Аґнес досі стійко штовхала перед собою ходунки до рогу будівлі, і її біла пухнаста голова теліпалася на слабкій шиї, наче кульбаба на вітру. Певно, прямує до «Кафе Луїса» на центральній вулиці, куди щодня з невтомною регулярністю прибуває о дванадцятій сорок пять, щоб пообідати своєю яєчнею та смаженою картоплею із чаєм і посміятися над таблоїдами на самоті. Після того залежно від дня тижня вона помандрує або до зали для гри в бінго, або до пункту довіри, або до бібліотеки й повернеться додому лише після зачинення установи. Лише проживши кілька років поряд з Аґнес, Кейт виявила, що за привабливо компанійським стилем життя сусідки ховається неспроможність як слід опалювати свою двоповерхову квартиру. «Ну ж бо, казала собі вона, заспокоєна своїм раптовим співчуттям, допиши цей текст, або доведеться кудись іти».
Може, уся ця самота на кращесьогодні ввечері Джефф востаннє зайде по свої речі, а після катастрофічної його першої зустрічі із Джастіном вона не витримає, якщо ті зійдуться знову. І без того важко буде бачити самого Джеффа.
Кейт сиділа, дивлячись на слова перед собою, і зважувала два однаково непривабливі варіанти продовження цього дня. Потім змінила окуляри на контактні лінзи, додала ще один шар одягу і з глибоким та недобрим передчуттям попрямувала до громадського центру.
* * *
Ти не могла б підсунути сюди ці столи, ті, що біля дверей? Не думаю, що тут вистачить на всіх.
Меґґі Чун стояла, кутаючись у свій пуховик, посеред громадського залу, яким гуляли протяги, і диригувала пересовуванням меблів, як пяний полісмен скеровує дорожній рух. Її брови зосереджено супилися, вона виразно жестикулювала, а тоді швидко передумувала й посилала Кейт або одну зі студенток з їхнім скрипучим вантажем пластикових столиків чи стільців назад через кімнату, намагаючись вирішити, як найкраще всіх розсадити.
Позаду неї, скупчившись у коло, голосно й самозабутньо балакала по-кантонськи група китаянок, поринувши в схожу на доміно гру. На протилежних кінцях кімнати, біля стариганів, які сьорбали жасминовий чай із пластикових чашечок, стояли дві молоді жінки, обидві мовчазні й нещасні, як їхні діти, і не звертали уваги ні одна на одну, ні на самотнього молодшого чоловіка, що стояв між ними.
Стільців не вистачить, як не розставляй, протягнув менеджер Єн після швидкої серії розумових обчислень.
Помічники можуть їсти стоячи, сказала Меґґі.
І все одно буде важко. Мабуть, слід зробити дві зміни.
Пригнічене обличчя Єна й сіра вітальня наочно демонстрували труднощі компромісного існування державним коштом.
Краще втиснути всіх, ніж робити два заходи, зауважила Меґґі.Так буде тепліше.
Пробач за опалення, уже впяте перепросив Єн. Це все урізаний бюджет. Мусимо зберігати те, що маємо, для стареньких і для молодих матусь у вівторки й пятниці.
Кейт, уже розігріта докладеними зусиллями, відтягла свої два столи через кімнату й за наказом Меґґі втиснула їх у коло інших біля кухні. Попри впевненість подруги, вона не уявляла, як усі зможуть обідати одночасно. Але Меґґі стояла на своєму: ця група має налагоджувати звязки між старими й молодими, між новоприбулими й тими, хто вже обжився, і немає сенсу активно гуртувати людей, аби лише потім розділити їх.
До того ж, підбадьорила вона, це наша культура. Усі їдять разом.
Кейт не стала зауважувати, що культура, на яку так багато посилається Меґґі,явище розтяжне й містить походи до «Макдональдзу» із синами, обіди в робочу перерву із чоловіком-лікарем, який працював за ненормованим графіком у місцевій лікарні, і віддану любов до серіалу «Вулиця коронації». Не було сенсу сперечатися з Меґґі: мов політик, що добряче напрактикувався, вона просто «не чула» того, що не вкладалося в її теперішній світогляд, і заново бадьоро декларувала власні погляди, наче ті взагалі не підлягали сумнівам.
Ось! Готово! вигукнула вона кількома хвилинами пізніше. І можемо так і лишити ці столи на потім. Я казала вам, що вмовила одного з викладачів школи Браунлі приходити й займатися з нами читанням і письмом? Якщо побачу ще одну заяву на отримання житлової субсидії, то напевно помру!
Якщо я анітрохи не просунуся із заявою містера Їпа, то, гадаю, він потурбується, щоб помер я, пробубонів Єн. Це був максимум, на який могло спромогтися його почуття гумору, і Меґґі з Кейт чемно всміхнулися.
Ти ж не хочеш сказати, що її знов відіслали назад?
Учетверте. Я б не зважав, але це я її заповнюю. Якщо я не можу цього зробити після одинадцяти років роботи в раді, як у біса цього можна очікувати від інших?
Кейт стала добровільною помічницею у Східній інформаційно-освітній групі Дальстону й Гекні майже за рік до того, як пішов Джефф. Якось увечері, виринувши зі сторінок «Американського журналу прикладної психіатрії», він примружив очі й поскаржився на приголомшливо високий рівень психічних захворювань в іммігрантів, спричинений ізоляцією, відчуженням і расизмом міського працевлаштування, а відтак заговорив про роботу Меґґі, яка намагалася побороти це. Кейт була здивована тим, як глибоко Меґґі була задіяна в процесі: попри тривалу дружбу, їхні розмови здебільшого сходили до теми партнерів і дітей. Джефф знову заговорив про це, коли Меґґі та Геміш прийшли до них на вечерю, і виявилося, що стриманість Меґґі лише наслідок помітного незацікавлення з боку самої Кейт. А тоді Меґґі швидко витягнула з Кейт кволу обіцянку прийти й допомогти.
Не знаю, що я могла б робити, сказала вона, не впевнена, чи справді цього хоче.
Проте коли Меґґі дізналася, що ранні роки Кейт минули в Гонконзі, шляхів для відступу не лишилося.
Боже мій, жінко, та ти знаєшся на китайській культурі! вигукнула вона. Ти майже китаянка!
І не зважила на заперечення Кейт, що, відколи тій минуло вісім років, її «культура» складалася зі школи-пансіону в Шропширі й сільського життя в Південній Ірландії.
То й що? відповіла вона. А я ніколи не жила східніше від Тейдон-Бойс.
Навіть по стількох місяцях реальної допомоги від Кейт було небагато. На відміну від інших волонтерів, вона не володіла мовою, не вміла готувати й не могла впоратися з кафкіанськими вимогами оформлення заяв на соцзабезпечення. Усе, що вона могла запропонувати, це допомогу на уроках читання та свою фізичну присутність. Але Меґґі, здавалося, не зважала. І щось у цьому насправді подобалося Кейт: спостерігаючи, як кухар-волонтер з місцевого ресторану готує автентичні китайські страви на маленькій кухні центру, дивлячись, як старші люди здаються настільки ближчими й бадьорішими за своїх європейських однолітків, вона насолоджувалася цими короткими зануреннями в інший світ. Їй подобалось, як Меґґі перемикалася, наче фотонегатив, з англійської на китайську, як збирала навколо себе цих розрізнених людей, зводячи їх разом щирою силою власної людяності. І в якийсь неприродний спосіб робота в групі допомогла їй полегшити біль, який вона відчувала після розставання із Джеффом, неначе була можливістю раз на тиждень отримати трохи спокути за свої гріхи. Зазвичай це працювало.
Не думала, що ти прийдеш сьогодні,сказала Меґґі, раптом виростаючи поряд з її плечем. Через невеликий зріст ту можна було бачити тільки з такого ракурсу, незважаючи на підбори-шпильки, що любязно додавали їй кілька сантиметрів.
Я мало не залишилася вдома, зізналася Кейт. Насправді я не в гуморі.
Завжди краще виходити кудись, якщо почуваєшся нещасною. Подалі від газових духовок. А, ні, у тебе ж електрична? Поговоримо за обідом.
Не знаю, чи збираюся я залишитися на обід.
Меґґі не слухала.
Поглянь-но на них! Їм треба поговорити! вигукнула вона, тягнучи Кейт убік і вказуючи на одну з мовчазних юних матерів. Двоє молодих дівчат, двоє немовлят. Абсолютне безглуздя, що вони обидві сидять мовчки. Ми мусимо розговорити їх. Зверни увагу на цю, треба вмовити її зробити дитині щеплення. Вона тут уже майже пів року, але дурне дівчисько ніяк не піде до медичного центру.
Через чотири тижні після того, як чоловік привіз її до Англії, розповіла Меґґі, він пішов, сказавши їй, що збирається заробити трохи грошей. Окрім непідтвердженої появи в Ноттінгемі то було востаннє, коли вона про нього чула. Вона мала дозвіл залишитися в країні, але мешкала в комунальній квартирі, не мала роботи й достатньо грошей, щоб повернутися додому.