Якби я покачався тут трохи в траві, то міг би зробити такий собі військовий бліндаж, невидимий із будинку нагорі чи з міста внизу. Прагнучи душевності, я вдивлявся у краєвид, пейзаж, що нагадував модель залізниці, де все було близько одне до одного: радше плантації, ніж ліс, резервуари, ніж озера, стайні, розплідники й собачі конури, ніж молочні ферми та вівці, що блукають. Пташиний спів змагався з ревом автомагістралі і дзижчанням електричних стовпів над головою, але з відстані це здавалося не таким уже поганим місцем. Із відстані.
Я зняв футболку й ліг, затягнувшись цигаркою, яку цього дня мав при собі, а потім, затуливши книгою очі від сонця, почав читати, раз у раз роблячи паузи, щоб струснути попіл із грудей. Високо вгорі за сталою схемою кружляли літаки з Іспанії та Італії, Туреччини та Греції, з нетерпінням чекаючи на посадку. Я прикрив очі й спостерігав, як плавають волокна проти екрана моїх повік, намагався простежити за ними до межі свого зору, де вони стрімко тікали, мов риба у струмку.
Коли я прокинувся, сонце стояло в зеніті, і я відчув важкість у голові й миттєво запанікував від ухкання і мисливських окриків із пагорба: банда. Вони зявилися, щоб уполювати мене? Ні, я почув шерех трави й панічне задихання їхньої жертви, що тікала з пагорба в моєму напрямку. Я вдивився крізь високу траву. На дівчині були жовта футболка й коротка синя джинсова спідниця, що заважала їй бігтия побачив, як вона підбирає її обома руками, а тоді озирається і нахиляється, щоб перевести подих, притискаючись лобом до своїх обдертих колін. Я не бачив виразу її обличчя, але раптом із хвилюванням усвідомив, що цей будинокякась зловісна установа, притулок або таємна лабораторія, і що я міг би допомогти їй утекти. Знову крики й улюлюкання, і вона озирнулась, а тоді напружилася, ще вище задерла спідницю на своїх блідих ногах і побігла просто на мене. Я знову присів, але лише тоді, коли побачив, як вона знов озирнулась, аж раптом хитнулася вперед і впала обличчям у землю.
Соромно казати, але я засміявся, затиснувши рота долонею. Якусь мить було тихо, а тоді я почув, як вона застогнала й захихикала водночас.
Ай! Ай-ай-ай, ідіотка! Ай-й-й-й!
Вона була, мабуть, метрів за три-чотири від мене, її подих переривався болісним сміхом, і я раптом згадав про свої голі груди, рожеві, як консервований лосось, і про піт та цигарковий попіл, що разом прилипли до шкіри. Я почав робити викрутаси, щоб якось одягтися, залишаючись при цьому розпластаним на землі.
Із будинку на пагорбі почувся зловтішний голос:
Гей! Ми здаємося! Ти виграла! Повертайся до нас!і я подумав: «Це пастка, не вір їм».
Дівчина застогнала сама до себе:
Тримайся!
Ще один голос, жіночий:
Ти чудово впоралася! Обід! Повертайся!
Не можу!промовила вона, вже сидячи.Ай! До дідька!
Я ще глибше втиснувся в землю, коли вона спробувала встати, сперлася на щиколотку й скрикнула від болю. Мені довелося б розкрити себе, та, здавалося, немає буденного способу вистрибнути на когось у лузі. Я облизав губи й незнайомим голосом гукнув:
Агов!
Вона охнула, крутнулася на здоровій нозі й одразу ж упала на спину, зникнувши у траві.
Слухай, не треба казитись, але
Хто це сказав?!
Просто коли вже ти знаєш, що я тут
Хто? Де?
Тут. У високій траві.
Але хто ти в біса такий? Де ти?
Я швидко натягнув футболку, встав і навприсядки, наче під обстрілом, підібрався туди, де вона лежала.
Я намагався не налякати тебе.
Що ж, тобі не вдалося, психу!
Гей, я тут перший був!
Що ти взагалі тут робиш?
Нічого! Читаю! Нащо вони за тобою женуться?
Вона скоса глянула на мене.
Хто?
Ті люди, нащо вони за тобою женуться?
Ти ж не в компанії?
У якій компанії?
У тій Компанії, ти туди не входиш?
«Компанія» звучало зловісно, і я питав себе, чи, зрештою, міг би їй допомогти. «Ходімо зі мною, якщо хочеш жити».
Ні, я
Тоді що ти тут робиш?
Нічого, я просто поїхав кататись на велику і
Де твій велик?
Он там. Я читав і заснув. Хотів дати тобі знати, що я тут, не налякавши тебе.
Вона повернулась до огляду своєї щиколотки.
Що ж, у тебе вийшло.
Взагалі-то це не приватна стежка. Я маю таке саме право бути тут
Чудово, але я маю справжню причину.
То чому вони женуться за тобою?
Що? А-а. Дурна гра. Не питай.
Великими пальцями вона обмацала кістки щиколотки.
Ай!
Боляче?
Так, до біса боляче! Бігати в лузіце клята смертельна пастка. Я втрапила ногою в кролячу нору і впала.
Так, я бачив.
Невже? Ну, дякую, що не сміявся.
Сміявся.
Вона звузила очі.
То я можу допомогти?спитав я, намагаючись загладити провину.
Вона оглянула мене з голови до ніг, буквально водячи очима вгору-вниз, із таким оцінюванням, що я машинально спробував запхати кінчики пальців у кишені.
Поясни мені ще раз, нащо ти тут? Підглядаєш?
Я просто Слухай, я читаю! Диви!
І я попростував назад до своєї нори, щоб дістати книжку й показати їй. Вона роздивилась обкладинку, звіряючи її з моїм обличчям, наче то був паспорт. Задоволена, спробувала звестися на ноги, скривилася й знову завалилася на спину, і я спитав себе, чи варто запропонувати їй руку, як для рукостискання. Але цей жест здавався абсурдним, натомість я опустився навколішки біля неї тащо було, мабуть, не менш абсурдновзяв її ногу, наче приміряючи на неї скляну туфельку: кросівка «Адідас» у блакитну смужку, на босу ногу, бліда шкіра. Я відчув поколювання свіжої щетини, чорної, мов залізна стружка.
У тебе там усе добре?спитала вона, не зводячи очей із неба.
Так, лише хотів перевірити, чиз виглядом лікаря я обмацував ногу спритними пальцями.
Ай!
Вибач!
Скажіть мені, лікарю, що саме ви шукаєте?
Шукаю, де саме болить, а потім тицяю туди. Власне, я перевіряю, чи не стирчить із мяса кістка.
То як?
Ні, все добре. Це розтягнення.
І я зможу колись знову танцювати?
Зможеш,сказав я,але тільки якщо справді захочеш цього.
Вона розсміялася, дивлячись у небо, а я почувався таким любязним і задоволеним собою, що розсміявся теж.
Так мені й треба за те, що ношу це,сказала вона, обсмикуючи джинсову спідницю вниз до колін.Красуюся. Яка ідіотка. Краще мені повертатися. Можеш уже відпустити мою ногу.
Надто раптово я випустив її і стояв поряд із дурнуватим виглядом, доки вона намагалася надати собі вертикального положення.
Є шанс, що ти міг би?..
Я підняв її на ноги й подав руку, доки вона обережно торкнулася землі своїм гострим пальцем, знову скривилася, знову спробувала, а я тим часом намагався роздивитись її, ніби дивлячись при цьому в інший бік. Трохи нижча за мене, але не надто, шкіра бліда, волосся чорне й коротке, але з довгою гривкою, зараз закладеною за вухо, охайно виголена знизу потилиця, що надмірно підкреслює вигин її черепа, суворо й гламурно водночастака собі Жанна дАрк щойно із салону краси. Не думаю, що колись раніше помічав чиюсь потилицю. Крихітні чорні гвіздки в кожному вусі з двома додатковими дірочками для особливих випадків. Оскільки мені було шістнадцять, я зробив розсіяний погляд, аби приховати, що дивлюся на її груди, впевнений, що досі жодна дівчина не помітила цієї хитрості. Емблема, начебто «Адідас», на яскраво-жовтій футболці з дуже короткими рукавами, так, що на мякій плоті зверху її плеча я розгледів шрам від БЦЖ, рифлений, як карбування на римській монеті.
Агов? Мені знадобиться твоя допомога.
Можеш іти?
Можу стрибати, але із цього небагато користі.
Хочеш, на спині підвезу?мовив я, шкодуючи про це «підвезу». Мав бути якийсь крутіший термін.Чи, ну, знаєш, як пожежникна руках віднесу?
Вона подивилась на мене, і я трохи випрямився.
Ти пожежник?
Я вищий за тебе!
Але явона смикнула спідницю донизу,гладкіша. Зможеш підняти власну вагу?
Авжеж!я розвернувся і підставив свою спітнілу спину, клацнувши пальцями, мов автостопник.
Ні. Ні, це буде геть дивно. Але якщо ти не проти, щоб я на тебе сперлася