І вони його вбили? Дана різко повернулася й опинилася очі в очі з Федором.
Їй аж дух перехопиловона ще ніколи не стояла так близько з хлопцем. Федір ніби тільки того й чекавмиттю кинув кошики на землю і обхопив її за стан. Але Дана вислизнула з його рук, як вивірка, і побігла стежкою.
А ти як думаєш? наздогнав її Федір. Кинули живим у полумя. Так і загинув останній представник маленького, але дуже гордого народу. А з ним було втрачено і рецепт приготування вересового меду. І ось що я чую! Тут, на Поліссі, у древньому таємничому селі з поетичною і мужньою назвою Туричі Якби його віднайти
От ви-те й поїдьте до Шотландії. На ровері,пирснула сміхом у кулачок. Там і шукайте.
Там уже шукали, але не знайшли. А раптом він справді тут? Раптом це саме той рецепт? Якщо в цих краях росте верес і з нього готують вересовий мед
Дана відчинила хвіртку, підійшла до дверей. Хотіла забрати кошики з цвітом, але Федір не віддавтак і посунувся з ними через темні, пропахлі травами сіни до кімнати.
3
Димка, висока, худюща, в чорних блузці і спідниці та білій перкальовій хустині в синій горошок, завязаній «молодичкою» на темно-каштановій зі срібними прожилками сивини голові, забрала кошики, поставила їх на лавку, пильно глянула на незнайомця з-під примружених повік.
А це кого ти, Богоданцю (вона ніколи не казала Дана чи Богдана, а тільки Богодана), у наших вересових кущах надибала? Чи, мо, в соснині між грибами цього худюського опеньочка підібрала? Ди-но який білюсій і аліганцький.
Дякую, пані Димко, за аліганцького опенька! Красно дякую, що мухомором не обізвали! Врахую ваше зауваження. Якщо у цьому гостинному селі будуть добре годувати, то обіцяю багато їсти, хутко поправитися і стати справжнім боровиком. Тільки ніхто мене в кущах не знаходив, я сам знайшовся. Федір артистично поклонився перед Димкою, а тоді виструнчився, як на параді, змахнув головою. Федір. Єдиний син Данила. Не Галицького, а Лесика. Театральне псевдоТеодор. Тимчасово мешкаю у Львові. Студент. Учусь на історика. Приїхав збирати матеріал про ваше мальовниче і героїчне село. Кажуть, що тут багато чого цікавого було під час війни.
Якої такої войни? перепитала Димка. Через наше село тих воєн прокотилося, як чорних хмариськ через осіннє небо.
Ну, не наполеонівської. Це точно. Австро-угорсько-німецько-російсько
А-а-а, ти про велику, про царську. Царську войну я тутечки пережила, на свому хуторі. На хронт не ходила, з пукалок не стріляла, мендалів не заробила. То що мені про неї балакати? Була, та й, Богу дєкувати, загула, хай їй трясця, тій войні!
Так таки вже й немає про що балакати. Казали мені, що тут, у вашому селі, чудо сталосянібито чиїсь солдати повмирали, ну зовсім, трупами стали, а на третій день ожили.
Як Христос? Димка тричі перехрестилася. Не богохульствуй! І хто тобі наплів такого, Телесику?
Я не Телесик, а Лесик. А ви не хочете, значить, бідному студентові нічого розказувати, Федір тяжко зітхнув. Ну що ж А може, все-таки згадаєте. Я ще цілий тиждень, до кінця вакацій, буду тут. Якщо що, то шліть гінця до будинку Юрка Гориславця.
Це ж котрий такий Гориславець? Часом не Катерини Книги син? перепитала Димка.
Книги? здивувався Федір. Яке дивне прізвищеі зовсім не поліське.
А то й не хвамілія, то по-вуличному. І чого це не по-полішуцьки? Димка аж образилася. Книгами у нас пташок називають, тутешніх, лугових, що цілими днями над травою книгають та кигичуть.
Чайок чи що? перепитав Федір.
По-твоєму чайки, а по-нашому книги. А хвамілію Гориславець у Туричах аж три родини має. Як їх оприділяти, щоб довго не розтовкмачувати? От кожну і нарекли по-иншому. Катерина по-вуличному Книга. Чайка, значиться, але по-нашому, по-сільському, по-тутейшому. То ти, кажеш, до Юрка Книги приїхав?
І з Юрком. То мій товариш, ми з ним в одному університеті вчимося і в одному театрі разом граємо. В неділю у вас будемо виступати. Ну, не тільки ми, студенти, ще й справжні актори мають підїхати. Приходьте до школи! Не хвилюйтесяплатити не треба. Скажете, що від мене, від знаменитого артиста Теодора Лесика, прошу більш не плутати з Телесиком! і вас не тільки пропустять, але й у партері, в першому ряду посадять.
Федір з усіх сил намагався сподобатися Димці, завоювати її прихильність, але вона тільки рукою махнула:
Куди вже мені? Ходулі не ходять, з хати ледь виплентуюся.
Як шкода! То, може, вам ровера позичити?
От жипало! От годзікало! Димка ледве стримала сміх. Покладе, знацця, стара баба Домка свої хорі ноги на ровера, та й він сам повезе її через усеньке село. А педалі на тому ровері хто крутити буде?
Я! охоче зголосився Федір. Посаджу вас на раму та й повезу, як справжню королеву.
От і вези вже себе сам!
Та я що? Я хоч зараз. Але Хм Тут таке діло. Про війну, я так розумію, ви говорити не хочете. Ну, на фронті не були, медаль не отримали, хвалитися немає чим. То, може, свою найбільшу зовсім-зовсім невійськову таємницю розкажете? Га? Ту, що так від усіх ховаєте? От розкажетеі мене як не було. Клянусь: одне колесотут, а другетам.
Димка чогось зблідла, задихалася, закашлялася, у неї дрібно затремтіли пальці. Дана кинулася до відра, набрала води.
Що з вами? Випийте!
Димка стукотіла зубами об кварту. Господи! Та що це справді з нею? Тільки що нормально говорила, навіть сміялася. Чи Дані привиділося це її тремтіння та цокотіння? Бо гість ніби нічого й не помічає, теревенить собі далі.
Я, знаєте, ще й легенди, міфи, пісні народні записую, рецепти там всілякі старовинні. Федір справді дістав з кишені невеликого записника й тонко загостреного олівця. Може, щось із цього згадаєте і розкажете? Це не для мене, а для історії, для прийдешніх поколінь. Скажімо, про вересовий мед, який ви збираєтеся готувати з ось цих квітів, які я, Теодор Лесик, власною персоною приніс до вашої хати.
То от чого ти, блутало оцибенське, тут барвінком коло старої баби стелишся! От чого жиполиш! А бодай тебе муха вбрикнула! Димку раптом попустило, вона глибоко і полегшено дихнула, віддала Дані кварту, підвелася з лавки, пройшлася через хату, виставивши поперед себе ціпок. Ну, намірився писати, то пиши, писако. Знаєш, чого оті книги так жалібно кигичуть, так тривожаться?
Ні,стенув плечима Федір. А чого?
А ти слухай чого. Було то вельми давно, ще як татарва по наших землях рискала. Налетіла орда поганська від битого шляху на село, як дощова хмара на чисте небо. Люди кинулися до річки, перепливали її і ховалися в лісі. А їдна жінка з маленькими діточками не могла вельми бігти, а перепливти річкуі поготів. Бо ті пуцьвірінки обліпили її з усіх боківїдне на руках, друге за спідницю вчепилося, третє за сорочку тягне, четверте за мамкою ледь шкандибає Дійшла молодиця до річки, упала в траву під кущем лози, дітваків своїх до себе притулила. Лежить, бідна головойка, і молиться, просить Бога, щоб одвів біду чорную від неїних діточок дрібних. Почув Бог ту молитву ревну материнську. Відвів нечисть чужинецьку від берега. Повернули ординці коней на дорогу і вже скакати нею намірились. Аж тут їден почув, як голосно книга кигиче. Дивиться: а вона над кущем лози кружляє і кружляє, книгає і книгає. Догадався хитрий татарин. Гукнув свою орду і поскакали вони до річки. Та й убили діточок дрібненьких, а жінку в ясир узяли. Розгнівався Бог на тую пташку нерозумну, та й з того часу кричить вона отак над своїми дітьми, крила заламує та дрижить од страху, щоб не знайшли їх люди у траві і не забрали з гнізда.
Гарна легенда, сказав Федір. Красно дякую, пані. А про вересовий мед
Он ходник до порога, а он і від ходника до воріт дорога, Димка розсердилася чи вдає, що розсердилася. Рецепт вересового меду йому скажи! Може, ще й цидулку написати і на тарелі золотій подати? Авжеж! Уже й розігналася дурна баба!
Зупиніться! Не біжіть! Говоріть сидячи! Федір схопився рукою за кінчик піднятого Димкою ціпка, нагнув його донизу, зітхнув награно-приречено. Ну гаразд, втікаю, втікаю, втікаю. Але ви ще подумайте, добре подумайте. Нащо таку таємницю від людей ховати? В селі ж усі свої. Не агресори якісь чужоземні, не завойовники на чолі з грізним королем.