На зустріч із вашим любим, мамо? Патрік встав і подав їй її пальто. Не турбуйтеся. Ми ні слова не скажемо.
Їй подобається вітати його вдома, сказав Том, спантеличено хитаючи головою.
Якщо мені подобається вітати свого чоловіка вдома, то це нікого, крім нас, не стосується, відрізала жінка, злегка рожевіючи.
І сусідів, додав Патрік, усміхаючись Томові.Бідолахи.
Ох ти ж негіднику, Патріку Конноллі,пробурмотіла місіс Г., тепер уже яскраво рожева. Проведіть хтось Сабіну додому, гаразд? Не хочу, щоб вона блукала тією темною дорогою сама.
Тут лише якихось сто метрів. Доберуся, чесно, спробувала відкараскатися Сабіна, яку зачепив натяк на її вік.
Не турбуйтеся, запевнив Том. Виженемо її одразу після закриття.
Дякую за вечерю, мамо, сказала Енні, підводячи її до дверей і цілуючи. Тепер вона постійно всміхалася мякою, ніжною усмішкою, хоч ця усмішка так і не сягала її очей. Одразу за тим Патрік ніжно поцілував свою дружину, а тоді повільно побрів нагору. Вона неуважно погладила його у відповідь, як дитину.
Сабіна дивилася, як Енні зачинила двері за матірю, а тоді нерухомо стояла посеред кімнати, ніби не знаючи, куди себе подіти. За кілька секунд вона підійшла до дивана й впала на нього, підібгавши коліна під підборіддя.
Гаразд, Сабіно, чому б тобі не знайти якийсь фільм чи ще щось? спитала вона, раптом здаючись безнадійно втомленою. І поговоріть удвох. Сподіваюся, ви не проти, але я, мабуть, просто поваляюся тут. Сьогодні геть не здатна розмовляти.
* * *
Твоя подруга Мелісса телефонувала. Хотіла знати, чи ти підеш на її вечірку з нагоди пятнадцятиріччя. Я сказала їй, що не знаю, повернешся ти до того чи ні.
О.
А Ґеббельса знудило в тебе в кімнаті, але я віднесла твій килим до хімчистки, і там кажуть, що це не проблема.
З ним усе добре?
Усе чудово. Це лише тому, що в мене скінчилася котяча їжа й він вижер бляшанку тунця.
Не можна годувати його тунцем.
Знаю, серденько, але крамниця на розі була зачинена, а я не могла дивитися, як він голодує. Він нормально його сприймає, якщо не їсть так швидко.
Сабіна телефонувала матері вчора з наміром випросити в неї достатньо грошей, щоб повернутися додому. Збиралася сказати, що любить її та шкодує, що була таким стервом, і буде краще, якщо вона просто поїде, бо знає, що не витримає, якщо застрягне тут, і впевнена, що мама зрозуміє.
Але вони розмовляли телефоном уже сім хвилин, мати явно була здивована тим, що донька залишила їй «термінове» повідомлення з проханням передзвонити, і все ж Сабіна не могла знайти слів. Вона хотіла повернутися, справді хотіла, але після минулого вечора в будинку Енні це бажання вже не було таким нагальним. І вона збагнула, що десь у глибині душі досі злиться через Джеффа та Джастіна. І було так важко надміру чемно говорити зі своєю матірю. Кейт зовсім розчулилася та наговорила багато всього у відповідь, і під кінець Сабіна навіть пошкодувала про сказане й відчула, що трохи сердиться, наче аж занадто себе викрила. Її мати нізащо не зможе лишити все як є.
Отже чим ти там займаєшся? Бабуся вже змусила тебе їздити верхи?
Ні. І я не збираюся.
Що ж ти робиш там сама із собою?
Сабіна пригадала коробку зі світлинами, яку заново переглядала того ранку, доки бабуся ходила до крамниці, і ті знайдені фотографії, на яких її матималенька дівчинка з китайським хлопчиком. Пригадала будинок Енні й те, як Енні просто заснула в неї на очах учора ввечері, так раптово, наче їй було байдуже, що подумають про це інші. Пригадала, як Том спитав щось аж надто збентеженим тоном, чим займається тепер її мати.
Нічого, сказала вона.
3
Кіт Ґеббельс сидів на стовпі воріт, мов камяний сторож, і його трохи здиблене хутро було наче рельєфний покажчик зимних температур надворі. Через дорогу містер Оґонай у вовняній шапці трудився над своєю автівкою, як робив часто, рішуче залізав під капот, мов цирковий приборкувач у пащу лева, а потім виринав звідти й скорботно витирав руки шматком тканини, ніби набираючись сміливості зробити це знову. Між сміттєвими баками, більшість яких досі стояли біля бордюру, покинуті після ранкового вивозу, два пакети з-під чипсів ганялись один за одним піщаними колами.
Чи вам колись спадало на думку, що ви й ваша дитина говорите різними мовами? Що ж, згідно з новим дослідженням зі Швейцарії, це може бути так.
У звіті, здатному спричинити хвилю тихеньких «Я так і знав» у вітальнях по всій Європі, соціальні психологи із Женевського університету стверджують: те, що кажуть батьки, і те, що чують діти, часто дві різні речі.
Аґнес у тонкому синьому пальті, повільно просуваючись повз нього за допомогою своїх нових алюмінієвих ходунків, зупинилась і заговорила до містера Оґоная, а той сумно знизав плечима, жестом указуючи на свій двигун. Доки вони розмовляли, холодне повітря перед ними тверділо маленькими грибоподібними хмаринками, наче паузи в розмові в очікуванні, що їх заповнять.
«Батьки дуже рідко уявляють себе на місці своїх дітей, стверджує професор Фрідріх Ансбульґер, який очолював дослідження 2000 родин. А якби вони це робили, то розуміли б, чому їхні діти так часто зневажають їхні настанови. Це не обовязково непослухпросто вони не відповідають їхньому альтернативному напрямові логіки».
Кейт зітхнула й змусила себе знову подивитись у компютер. Знадобилася майже година, щоб написати три абзаци. Такими темпами вона зароблятиме за годину стільки, що навіть цеховий робітник у Бангладеші був би шокований.
Жінці з її уявою неважко було надумати собі причин, чому вона не здатна працювати останніми днями. Для початку в будинку було надто тихо. Хоча Сабіна рідко бувала вдома, Кейт усвідомила, що їхній дім здається на диво вимерлим, коли знаєш, що вхідні двері не грюкнуть і вона не почує знайомих кроків, які бадьоро протупотять сходами нагору, скрипіння дверей спальні, які зачиняють, а потімприглушеного гупання басів якогось нестерпного музичного гурту. І лише раз у разбуркотливого привітання.
Далі центральне опалення, через несправність якого вона мусила кутатися в кілька шарів одягу, мов жебрачка, і над яким слюсар лише похитав головою з виразом співчутливої відмови, зовсім як у містера Оґоная, пообіцявши повернутися з потрібною запчастиною. То було три дні тому.
Далі цей дурнуватий текст, що вперто відмовлявся писатися сам. У вдалі дні Кейт здатна була видавати по дві статті на вісімсот слів іще до обіду. Сьогодні був не той день: контактні особи ніяк не передзвонювали, слова незграбно ковзали по сторінці. Рівень мотивації Кейт просідав під її жалем до самої себе.
Адже це був перший тиждень у її дорослому житті, коли вона опинилася буквально сама. Сабіна завжди була поряд, а коли відїздила в шкільні подорожі чи кудись із друзями, поряд був Джефф, а до тогоДжим. Вона завжди знала, що під вечір з нею буде хтось, із ким можна розділити тарілку спагеті, пляшку вина та обговорити події за день. Тепер же Джеффа не було, Джастін перебував у відрядженні й точно не знав, коли повернеться, а Сабіна в Ірландії, явно налаштована розмовляти з нею якнайменше. І все цез її власної провини.
Уже всоте вона намагалася не думати про те, як Джефф за лічені години полагодив би центральне опалення. Він завжди був практичною людиною. Мав номери, за якими можна було викликати надійних майстрівйого давніх знайомих. Ті охоче робили їм послугу і в нагороду одержували щедру «скляночку», як завжди химерно називав це Джефф. Коли він уперше попросив Кейт налити їхньому електрикові «скляночку», вона налила тому води, і двійко чоловіків сумно всміхнулись одне одному, а тоді розсміялися фамільярно і в дусі «Ми, хлопці, усі заодно». Тоді вона це ненавиділа, убачаючи в цьому підтвердження якоїсь очевидної наївності з її боку. Тепер, у вистудженому домі, маючи можливість озирнутися назад, уважала це доволі милим. Але просити Джеффа вона не могла. А Джастін, як той із жалем повідомив її, «не займався хатніми справами».
Власне, за три місяці їхніх стосунків речей, якими «не займався» Джастін, ставало все більше. Він не телефонував щовечора, коли вони були порізно. («Послухай, серденько, це не завжди можливо. Мій мобільний завжди сідає. І якщо ми працюємо допізна або застрягли десь у чорта на рогах, то останнє, що я можу, це вишукувати телефонну будку».) Він не погоджувався жити разом. («Мені подобається те, що ми маємо. Я не хочу псувати цього».) І не будував планів на майбутнє («Ти найдивовижніша жінка з усіх, кого я знав. Я хочу бути з тобою, як ніколи ні з ким не хотів. Цього наразі має вистачити»). Сліпо втупившись в екран, Кейт змушувала себе зосередитися на тому, що він усе ж робив, і лаяла себе за те, що вишукує проблеми. Він же кохає її, чи не так? Він постійно каже їй про це.