Ну, лабець тобі, хлопче,посміхався у вуса прапорщик Козиренко, потай тішачись. Знав, що солдата буде покарано, але радів проявам оцієї української завуальованої незалежності.От, усе б йому по-своєму втяти, ну чисто як мій батько, царство йому небесне,бурмотів, ідучи до порушника.
Що ближче підходив, то суворішим стававнегоже показувати на загал, що подібні дії мають бодай моральну підтримку.
Це що за самодіяльність?гучно питав, зиркаючи на червоного від крику штабс-капітана.
Так він же готовий до того, що я його колотиму в груди. А тут раз, і все не так сталось, як гадалось,пояснював Юрій, допоки з нього знімав ременя та відбирав гвинтівку інший солдат. Продовжував пояснювати, навіть коли його супроводжував до казарменого підвалу мовчазний ескорт.
Укр відбував покарання за порушення дисципліни не на самоті, а зазвичай у компанії. Таким як він, добровольцям, що записались на службу, аби воювати в Африці, помякшували «вироки». Якби діючий офіцер чи рекрутований солдат посмів ослухатись старшого, його б зачинили в карцері на кілька діб, посадили б на хліб і воду. А ці волонтери ніби бавились у війну, хоча розуміли, що десь там, у саванах, їм доведеться воювати по-справжньомувбивати ворога і щосекунди ризикувати власним життям.
Раз на день майбутні африканські захисники слухали лекцію про події у Трансваалі та Оранжевій республіці. На стіні висіла чимала карта Африки, на якій позначалися цвяшками переміщення бурських та англійських військ. Офіцер, який проводив лекції, щораз попереджав, що інформація доволі розмита, адже черпають її виключно з газетних публікацій.
Але хоча б трохи орієнтуватиметесь,зазначав на своє виправдання.До того ж ви там не будете самі. Багато наших їде.
6
На підтримку бурам різними шляхами кинулись кадрові військові, інструктори, нелегальні розвідники, а то й просто шукачі удачі. Одні записувались у добровольці, інші діставались Африки власним коштом. Із земель Російської імперії, а особливо з Кавказу та Кубані, на допомогу африканським мешканцям двох бунтівних республік вирушала публіка дуже неоднорідна. Більшість із них дізнавалась про війну, черпаючи інформацію з журналів «Навколо світу», «Природа й люди» та «Нива», на обкладинках яких були зображені добродушні бородані в крислатих капелюхах та з рушницями в руках. У статтях бурів часто називали африканськими козаками або, іронічно, білими дикунами. Не оминали нагоди нагадати про багаті на корисні копалини землі, за які, власне, й точилась боротьба. Численні обивателі на вулицях губернських міст із неймовірною швидкістю розбирали останні випуски популярних газет «Донська мова», «Новий час», «Тифліський вісник». Перегортаючи поспіхом сторінки, жадібно ковтали вісті про пекло боїв під Ледисмітом, Кімберлі, Пітермарицбургом. Портрети відважних бурів та їхніх героїчних генералів та полководців, вирізані з цупких журнальних шпальт, прикрашали передні кутки в козачих куренях, українських хатках, сибірських повітових містечках та кавказьких аулах.
Друга англо-бурська війна почалась з того, що польовий командир, пятдесятидворічний Якобус Геркулаас Де Ла Рей, перетнувши кордон Оранжевої республіки, здійснив потужну атаку на броньований потяг англійців. Той потяг простував під британським прапором із міста Кімберлі, що у Капській колонії, на північ до міста Мафекінга. Поблизу Краайпана броньовик зазнав аварії. Та британці не збиралися здаватись бурам. Розпочався запеклий бій, який точився близько пяти годин, після чого англійці вимушені були здатись. Відтоді Де ла Рея називали не інакше як Лев Заходу. Цей відважний воїн здобув неабияку популярність і любов не лише серед своїх земляків. Слава про нього поширилась і на інші континенти, обростала казковими, далекими від правди подробицями, які дуже подобались юним панянкам. Панянки вичитували романтичні нісенітниці про те, що генерал шукає собі дружину, й уявляли себе на вакантному місті. Насправді у генерала була родина й він, бідолашний, і гадки не мав, що про нього пишуть російські газети. Саме його портрети в переважній більшості були розміщені на шпальтах газет і журналів. Чоловікибрати, наречені, батьки панянок, які мріяли стати дружиною бурського генерала,не могли второпати, як можна серйозно закохатись у того, хто зображений був на портретах. Звичайний собі дідз великою лисиною й лопатоподібною кучерявою бородою, яких хоч гать гати по всій Російській імперії. Але перемоги Де ла Рея робили його привабливим в очах жінок. Вони зітхали млосно й, притискаючи до грудей зображення видатного бура, обціловували те зображення аж до болю в губах.
Піддані Російської імперії уважно стежили за кожним кроком, що відбувався на арені воєнних дій,читали пресу в катастрофічних обємах та переповідали одне одному останні новини в іще більших кількостях, змальовуючи війну у згущених фарбах. Допоки новини доходили на Європейський континент, обростали чималою кількістю міфів. Ті міфи творили пліткарі, журналісти, а також письменники-одноденки. Ті письменники, відчувши попит на літературу про бурську війну, нашвидкуруч строчили невеличкі книжечки-буклети з оповіданнями на африканську тематику. У тих буклетах панночки на виданні знаходили поживу для своїх трепетних сердець. Зі сторінок книжечок до них звертались безстрашні воякивщент зарослі бородами та вусами й до біса гарні. У кожного такого борця обовязково була дама серця, заради котрої, власне, й бився не на життя, а на смерть бур. Вояки заради своїх коханих, наділених ідеальними наборами чеснот, отримували перемоги на всіх африканських фронтах і як трофеї везли з тих фронтів окрім орденів, медалей, вищих армійських чинів іще й золоті прикраси і діаманти. Ті низькосортні повісті щедро були напхані такими дійовими особами, як загублені чи викрадені в ранньому дитинстві сини й дочки, багаті, князівського роду, батьки, викрадення скарбів, підступні раби, морські баталії, неймовірні уникнення смерті та інші, вкрай важливі для бульварного чтива речі.
Військові й цивільні, чоловіки й жінки, старі й діти шкільного віку мали у своїх домівках нещодавно куплені мапи. Лишень газети сповіщали про чергову битву, люди розкладали на обідніх столах карти і вдивлялись у географічні ландшафти, намагаючись віднайти на них згадувані міста, селища чи гірські хребти.
Юрій Покос також придбав невеличку мапу, яку можна було добре розгледіти лише з лупою. Заповзяті торгівці, відчувши попит, пропонували до подібних карт іще й зручні лупи з маленькими ручками. Подібну карту не потрібно було розкладати на спеціальному столі, а можна було вивчати її, поклавши на коліна. Юрій звірявся з газетною публікацією і, вдивляючись у мапу, малював на ній червоним олівцем шляхи наступів, обводив жирними колами міста, біля яких точились бої, і уявляв собі ті поля, затягнені густим сірим димом, щедро здобрені кровю захисників та нападників, чув крики й стогін. І від усього цього йому стискалося серце. Але не від страху, а через відчуття, що ось уже скоро і він стане частиною тих подій.
Загальна ейфорія передавалась, як інфекція, й не оминала ні бідних ні багатих. Передавалась представникам різних санів: чиновникам, які хотіли вирватись із замкнутих кіл одноманітних справ; робітникам, яким було все одно, де витрачати своє життяна шахтах чи на війнах, головнегрошенят заробити на утримання родин; дворянам, які шукали методів уславити родові імена. Шукали можливості потрапити у Південну Африку збанкрутілі торговці, відчайдушні ремісники, розжалувані священнослужителі, вчителі, газетярі, конюхи.
Із однаковим завзяттям планували податись за тисячі кілометрів від рідних домівок у далекий та спекотний Трансвааль як переконані патріоти імперії, так і легковажні авантюристи, як герої, так і злодії. Непогана нагода чужим коштом потрапити на землю, багату на золото та діаманти.
Там знайшли золото ще з десяток років тому,шепотів уночі котрийсь флібустьєр із числа волонтерів, яких готували у пятнадцятому тифліському полку. Розповідав, накриваючись голову ковдрою, аби не розбудити тих, хто спочивав у казармі.Чого, ти думаєш, та скамяніла земля так до себе вабить англійців? Чи ж вони дурні? Англійці? Е, брат, британець не дурний і ніколи таким не був,чувся переривчастий тихий сміх. Той, хто сміявся, вважав себе найрозумнішим, бо ж впевнений бувповернеться з Африки страшенно багатим, із повними кишенями отого золота, цілі пласти котрого знайшли нещодавно на Чорному континенті.