Граніт шкільної науки «гризла» ніби граючись. З першого до одинадцятого класу щороку отримувала похвальні грамоти, а сьогодні директор школи вручив їй золоту медаль.
У випускному класі Таня дивно погарнішала: зникли хлопячі риси з круглого повненького обличчя, в невеликих сірих очах зявилися мрійливість і раніше не властива їй ніжність.
На випускному екзамені з математики зовсім випадково сіла з Олегом. Вже дописуючи відповідь на свій білет, звернула увагу на порожній лист паперу, що сумно білів перед ним, на червону фарбу, що заливала його обличчя
Мовчки смикнула з-під Олегового ліктя білет. Так само мовчки, за кілька хвилин, написала відповідь і посунула до нього папір. Він підвів голову, вони стрілися очима, і Таня відчула, як запашіли і її щоки.
Того ж таки вечора, вже в сутінках, вийшла на подвіря й загледіла невисоку постать, що причаїлася під парканом. Трошки повагалася й вийшла за хвіртку. Поволі побрели тихою вечірньою вулицею.
І вже за півгодини Таня щиро дивувалась: чому вона раніше не помічала цього чудового хлопця? Такого відкритого, щирого й надійного. Соромязливий, щоправда, дуже: кілька вечорів поспіль захоплено дивився на неї, не насмілюючись не те, що поцілуватинавіть доторкнутись. Довелося проявити ініціативу
А скільки вони переговорили за ці вечори. І з радістю виявляли, що подобається їм одне й те ж, що не люблять також однакове: зверхність і нечесність, жадібність і нахабство. Наче дві рідні душі зустрілися, раділа Таня. І поклала собіцього хлопця за будь-що з рук не випускати
Їй раптом замлоїло серцеце ж розлучатися скоро. Вона вже зарахована студенткою Київського політеху: навчаючись в одинадцятому класі, закінчила факультет довузівської підготовки, який працював при школі. А Олег вступив до педуніверситету в обласному центрі. На нього там уже два роки чекають: один з кращих легкоатлетів області додасть престижу факультету фізичного виховання. З приводу цього однокласник Левко Макуха, який теж став студентом політехнічного, не забарився пустити колючку: «Таким, як ти, Олеже, якраз і місце на дурфаці. Там більше ногами треба, ніж головою». За що отримав від Тані добрячого стусана.
Олежку, скоро їхати на навчання зовсім по-дитячому жалісно вирвалося в Тані.
Ну, то й що? Ми ж будемо часто зустрічатися, приїздитимемо додому на вихідні. Аботи до мене, а ядо тебе, голос Олега звучав розважливо й ніжно, в ньому прокинулись не знайомі для них обох чоловічі нотки.
Я тебе нікому не віддам, щасливо видихнула Таня й від повноти почуттів закрила повіки.
Їй так нетерпеливилося розповісти про все Люді
3. Люда
Земля довершувала своє добове коло і час невблаганно котився до півночі. В густому оксамиті чорного неба сліпучими свічами зір вималювалися вигадливі узори сузірїв. Із заходу на схід блискучою біло-блакитною цяткою проплив супутник.
Нідені душі: все містечко сьогодні на випускному. Люді чомусь стало аж моторошно від цієї галактичної самоти. Вона навіть стиха пирхнула з такого порівняння: це ж треба, вигадала«галактична самота» Та враз від будинку культури долинула бадьора мелодія, Люда вільно зітхнула й закрокувала швидше. І чого вона злякалася? Не маленька ж: доводилося ж ще затемна бігати на ранкову електричку, або з нічної повертатися додому темними сонними вулицямиі ніколи нічого не траплялось. Усе буде добре й тепер, заспокоїла себе.
За якихось двадцять хвилин вона зустрінеться зі своїм Ромком Ой, як же за ним скучила! Бачилися девятого травня, а здається, що рік минув. Тоді вона поїхала до нього в Київ. О, то був найпрекрасніший день в її житті. Сповнений сонця й безмежного кохання. В кімнаті гуртожитку вони були саміхлопці розїхалися на свята по домівках. Там Люда вперше спізнала невимовну жагу й ніжність
Бентежна хвиля спогадів накрила дівчину з головою, прискорено закалатало серце: такого коханого, як у неї, немає ні в кого
Вони й познайомилися незвичайно, романтично. Тоді Люда закінчувала сьомий клас, а Ромкоодинадцятий.
Ліс, що підковою охоплював їхнє містечко, манив пахощами молодої зелені, конвалій та рясту
Людині очі затуманились і йшла вона вже не темною вечірньою вулицею, а широкою лісовою галявиною. Таня з Женею віддаля рвали конвалії. Навкруги видзвонював птаством осяйний весняний ранок і співзвучно йому в Людиній душі бриніла світло-щемна мелодія «Самотнього пастуха».
«Тук-тук-тук-тук!»враз увірвалося в цю ідилію. Люда різко зупинилась і закрутила головою в усі боки. Край галявини, на високій сосні, запримітила маленького невтомного трудівника дятла, що завзято гамселив дзьобом по стовбуру. Замилувалася птахом. Не зводячи з нього погляду, поволі, щоб не злякати, рушила в той бік. Раптом сосни прискорено замелькали перед очима, і, ще й не зрозумівши, що сталося, дівчина полетіла в порослу торішньою травою ямку, викопану, мабуть, якимось звіром.
На її зойки прибігли подружки, допомогли підвестися. Та ліву ногу десь під коліном пронизав різкий біль, Люда скрикнула й опустилася на траву.
Ой, Людко! Що ж тепер з тобою робити? запхинькала Женя.
Не скімли, обірвала її Таня, придумаємо щось. Людо, давай руку, тримайся за нас і вставай потихеньку. Так так На ногу не ступай, клади руки нам на плечі. Отак Доберемося додому, не бійся.
Під Людині ойкання дівчата врешті добрели до стежки. Але додому було добрих два кілометри.
Таня вже зрозуміла, що самотужки вони не дійдуть, а тому збиралася запропонувати Люді посидіти під наглядом Жені на траві, а самій бігти за допомогою.
Аж тут із гущавини долинули голоси, невдовзі із-за сосен вигулькнула юрба старшокласників. Серед них дівчата впізнали Женьчиного брата Вадима. Інших хлопців теж трохи знали.
О, диви, братва, малеча вигукнув кремезний опецькуватий Вадим. Ага, попалися, малявки!
Зачекай, Вадиме, підступив ближче високий і стрункий Роман Очеретний. У вас щось трапилося?
Трапилося, злісно блиснула очима Таня. Радше йдіть своєю дорогою, аніж насміхатись.
Та Роман не зважив на ці слова й схилився над Людою:
Дуже болить?
Ага, шморгнула вона носом.
Гм, нахмурив лоба Роман. Що ж з тобою робити? Ану, йди сюди, кошеня.
Нахилився, обережно взяв дівча в оберемок і поволі рушив у напрямку домівки. Хлопці й дівчата спочатку тихенько йшли іззаду, згодом почали перемовлятися, обмінюватись жартами.
Біль став вщухати, але Люда чомусь дуже ніяково почувалася на руках у такого дорослого хлопця. Потихеньку підвела очі й побачила зовсім близько вродливе смагляве обличчя, чорний пушок над верхньою губою Щось бентежно-солодке хлюпнуло в її дитячо-дівочу душу
Різкий сигнал електрички нагло вирвав Люду зі щасливих спогадів. Спізнилася, похолола вона. А Ромко ж просив обовязково зустріти Певно, хоче відразу поговорити з нею Що ж він скаже? очікувально завмерло серце. Ромко ж у неї такий такий найкращий!
Швидко зацокала каблучками. Все буде добре, летіла серцем до коханого.
Раптом темряву розрізало світло фар. Зашелестівши шинами, поруч зупинився легковик. Дівчина злякано відсахнулася до паркану. Відчинились дверцята
Ой!.. Це ти? здивовано й полегшено засміялась Люда. А я перелякалась. Думала, хтось мене заловити хоче
4. Женя
Останній шкільний вечір досяг свого піку. Всі почувалися розкуто й невимушено, а випускники, ніби за помахом чарівної палички, в якусь мить переступили невидимий поріг і враз стали дорослими. Хлопці галантно запрошували до танцю вчительок, дівчата грайливо тулилися до вчителів-чоловіків, пускали очима бісики й не ховали в куточках вуст переможних посмішок
Батьки, якимось шостим чуттям вловивши ці зміни, дітям не заважали. Вони то хапали один одного за руки й тягли в коло танцюючих, то збігалися до гурту й про щось радились. Голосно сміялися, а на віях зблискували сльози
Лише Женя, склавши на грудях руки, стояла осторонь. Загледіла Таню й Олега, які вийшли з парку, й зневажливо пересмикнула вустами: нарешті й ця качка знайшла собі парутакого ж качура.
Якби хто спитав Женю, як вона ставиться до Люди й Тані, та, дивлячись правдивими очима, сказала б, що вони втрьохнерозлийвода ще з дитсадка, діляться всіма секретами й одна за однугорою. Але, залишаючись віч-на-віч із собою, Женя розуміла, що їхня дружба, як кажуть, дала тріщину.