сама ж вирізнялася легенькою, ніби серпанок, майже прозорою білою міні-сукенкою, з глибоким декольте спереду і ззаду, з розрізом на лівому стегні аж до пояса. Ніжно-рожева троянда на плечі і сріблясте кольє доповнювали наряд.
Женя й справді виглядала гарно й вишукано, хоча вбрання дуже вже не підходило для випускного, для прощання зі школою. Та що їй це? Хто тут може до неї дорівнятись, поцінувати її? Якби вони знали на скільки тягне цей прикид Лише сукня й сріблясті босоніжки коштують 500 баксів: мама постаралась для доні. Їздили за ними удвох аж до Києва. А ось кольє їй подарували Щоправда, це не якась там вишукана коштовність, але теж на півтисячі зелених потягне
Мекають, як козли, виріс перед Женею Вовка Щербань з паралельного класу, кивнув на шкільний ансамбль. А де це Людка поділася? Нехай би заспівала. Хоч потанцювали б нормально.
Женю аж струснулознову Людка Вона б нікому не призналася, що шалено заздрить подругам, особливо Люді Носяться з нею, неначе з писаною торбою. Та й хлопця такого підчепила Ну, куди їй до нього?! Мале, худе, білобрисе Красеню Ромку підійшла б вона, Женя Ще з девятого класу атакує його, та він робить вигляд, що нічого не розуміє.
А Вовка, потоптавшись поруч, вже іншим, грайливим, тоном проказав:
Ну, що? Ходімо прогуляємось
Та пішов ти засичала Женя, крутнулася й стрімголов кинулась у бік легковиків, припаркованих за рогом будинку культури.
Топай, топай, цяця залапана зневажливо кинув услід Вовка.
Ні, дівчина вона й справді красива: висока, струнка, довгонога, з розкішним чорним волоссям. Особливо гарні очі: темно-карі, мякі і якісь таємничі. Ще торік Вовка всерйоз подумував зустрічатися з нею. Його зацікавлені погляди помітив Женьчин однокласник Левко Макуха і «просвітив»:
Та вона ж лише й здатна на те, щоб спідницю в кущах задирати, ще з восьмого класу пішла по руках
Вовка спершу не повірив, але якось загледів у чию машину сідала Женя і махнув рукою на свої почуття. Та сьогодні, після склянки вина, залюбки розважився б з нею десь у затінку парку Відчував дивне роздвоєння: зневажав дівчину і тягнувся до неї.
5. Мати
Гурт батьків, відступивши в тінь дерев, жваво обговорював завтрашню поїздку дітей на луг. Цьогорічний випуск вирішили відзначити на лоні природи, а не в ресторані, як зазвичай. Літо, навкруги краса он яканавіщо його душитись у приміщенні.
Та чого ви хвилюєтесь? Закуски у нас уже готові. Ковбаса, рулетив холодильнику. Зранку зробимо салати, купимо помідори, огірки та напоїі всі проблеми, повагом говорила Женина мама Лідія Семенівнаневисока розповніла жінка з густо подзьобаним ластовинням обличчям і ріденьким вибіленим волоссям. Макіяж, зроблений у яскравих тонах, мав би додати їй вроди, та ба, накладений невмілою рукою, лише додав кумедного вигляду. Однак Лідія Семенівна, вочевидь, так не вважала, поводилась розкуто і дещо зверхньо. Вже давно звикла так ставитись до людейвідколи в їхній родині завелися статки більші, ніж у інших.
Вона старанно приховувала своє невдоволення. Аякже, вигадали їхати на луг. Це ж який би прибуток мав ресторан, де вона працює директором, коли б гуляли в неї. Бо ж із батьків кожного випускника зібрали сотні. І Кривець чималеньку суму відвалив
Все це добре, вклинився в розмову батько Володі Шевчука, але хто ж за ними буде наглядати на лузі? Ще понапиваються Дурниць нароблять Боязно якось відпускати
Та що ви?! спалахнула Лідія Семенівна. Дорослі люди, через якийсь місяць на навчання поїдуть, а вибоюсь
Ту мову почула одна з класних керівничок випускників Ольга Антонівна.
Любі мої,загукала голосно, заспокойтесь. А ми навіщо? І я поїду з дітьми, і Григорій Павлович, і Ніна Степанівна. Не бійтесь, наглянемо.
А я все-таки під вечір теж підїду, заявив Микола Сергійович Шевчук, спокійніше буде на душі.
Батьки схвально загули, міркуючи, що й собі треба проїхати.
Марійко, Люда теж поїде з нашими на луг? підступила до Марії мати Левка Макухи.
Та збиралася. Вона однокласниками дорожить, посміхнулась Марія. Все потерпала, аби щось не завадило потрапити на випускний.
Гарна у вас дівчина. Ось уже ж два роки не вчаться разом, а від мого все чую: «Наша Людка наша Людка туди поїхала там перемогла»
Марії було приємно слухати такі словадоня в неї справді чудова, але, як матері, трошки ніяково й тривожнохоч би не зурочили Озирнулась навкругидіти танцюють, снують туди-сюди, а Люди щось не видно. Де ж це вона?
Оддалік загледіла Таню Березняк, яка щось гаряче доводила однокласникам, і рушила до неї. Хороша в Люди подружка, душевна. От Женяне така
Тетянко, ти Люду не бачила? спитала, відкликавши дівчину вбік.
Ой, тьотю Маріє, а вона вам хіба не сказала? Вона ж Ромка побігла зустрічати на станцію.
А й не сказала. От, капосне дівча! вигукнула спересердя.
Марії було трошки образливо: у Люди вже завелися секрети, вже вона сама вирішує. Для матері донька все ще залишилась тією маленькою восьмирічною дівчинкою, яка врятувала її зі страшної прірви, куди падала після смерті чоловіка.
Марійко, не йди за Андрія, просила мати. Він чорнобилець та й старший чимало за тебе.
Але як вона могла послухатись, коли так кохала, як уперше кохають вісімнадцятої весни?
Девять років подружнього життя злетіли легкокрилим птахом, як один казковий день. Ніби граючись, народила Людочку, заочно закінчила педучилище, скоро й робота знайшлась до душіу дитячому садочку. Андрій, кремезний і дужий, носив її на рукахі не в переносному значенні. Інакше, ніж Марієчкою ніколи не звав.
Чорне крило біди накрило їх, коли Людочка перейшла до другого класу. Спочатку Андрій почав підкашлювати, потім зявилась кров. Обласні онкологи встановили невтішний діагноз, і за зиму чоловік згорів, як свічка.
Що з нею тоді діялося Думала, не виживе. Два тижні рісочки в роті не було. Відвернувшись від усього світу, отупіла й байдужа, лежала на канапі. Доньку мати забрала до себе, по кілька разів прибігала щодень наглянути на Марію. Благала підвестись, що-небудь зїсти. Та Марія не чула матері. Привів її до тями Людин плач. Дівчинка судомливо схлипувала, а потім гірко проридала:
Ма мамо ти мене не любиш Я теж помру як тато
Її, вже кволу від голоду, рвучко підкинуло на постелі. Вхопила своє дитя, притисла до себе й залилася слізьми. З того дня потрошку верталася до життя, до людей. Донька не відходила від неї: щебетала про своє, дитяче, й дивилася в очі запитливим недитячим поглядом. Горе наміць звязало їхні душі. Ні в Люди від матері, ні в Марії від доні довго не було ніяких таємниць. Та, певно, настав час
Уже рік зустрічається Люда з Романом. Спершу тільки й чула: «Ромко Ромко», а тепер осьмовчить. Як мовчить і вона про Миколу
Але від людей не сховаєшся. Мабуть, і донька вже щось почула.
Учора Марія поспішала з роботи додомуЛюда вже мала приїхати обідньої електричкою.
Ой, матусю, зустріла її на ганку, я так скучила за тобою.
Обцілувала всю, а потім так повагом:
А мені дядько Микола сумку із самої станції підносив Розпитував, як живу, про тебе питав, і посміхнулась лукаво-лукаво.
От, капосне! Хіба б вона собі дозволила таке зі своєю матірю? А Люда, ніби для того, щоб ще раз підкреслити свою дорослість і самостійність, за вечерею й каже:
Мам, а чому б тобі не одружитись із дядьком Миколою? Він же тобі подобається, я знаю
Помовчала, а потім:
Ще й братика чи сестричку мені б народила і раптом укрилася густою червоною фарбою й підвелася із-за столу.