Тікай!крикнув Юрко, оббігаючи виведеного з ладу ворога й великими стрибками несучись до рятівної пройми дверей. Побачивши, що гімназистові нічого не загрожує, Джентльмен неохоче, проте слухняно розтиснув зуби й погнав за хазяїном.
Зі спаленого будинку вони вилетіли двома стрімкими кулями. Неслися, не розбираючи дороги, аби подалі звідси. Юрко справді не знав, куди біжить, та враз звідкись поруч долинуло:
Сюди!
Розвернувшись на вигук, гімназист, а за ним - бульдог метнулися в двір, що виявився прохідним. Шлях їм заступив волоцюга в брудній шапочці, камуфляжній куртці та гумаках, якого вони вже бачили раніше. Від нього Юрко теж не чекав нічого доброго, спробував оббігти та враз завмер, почувши до болю знайоме:
Який чорт тебе сюди приніс, Івановичу! Морока з тобою одна!
Волоцюга стягнув шапочку з голови і перетворився на Назара Шпига.
Тільки без знайомих вусів.
Розділ сьомийТут сищик сварить гімназиста, а той все одно не визнає помилок
Коли ти в двір зайшов, я ледь стримався, аби тебе не погнати. Хіба ми домовлялися, що ти сюди припрешся?
Ви вуса зголили для маскування?Юрко кліпнув очима.
Я йому про діло, а він мені про дурню!
Злегка тупнувши ногою й показуючи тим самим свій гнів, Шпиг провів пальцями під носом, намацав щось непомітне оку, скривився й смикнув пальцями. Аж тепер Юрко помітив: там був якийсь неприродний горбик, ніби ватні тампони запхали під верхню губутак зубні лікарі роблять. Зараз сищик відклеював смужку тілесного кольору, що прикривала вуса. Повернувши собі звичний вигляд, Шпиг скрутив маскувальний клапоть у кульку, щиглем послав у сміттєвий бак. Не влучив, кумедно поворушив губою, розправив вуса двома пальцями.
-Ну?
Я з вами теж не домовлявся,Юрко огризнувся зухвало, бо щойно пережив небезпечну пригоду, тож мав на це право.Я вас не впізнав, зате Джентльмена не обдурите. Він вас унюхав, тому й загавкав. Виказати міг, бандити насторожилися.
Так ти, хлопче, сам себе виказав, як я бачу, - тепер сищик реготнув.Знаєш, як було? Не думав тут когось надибати. Просто прийшов на розвідку. З тутешніми мешканцями словом перекинутися. Раптом хто-що чув-бачив. Коли дивлюсятебе чорти несуть. Хай собі, думаю, покручуся поруч, попильную. Щойно та на згарище попхався, угледів парочку. Одного впізнавСтрельцов, старий знайомий... Матері його ковінька. Давно не бачились, зараза.
А другий хто був?перервав Юрко.
Незнайомий,признався Шпиг.У мене, Івановичу, память чіпка, професійна. Та ти ж в курсі. Скажу тобі, як давній мисливець на різних бандюг: нема за що зачепитися оку. Людина без особливих прикмет.
Таке буває?
Повно,зітхнув сищик.Більше скажу. Покажи мені його вдруге, не впізнаю. Ну, ось хіба собака нюхом угадає.
Задоволений, що про нього говорять, бульдог пирхнув, підстрибнув на коротких лапках, тицьнув пласким носом у Шпигову ногу.
- Отож, і я про це, - кивнув той. - Значить, причаївся я там, за рогом, стою, чекаю. Ти ж почав би кричати, якщо що. Я б почув, нагодився. А якби мене не було? Чим думав?
Якби я там не заховався, ми б зараз нічого не знали,відфутболив Юрко.
А що ми знаємо?
Більше ніж учора,гімназист випнув груди, підморгнув Джентльменові.Це ж ви собаку відвязали.
Еге ж. Зайшла та парочка всередину. Нічого не відбувається. Ну, думаю, поперло Івановичу. Заховався десь, вони говорять, він за звичкою вуха розкинув, слухає. Коли той, без прикмет, вплітає зсередини кулею. Повз мене пролетів, я не встиг оговтатися. Хотів підніжку поставити, взяти, як кажуть на фронті, «язика». Коли думаюну його к чорту, бо там же ти всередині зі Стрельцовим. Той небезпечнийв тебе, хлопче, справді відлік на секунди йшов.
Та я відчув,від згадки, як усе було, по спині знову забігали зрадницькі мурашки.Я теж не знав, що ви тут. Думавкапець мені.
Тобто, помилку визнаєш?
- Яку?
Без дозволу поперся, плану не узгодив. Юрко закусив нижню губу.
-Ні.
Щоні?
Я випадково розсекретився, пане Шпиг. І підслуханого вистачить, аби дещо прояснити. Але,тут гімназист багатозначно підніс пальця вгору, і бульдог автоматично підняв голову, навіть якби цих двох і зараз тут не було, мені все одно є, що сказати. Не дарма я сюди приходив, не дарма бачив згарище на власні очі й мацав.
Сищик примружився, зміряв Юрка поглядом, легенько смикнув себе за вус.
Кажи, Пінкертоне ти наш проникливий.
Чого стоїмо, пішли звідси. Не біля смітника ж балакати.
Знизавши плечима, Назар Шпиг рушив уперед.
Дивна компанія простувала старими київськими вулицями.
Поруч з опецькуватим вусанем, убраним, як типовий міський волоцюга, крокував пристойно, по-модному вдягнений школяр. За ними дріботів бульдог із нашийником, повід хлопець накрутив собі на руку. Але собака тримався дуже чемно, не гасав, не крутився в перехожих під ногами, не дратував нікого з охочих надіти на нього намордник. Чоловік і хлопчик навіть не озиралися, аби перевірити, де їхній чотирилапий супутник. Точно знали: бульдог не відстає і прикриває тил.
Свого приятеля Стрельцов називав Павуком. То він палив старі будинки, сумніву нема. А накази йому віддавав той же Стрельцов, чув на власні вуха,впевнено сказав Юрко.
Павук, Павук,сищик потер на ходу потилицю.Знайоме прізвисько. Але не таке вже й рідкісне серед кримінальників. Лише я знаю трьох Павуків, всірізного віку, і один скоро вийде з колонії, де сидів за вбивство. Якщо вже не вийшов.
Ага, я читав,вставив Юрко.В кожному другому детективі бандити з прізвиськами як не Валет, то Сєдой.
Еге, десь так,кивнув Шпиг.Але все- таки прізвиськослід. Треба у декого запитати, що то за Павук.
Може бути не місцевим. Казавхай би згорів увесь ваш Київ.
Ну, Івановичу, тут і серед корінних мешканців не бракує тих, кому Київ чужий, як і вся Україна,зітхнув сищик.Хоча ти правий, це теж підказка. Тільки знайти палія тепер не так і важко, хоч би як він себе називав.
Тобто?
- Шукати поруч зі Стрельцовим. А цей гад не ховається, у нього легальний бізнес й повага в певних колах... Чорти б їх побрали, ті кола.
Так ви мені про Стрельцова дещо встигли розказати. Він не з тих, хто навіть мимоволі наведе на подібного знайомого. Зате є інший спосіб знайти палія.
Кращий?
Надіюся. Навіть певен. Але то вже на мені, пане Шпиг, як не крутіть.
Говори, говори, не набивай собі ціни.
Та я й не набиваю,усе ж таки Юрко озирнувся, аби переконатися, що бульдог не відстає, і той гавкнув привітно.Павук згадував про Вогняного Змія. Так собі думаю, це якась горюча суміш, здатна випалити все до ноги. Я на власні очі бачив: там дуже рівно, я б сказавдбайливо все вигоріло. Навмисне захочешне зробиш так.
Якраз це зробили навмисне,буркнув Шпиг.
Підпалитак. Ось поверніться й самі гляньте, як там усе вигоріло. Вогонь безжальний, жере й не розбирає, лишає після себе різне. Там... Ну... Не можу пояснити правильно. Кажу, як відчуваю.
Оце, Івановичу, і є правильні пояснення. Послухай дядька, який чверть століття щодня різних свідків допитував. Що відчуваєш?
Юрко зупинився, провів перед собою розкритою долонею в повітрі.
Рівно вигоріло. Гладенько. Значить, вогонь розійшовся відразу, рівномірно, на всі боки. В американському кіно так дракони вогнем плюються.
Значить, не дарма про якогось змія вогне- дихого згадали. Га?Шпиг кивнув Джентльмену, той пурхнув і сів на задні лапи.
Вони загородили собою тротуар, хтось із перехожих нарешті обурився.
Там кави можна попити. Бо мені вже теж треба думати.
Розділ восьмийТут гімназист, сищик і бульдог згадують київських зміїв і розуміють задум злочинців
Трійця рушила далі.
Шпиг якийсь час ішов, заклавши руки за спину й дивлячись собі під ноги. Здавалося, він зараз засне на ходу. Та враз труснув головою, ніби справді прокидаючись. Заговорив, мовби сам до себе:
Є така легенда київська чи казка, один чорт. Ти ж знаєш, є у нас тут Змієві вали. їх не дарма так охрестили. Ще з давніх часів у Києві та околицях час від часу зявлялися гади, які погрожували місту. Одного, кажуть, зловив наш богатир Ілля Муромець, приніс в подарунок князю Володимиру, але так усіх налякав, що змушений був забити трофей. Був ще такий Микула Селянинович, так він зловив змія, запряг у плуг і орав ним землю. Власне, так, за легендою, і виросли оті Змієві вали.