А ким би я міг стати? Ким? зацікавився хлопчик, і його оченята спалахнули інтересом.
Час покаже, усміхнулася мати. Потрібно трішки підрости, щоб зрозуміти, до чого насправді маєш хист.
Мамо, а чому ти вирішила стати швачкою? Допитливими оченятами син дивився на свою маму.
Жінка відповіла не відразу. Вона пригадувала. Вступ. Нелегкий вибір. І результат.
Я вчилася в школі непогано. Була хорошисткою. Тоді мені ніхто не пояснив, що від цього теж багато що залежить. Мені дуже подобався урок трудового навчання, я шила, вишивала, плела гачком
І справді, їхній дім прикрашали неймовірно гарні вишивані скатертини з вишуканим геометричним орнаментом з країв. Та й зараз Андрій сидів у теплих вовняних шкарпетках із зображенням зайчика. Мама плела зимові шарфи, шапки, шкарпетки і светри. Вони були надзвичайні, прикрашені візерунками, що ніколи не повторювалися. Навіть Сашко, який ходив лише в дорогому одязі, якось попросив у його мами вивязати для нього шкарпетки чи светр. Мама сплела і те, і те. Їй було завжди приємно допомогти ближньому.
На стільцях, що стояли за обіднім столом, були вивязані накидки з дивовижним, нестандартним візерунком, де кольори переходили один в одного та створювали свою особливу картину.
На столах у вітальні та у спальнях лежали скатертини, які мати створила за допомогою гачка. Ніжні, зроблені із найтендітніших ниток білого кольору, вони здавалися такими легкими. Рясніли легкими візерункамина перший погляд простими, але придивившись, можна було побачити цю складну роботу.
Мені завжди подобалося створювати щось нестандартне, робити приємне людям. Особливо розробляти одяг, вона ніжно усміхнулась. Та й руки мала слухняні. Я була посидючою, неквапливою, помічала помилки та огріхи. Завжди із креслення отримувала «відмінно». Я любила точність у всьому. Згодом побачила, як людям подобаються мої роботи, вони хотіли носити таке саме Тоді я переконалась, що це дійсно моя справа. У мене замовляли спіднички, суконьки Коли знаходиш справжнє призначенняти це відчуваєш.
Як? зацікавлено спитав Андрій.
Бо навіть утомившись після робочого дня, ти все одно усміхаєшся. Час летить, і ти забуваєш про все. Маленька зарплата хоч і приносить труднощі, але не відбирає віри.
А тато? Як він став лікарем?
Коли я пішов в армію, як виявилося, тато вже давно стояв у дверному отворі та слухав їхню розмову, то не думав, що там буде так важко. Мені довелося побачити багато чого, а психіка на той момент була ще юною. Проте армія змінила моє сприйняття життя. Тоді я зрозумів, що мені хочеться не воювати, а допомагати. І, хоч мене все життя тягнуло до точних наук, я подав документи у медичний виш.
Він підійшов до них та сів поруч із мамою, злегка обійняв її, усміхнувся.
Найважче було скласти іспити. Ми з твоєю матірю виросли не в дуже багатих сімях, тому мусили все здобувати самі. Я витратив рік, щоб підтягнути знання з біології, мови та хімії. Я мав міцну волю, характер та психіку, помічав деталі, які ніхто не міг помітити, мав розвинену логіку завдяки надмірній любові до математики. Та й вчителька у мене була дуже хорошадійсно той природжений наставник, який може навчити всього. Вона вміла знайти правильні слова, пояснити легко найскладнішу тему. Вчила нас логіки, а вже потімматематики. Тому я вирішив стати хірургом. Чи було це важко? Дуже. Часом хотілося кинути. А скільки сил було витрачено на все навчання Далі ще гірше. Інтернатура була пеклом. Я мусив знати все, просто все на світі.
І ти не здався? здивувався син.
Ні. Не здався, батько усміхнувся. Перед першою операцією я дуже нервувався. Тряслися руки, нудило, ноги підкошувалися Але все минуло, коли я став перед операційним столом. Розум був ясний, руки слухалися як ніколи, я тримався вправно, просто ідеально, наче за інструкцією виконував кожен рух. Коли все скінчилося і я вийшов з приміщення, то відчув адреналін. Кров наче знову почала циркулювати по тілу. Я задоволений своєю роботою, бо коли бачиш, як повертається до людини життя і попереду у неї ще не один рік Це найкраща нагорода.
А смерть?.. зовсім тихо запитав син.
Вона руйнує, зітхнув батько. Тоді ти розумієш, що життя коротке. Звинувачуєш себе, відчуваєш, ніби не встиг зробити всього, що міг, шукаєш помилки Але це вчить тебе того, що деколи неможливо нічого зробити. Є ситуації, коли ти прийшов занадто пізно і все втрачено. Ти залежиш і від інших людей, і не завжди вони виконують усе, як треба.
Мама притулилася до тата, легко цілуючи його в щоку. На обличчі батька вже давно зявилися зморшки, волосся починало рясніти сивиною. Робота виснажувала, і хоч він рятував життя іншим, його власне не надто цікавило владу. Він отримував невелику зарплату за те, що зберігав таку тендітну іскру всередині людини.
Ти припускався помилок? запитав Андрій.
Можливо, тато поклав руку на плече сина і промовив: Ти повинен запамятати, що всі припускаються помилок. Ми від них не застраховані. Тому варто спочатку думати, а потім діяти.
На цьому розмова завершилася. Андрій продовжив виконувати домашнє завдання під контролем мами, а тато пішов відпочивати. Тоді маленький хлопчик пообіцяв собі, що вибере лише ту професію, яка приноситиме задоволення. І колись ніхто не зможе підвищити на нього голос. Він прагнув поваги
20 %
Роздруківки безладно лежали на столі, прикриваючи незліченну кількість паперів, що не встиг переглянути полісмен. На одному документі лишився жирний круглий слід від пундика, білі порошинки пудри виднілися поверх чорних букв. Девід розкинувся на своєму кріслі, поклавши руки за голову, і дивився в стелю. Його думки поверталися в той фатальний день, коли сталася трагедія. Він прокручував кожну деталь, що могла б дати хоч якусь зачіпку. Біля роздрукованих паперів лежав стос фотографій із місця автокатастрофи: світлини демонстрували найжахливіші ракурси.
Його погляд почав набувати свідомого вигляду, і він подивився на стіл. Побачивши слід від пундика, різко випрямився і почав струшувати залишки крихт, хаотично намагаючись прибрати їх із сорочки. Сподівався, що дружина про це не дізнається, бо вона активно слідкує за його здоровям і посадила на строгу дієту, щоб уберегти від холестерину.
Проте іноді Девід потребував саме пундиків або ж смаженої курятини з найближчого фаст-фуду.
Переконавшись, що більше ніде немає крихт, він застиг, тримаючи в руці той самий аркуш, на якому лишився жирний круг. Саме над ним він просидів декілька годин, перечитуючи знову і знову, щоб повністю зрозуміти аноніма і Адама.
Анонім: Привіт.
Ти не забув про завтра, чуваче? Хі-хі. Старик Ендрю поплатиться за те, що так чванливо повівся з нами.
Адам: Не забув.
Анонім: Плата за грішки. Хе-хе. Нехтування простими смертними. Потрібно показати цьому зазнайкові. Чуваче, я тобі підвезу деталь десь близько обіду. Ок?
Адам: Так.
Анонім: Чуваче, у тебе золоті руки. Я впевнений у них. Конкретні тіпочки мені сказали, що ти один із кращих. Тож не підкачай, чуваче.
Адам: Я хочу мати гарантії.
Анонім: Які, чуваче?
Адам: Як ми вийдемо сухими з води? Тобто я роблю найбруднішу роботу, довірившись тобі. Я погодився на це, бо був занадто злий на нього. Та й зараз я розлючений. Що забезпечить мені інкогніто? Ми обговорили, що маю робити я, а ти тільки завірив мене, що все пройде добре.
Анонім: Так і буде, чуваче.
Адам: Або ти пояснюєш мені весь план, або знаходиш собі іншу людину. Тих, хто тямить в автомобілях, багато. Врешті-решт, якщо вам потрібний мертвий Ендрю Коваленко, то найміть кілера. І хто дає гарантії, що нашу переписку не опублікують?
Анонім: Я даю такі гарантії, чуваче.
Адам: Непереконлива відповідь. Я вмиваю руки. Хоч як я ненавиджу Ендрю, та не хочу сидіти потім довічно у вязниці. Бувай.
Анонім: Гаразд, гаразд! До чого кіпіш, чуваче? Ми ж з тобою не один день знайомі. Думаю, це не смертельно, якщо я тобі поясню Я не звик ділитися таким з іншими
Адам: Чекаю на пояснення.
Анонім: Перше, що ти маєш зрозуміти, чуваче: наша переписка абсолютно захищена. Щойно ми зробимо своє діловона зникне в чорній дірі. Хе-хе. Я доволі вправно володію технікою. Тебе ніхто не впізнає, тому не розводь кіпіш. Ти прийдеш на все готовеньке. Я підготую ґрунт для роботи, щоб ти спокійненько прийшов і зробив діло праведне. Картка, яку ти отримаєш, пробє тебе в базі як Самана Хабібаіндуса, працівника року на фірмі, із десятирічним стажем. Вони навіть не побачать проблем. Навіть того, що це просто фейк. Вони взагалі не часто перевіряють ту базу: майже сімейний бізнес, для чого все це! Ти тихенько зробиш усе необхідне. Поставиш позначки, пробєш, що все ок, все чудово. Камери, встановлені на станції, покажуть простеньку картинку: без тебе і машини. Усі записи я заберу. Буде чисто.