Ти ж знаєш, що вона зїсть тебе на сніданок. Найбезстрашніша вершниця в усій південній Ірландії, ось хто ця жінка. Досі їздила на полювання з хортами, доки Герцог не закульгав.
Я зламаю шию. І ви всі жалкуватимете.
Я так точно. Не зможу нести тіло всю дорогу назад лише однією рукою.
* * *
Але наступного ранку їй знову вдалося відкрутитися від Тома. Цього разу, однак, вона мала вагому підставу.
Так. Я маю поїхати майже на весь день, а місіс Г. буде дуже зайнята, тож я просила б тебе подбати про свого дідуся.
Її бабуся вбралася у свій «міський» одяг. Принаймні Сабіна припустила, що це її одяг для міста: уперше вона бачила її в чомусь, окрім твідових штанів і гумових чобіт. На ній була темно-синя вовняна спідниця невстановленого, але явно старого походження, темно-зелений кардиган поверх светра з круглим викотом, а понад усімусюдисуща стьобана зелена куртка. Бабуся також надягла на шию нитку перлів і зачесала волосся назад так, що воно лежало нерухомо, як завжди у старих людейхвилями, а не її одвічне сторчма.
Сабіна втрималася від бажання спитати, чи йде вона пиячити. Якось здогадалася, що бабуся не побачить у цьому нічого кумедного.
Куди ви їдете? спитала вона без цікавості.
До Енніскорті. На зустріч з інструктором, хочу продати йому одного з наших однорічних лошат.
Сабіна зітхнула з погано прихованою нудьгоюслова вилітали з її голови, не встигнувши там затриматись.
Отже, твій дідусь захоче пообідати рівно о першій. Він спить у своєму кріслі нагорі, тож потурбуйся розбудити його заздалегідь, принаймні за годину, адже він, імовірно, забажає привести себе до ладу. Місіс Г. приготує йому обід і залишить у малій кухні біля їдальні, і твій теж, щоб йому не довелося їсти на самоті. Але ти мусиш накрити на стіл, бо вона буде зайнята цього ранку, розноситиме падалиці по сусідах. Не турбуй Тома в стайняху хлопців багато роботи. І не пускай собак нагору. Учора Берті знову забрався в кімнату твого дідуся і зїв його щітку для волосся.
«Те ж мені, велика втрата, подумала Сабіна. Йому й чесати залишилося волосини дві».
Я повернуся після обіду. Усе зрозуміла?
Обід о першій. Не запізнюватися. Не турбувати Тома. Не турбувати місіс Г. Не пускати собак нагору.
Якусь мить бабуся дивилася на неї своїм на диво порожнім поглядом, так, що Сабіна не могла збагнути, чи помітила вона її бунтівний тон, чи це проходить повз її вуха, як-от у Сабіни з тим, що кажуть про коней. Потім бабуся натягнула на голову хустку, міцно завязала кінці під підборіддям і з коротким ласкавим прощанням до Белли, яка нетерпляче стояла біля її ніг, хутко вийшла крізь парадні двері.
Сабіна постояла в проході ще кілька хвилин, доки грюкіт дверей, розійшовшись луною, не затих, а тоді озирнулася навколо, гадаючи, чим себе зайняти. Здавалося, саме за цим заняттям і проминало чимало її часу тут. Усе те, що без зусиль насичувало її дні вдома, «MTV», інтернет, спілкування телефоном із друзями й просто безцільні прогулянки районом Кір-Гарді, щоб глянути, що відбувається навколо, усе було в неї відібрано, і залишився цей безкрайній порожній простір, який треба було чимось заповнити. Не так багато часу вона могла витратити на наведення ладу в себе в кімнаті (до того ж від цього бірюзового килима їй ставало фізично зле), а якщо не любиш коней, то що в біса лишалося?
Виходити надвір вона не хотіла, бо знала, що Том одразу почне чіплятися до неї, щоб покаталася на тому дурнуватому поні. Дивитися телевізор не могла, адже денні програми наганяли сум. А востаннє, коли потайки спробувала ввімкнути його ввечері, її барабанні перетинки в буквальному сенсі мало не луснули.
Тільки так твій дідусь може слухати новини, прокричала місіс Г., яка поспішила нагору дізнатися, що за шум. Краще облиш це.
Щовечора о девятій, де б Сабіна не була в будинку, до неї долинав громоподібний рев заставки новин. Її дідусь сидів, вдивляючись в екран, наче йому все одно важко було чути, а ті, хто був навколо, читали свої газети, чемно вдаючи, що не глухнуть.
І все ж, думала вона, повільно підіймаючись сходами з Беллою позаду, без бабусі було якось легше. Вона й не усвідомлювала, як нервувалася через присутність літньої жінки, доки її відсутність не відкрила цього доти невідомого відчуття спокою. Пів дня свободи. Пів дня нудьги. Вона не знала, що гірше.
Добру годину Сабіна провела, лежачи в ліжку, гучно ввімкнувши музику в навушниках і читаючи халтурну книжчину, яку принесла їй місіс Г. Ця жінка явно вирішила, що розуміє потреби юних дівчат, романи та щоб побільше тістечок, і, зважаючи на те, як почувалася Сабіна, місіс Г. розуміла все майже правильно. Це була не зовсім література. Однак там було багато пристрасних зітхань. Жінки поділялися на хвойд, які зітхали з погано прихованим жаданням за далекими героями-чоловіками, що саме намагалися врятувати світ, і непорочних дів, які зітхали зі стриманою тугою, коли ті самі герої вміло спокушали їх. Лише чоловіки насправді щось робили. Жінок або вбивали (хвойд), або чіпляли чоловіки (дів). І, попри всі зітхання, справжнього сексу там було відносно небагато: Сабіна спершу погортала сторінки, щоб перевірити. Можливо, це й означає жити в католицькій країні. Багато зітхань, а більше особливо нічого й не відбувається.
Як у тебе, Белло, казала вона, гладячи собаку в себе на ліжку.
Зітхання змусили її пригадати Діна Бакстера. Якось вона мало не поцілувала його. Не те щоб він був першим: вона цілувалася з багатьма хлопцями, а з деякими заходила й далі від поцілунків, хоча й не так далеко, як більшість її знайомих дівчат. Вона знала, що він фліртує з нею. Вони сиділи на стіні житлового масиву після заходу сонця, і він був зовсім близько й жартував з нею так, що вона штурхнула його, а він штурхнув її у відповідьусе це насправді було лише приводом, щоб торкнутись одне одного. І вона знала, що, напевно, вони поцілуються, і була не проти, адже він подобався їй уже давно й був хоч і кумедним, та не надто напористим і не з тих, хто потім розбовкує все своїм приятелям. До того ж він не вважав її дивачкою за те, що в її домі повно книг, а мати вдягається в секонд-хенді. Він навіть сказав деяким дівчатам відвалити, коли ті обізвали її «прибацаною» та «ботанкою» за те, що рано складала іспити й не курила. Але далі його занесло, і, замість штурхнути її у відповідь, він підняв її на руках, мов пожежник, наче збирався кудись нести, а вона запанікувала й загорлала на нього, щоб поставив її, а коли він розсміявся, вдарила кілька разів по голові дуже сильно. Після цього він впустив її, відступив і дивився на неї, тримаючись за своє почервоніле вухо, а потім спитав, що з нею таке. Та вона не могла пояснити, тож лише розсміялася, хоч їй хотілося плакати, і спробувала обернути все на жарт. Але він не сміявся. І відтоді між ними все було вже якось не так, а згодом, через тиждень, вона почула, що він зустрічається з Амандою Ґаллагер. Амандою, чорт би її забрав, Ґаллагер з її довгим супердівчачим волоссям, мякеньким і приємненьким одягом, дешевими парфумами. Мабуть, коли вона повернеться додому, та буде вже Амандою, трясця їй, Бакстер. Може, час забути про Діна Бакстера. Усе одно в нього на спині погана шкіра. Його сестра розповіла.
Сабіна похитала головою, відганяючи непрохані думки, і натомість стала думати про Тома. Вона завжди помічала, що стає легше, якщо думати про когось іншого. Він єдиний поблизу, бодай трохи показний із себе, вирішила вона. Власне, доволі симпатичний. Вона ніколи не зустрічалася зі старшими чоловіками, на відміну від її подруги Елі, яка казала, нібито «вони справді знають, що роблять». Але Сабіна не могла до кінця відкинути думку про його руку. Її непокоїло, що коли вони дійдуть до того, щоб поцілуватися (чи вони просто зітхатимуть, якщо вже він ірландець?) і скинути одяг, то вона може втекти від страху, побачивши його куксу. Сабіна була надто високої думки про нього, щоб отак образити.
Вона не знала, чи подобається йому. Начебто він завжди був радий її бачити і був не проти, що вона тиняється поряд. До того ж йому можна було розповісти абсолютно все. Але важко було уявити, щоб він піддався пристрасті чи дивився на неї із сильним бажанням. Він був якийсь надто відсторонений. Надто стриманий. Може, йому просто потрібен час. Може, у дорослих романтика працювала інакше.