Думка про дорослу романтику нагадала Сабіні про матір, і вона зіскочила з ліжка. Їй кортіло відволіктися.
У супроводі Белли, що тупцяла навколо, вона відчиняла шафи, вдихаючи цвілий запах речей, яких давно ніхто не торкався, і зазирала в їхні темні глибини. Бабуся з дідусем навіть мотлоху нормального не мали: в інших людей шафи забиті коктейльними сукнями, старими настільними іграми й коробками листів або електронними приладами, що давно не працюють. Вони ж тримали тут купи прілої вишитої білої білизни, скатертин абощо, зламаний абажур і якісь книги із заголовками на кшталт «Посібник із верхової їзди для дівчат» і щорічник «Банті» за 1967 рік.
Осміліла в змовницьки мовчазному домі, Сабіна вирушила досліджувати інші кімнати. У дідуся було зачинено, але між його спальнею та ванною розташувалася ще одна кімната, у якій вона досі не бувала. Повільно повернувши ручку, щоб не наробити шуму, вона відчинила двері й прослизнула всередину.
Це була чоловіча кімната, свого роду кабінет, але без атмосфери нещодавньої активності, як у робочому кабінеті внизу, з повними столами листів, журналів і кольорових каталогів, заповнених «племінними кіньми» з іменами на кшталт «Славетний Стрибун Джейк ІІІ від Славетного Фланкейка й Стрибунки Джемайми», і всі вони здавалися їй майже однаковими, хоча Том казав, що відмінності між ними оцінюють у десятки тисяч гіней. Цей кабінет зберігав атмосферу забуття, його напіврозсунуті фіранки висіли зовсім нерухомо, наче вирізьблені. Тут пахло цвілим папером і не вибитими килимами, а крихітні пилинки сяяли, підвішені в повітрі, коли вона рухалася. Сабіна мяко зачинила за собою двері й вийшла на середину кімнати. Белла з надією глянула на неї, а тоді зі скавчанням опустилася на килим.
Тут на стінах не було світлин із конямихіба малюнок із крикливим мисливцем, пожовкла, вставлена в рамку мапа Далекого Сходу й кілька чорно-білих світлин людей 50-х років, призначених закрити собою великий обсяг шпалер у стилі Вільяма Морріса. На вбудованих полицях біля вікна стояли коробки різного розміру, у деяких зверху лежали скручені рукописи, а посеред письмового стола стояв величезний макет сірого бойового корабля, вочевидь, зменшена копія справжнього. Праворуч від неї, на полиці з темного дерева, стояло багато книжок у твердих обкладинках, здебільшого про війну та Південно-Східну Азію, розбавлені парою збірок гумористичних коміксів і виданням у м'якій обкладинці, присвяченим післяобіднім бесідам. На верхній полиці була серія ветхих книжок у шкіряних палітурках, із чиїх корінців майже стерлася позолота.
Її увагу привернув інший бік кімнати. Два альбоми світлин у шкіряних палітурках спочивали на великій коробці. Судячи з того, як щедро згори було притрушено пилом, їх не чіпали роками.
Сабіна присіла й мяко витягла один з альбомів. На ньому була наклейка «1955». Схрестивши ноги, вона поклала його на коліна й розгорнула, пробуючи пальцем тонку тканину між усіма його цупкими сторінками.
Світлин було по одній на сторінці, і на першійїї бабуся. Принаймні вона гадала, що це бабуся. То було студійне фото молодої жінки на підвіконні, убраної в темний, трохи суворий жакет із крихітним комірцем, сукню того самого кольору, з ниткою перлів на шиї. Волосся, темно-руде, а не сиве, було вкладено хвилями, і в неї був макіяж тієї доби: густо підведені брови та вії, темні, акуратно окреслені губи. Попри все позування, вона здавалася трохи збентеженою, наче її впіймали за якимось підозрілим заняттям. На наступній фотографії вона була з високим молодим чоловіком. Вони стояли біля стенда з рослиною, він сяяв від гордощів, вона ж нерішуче тримала його під руку, утім немов заледве помічала. Цього разу вигляд у неї був не такий зніяковілий, упевненіший у собі, на диво гордовитий. Було щось у її поставі, у її високій стрункій постаті. Вона не горбилася, з трохи винуватим виглядом намагаючись приховати груди, як робила Сабінина мати.
У глибокому захваті Сабіна прогортала весь альбом. Ближче до кінця, окрім світлин її бабусі, яка мала найрозслабленіший вигляд на знімку з іншою, молодою, надзвичайно чарівною жінкою, були світлини немовляти у вигадливій хрестильній сорочці, якої зараз ніде не побачиш: суцільне хитромудре плетіння гачком із крихітними, обтягнутими шовком ґудзиками. Підпису не було, тож Сабіна впіймала себе на тому, що напружено дивиться на світлину, намагаючись збагнути, чи це усміхнене сповите немовляїї мама чи дядько Крістофер. Незрозуміло було навіть, хлопчик чи дівчинкасхоже, у цьому віці дітей одягали однаково.
Але в самій коробці почали траплятися по-справжньому цікаві речі: наклеєна на картон світлина бабусі (це точно вона, вирішила Сабіна) рука об руку із чарівною, нижчою на зріст дівчиною, обидві тримали маленькі британські прапорці й нестримно сміялися. Позаду нихвечірка чи гостина, більшість чоловіківкрасені в білій формі, як Річард Ґір у фільмі «Офіцер і джентльмен». Позаду них стояла таця з високими келихами, що наштовхнуло Сабіну на думку, чи не була вона тоді пяною, а золочені літери внизу оголошували, що цей західна честь коронації Її Величності Королеви Єлизавети ІІ в 1953-му. Це була історія! Якусь мить Сабіна нерухомо сиділа, перетравлюючи цю думку: її бабуся була там, де творили історію.
А далі була ще одна, менша фотографія. Серед зображень коней і невпізнаваних усміхнених облич на довгих тонких човнах була світлина маленької дівчинки, років шести, яка точно була її матірю. Вона мала рудувате кучеряве волосся Кейт і навіть у тому віці манеру стояти, зчепивши коліна. Дівча трималося за руки з маленьким хлопчикомможе, китайцем, а може, і ні і широко всміхалося з-під соломяного капелюха. Він здавався трохи соромязливішим і не смів дивитися просто в камеру, а горнувся до дівчинки, наче для заспокоєння.
«То ось як росла моя мама, думала Сабіна, пробуючи пальцем фарбу в тонах сепії.Посеред маленьких китайських хлопчиків і дівчаток». Вона завжди знала, що початок свого життя Кейт провела за кордоном, але лише зараз, дивлячись на її бліду бавовняну сукенку й капелюх, уявила це собі як щось екзотичне. Зацікавившись, вона почала гортати інші світлини, шукаючи ще зображень своєї матері.
Від благоговіння її миттєво пробудило гримання дверей унизу й приглушений вигукпевно, хтось кликав її на імя. Запанікувавши, вона стрибнула до дверей із Беллою назирці, відчинила й швидко зачинила їх за собою. Кинула оком на свій годинник. Було пів на першу.
Сабіна на мить зупинилася й пошепки попросила собаку її не виказувати («О господи, простогнала вона, усвідомивши, з ким говорить, ось до чого вони мене довели»), а тоді повільно спустилася сходами, на ходу обтрушуючи пил з долонь.
Місіс Г. була на кухні, уже у своєму фартуху.
А, ось і ти. Я спізнююся, Сабіно, усміхнулася вона. Мене затримали в Енні. Твій дідусь казав, що хоче на обід?
Ем-м, він узагалі небагато говорив.
Ну, добре, зроблю йому яйця пашот на тості. Він ситно поснідав, тож не захоче чогось надто важкого. А що хочеш ти? Те саме?
Так. Було б чудово.
Сабіна здригнулась, усвідомивши, що не розбудила дідуся за годину до обіду, як їй наказували. Вона стала підійматися нагору, відганяючи Беллу, яка знову спробувала увязатися за нею, і питала себе, чи варто, якщо він справді спізнюється, допомогти йому вдягтися. «Будь ласка, Господи, не змушуй мене його торкатися, молила вона, стоячи під дверима. Будь ласка, нехай він не згадує нічого про вмивання лежачих хворих, або нічні горщики, або все, що треба готувати для старих людей. І, будь ласка, Господи, нехай його зуби будуть на місці, інакше в мене буде істерика».
Е агов? гукнула вона крізь двері.
Відповіді не було.
Агов? Вона промовила гучніше, згадавши про його глухоту. Ді-дідусю?
О боже, він спить. Доведеться торкнутися його, щоб розбудити. Сабіна постояла за дверима й глибоко вдихнула. Не хотілося відчувати під пальцями цю воскову прозору шкіру. Старі люди викликали в неї дивне відчуття, навіть коли вона спостерігала за ними вдома. Вони здавалися надто вразливими, надто схильними до переломів і забоїв. Від одного погляду зблизька в Сабіни мимохіть підгиналися пальці ніг.
Вона подумала про реакцію бабусі на свою бездіяльність.